Контрольна робота з дисципліни

«Інтелектуальна власність» Тема:”Основні складові процеси створення об’єкту права інтелектуальної слвасності”

Зміст

1. Управління об'єктом інтелектуальної власності на етапі його створення

2. Оформлення прав інтелектуальної власності на об'єкти промислової власності 4

3. Виникнення права інтелектуальної власності на твори науки, літератури і мистецтва та об'єкти суміжних прав. 13

Список використаної літератури. 15

 

         1. Управління об'єктом інтелектуальної власності на етапі його створення

Створення об'єкта інтелектуальної власності розпочинається з ідеї. Наприклад, це може бути ідея винаходу або художнього твору. У підприємницькій діяльності ідеї, як правило, направлені на підвищення конкурентоспроможності технологій або виробів. Далі йде розроблення цієї ідеї. Наприклад, якщо це винахід, то необхідно зробити патентний пошук, щоб переконатися, що таких винаходів ще не було. Потім перевірити цю ідею експериментальне. Закінчується створення об'єкта інтелектуальної власності оформленням його на матеріальному носії (папері, електронному носії тощо) таким чином, щоб він став зрозумілим для інших осіб.

Патентна інформація - це технічна і правова інформація, що міститься в офіційних періодичних публікаціях відомств інтелектуальної власності, які є в усіх країнах, де законодавством передбачена правова охорона об'єктів інтелектуальної власності. Майже дві третини технічної інформації, що розкривається у патентній інформації, більш ніде не публікується.

Патентна інформація допомагає:

• відслідковувати передові досягнення у даній сфері;

• знайти партнерів по бізнесу;

• знайти постачальників та матеріали;

• відстежувати діяльність реальних і потенційних конкурентів;

• знайти відповідні ринки.

• Технічна інформація, яка міститься в патентних документах, дозволяє:

• уникнути зайвих витрат на дублювання досліджень;

• виявити і оцінити технологію для ліцензування та передання технології;

• знайти альтернативні технології;

• - бути на сучасному рівні у певній галузі;

• знайти готові рішення технологічних проблем;

• знайти ідеї для подальших інновацій.

І, нарешті, патентна інформація може використовуватися для того, щоб:

• уникнути можливих проблем з порушенням прав власників охоронних документів на об'єкти промислової власності;

• оцінити патентоспроможність власних винаходів;

заперечувати проти видачі патентів, які знаходяться у колізії з патентом, що належить певному підприємству.

 

2. Оформлення прав інтелектуальної власності на об'єкти промислової власності

 

Науково-технічні досягнення можуть бути визнані об'єктами промислової власності лише після їх кваліфікації як таких відповідним державним органом, державної реєстрації і видачі охоронного документа. Державна кваліфікація здійснюється Державним підприємством «Український інститут промислової власності», що входить до складу Державного департаменту інтелектуальної власності (Установи), на підставі проведення спеціальних експертиз - формальної і кваліфікаційної (експертизи по суті). Зазначені експертизи здійснюються відповідно до патентних законів і відомчих нормативних актів. Так, наприклад, експертизи заявок на винаходи і корисні моделі здійснюються відповідно до Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» та Правил складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель від 22 січня 2001 p., Правил розгляду заявки на винахід та заявки на корисну модель від 15 березня 2002 р. та «Правил проведення експертизи заявки на винахід і корисну модель» від 9 березня 1995 р. Подібні нормативні акти існують і щодо заявок на інші об'єкти промислової власності.

      Проте проведенню експертиз передує подання заявки на те чи інше науково-технічне досягнення, що заявляється як об'єкт промислової власності. Заявка - це сукупність документів, необхідних для видачі Установою патенту (свідоцтва) на той чи інший об'єкт промислової власності. Заявка складається українською мовою і містить заяву про видачу патенту (свідоцтва) на об'єкт промислової власності. У заяві заявник зазначає, який патент він бажає одержати-з проведенням кваліфікаційної експертизи чи без проведення такої (деклараційний патент). У заяві обов'язково зазначається ім'я (найменування) заявника (заявників) і його (їх) адреса, а також ім'я творця науково-технічного досягнення.

Заявку має право подавати будь-яка особа, у якої є на це підстави - науково-технічне досягнення, що заявляється як об'єкт промислової власності.

      До складу заявки входить опис об'єкта промислової власності; формула винаходу чи корисної моделі, якщо заявка подається на ці об'єкти; креслення, якщо на нього є посилання в описі; реферат.

      Опис винаходу чи іншого об'єкта промислової власності має викладати сутність досягнення настільки повно і ясно, щоб його зміст міг здійснити фахівець у цій галузі.

      Заявки на винаходи і корисні моделі мають містити формулу цих об'єктів, в якій чітко і стисло буде виражена їх сутність. Формула - це патентна вимога, що містить сукупність істотних ознак винаходу чи корисної моделі, достатню для досягнення зазначеного заявником технічного результату. Формула базується на описі і служить для визначення обсягу правової охорони, який має надати патент. Реферат складається лише для інформаційних цілей. Для іншої мети реферат не може бути використаний, зокрема для тлумачення формули винаходу чи корисної моделі або для визначення рівня техніки.

До встановлення дати подання заявки здійснюється її попередній розгляд, у процесі якого виявляється чи не містить заявка матеріалів, що можуть бути віднесені до державної таємниці.

      Передусім має бути чітко визначена дата подання заявки. Нею визнається дата одержання Установою принаймні таких матеріалів:

- заяви у довільній формі про видачу патенту, викладеної українською мовою;

- відомостей про заявника та його адресу;

- матеріалу, що є коротким описом об'єкта промислової власності і частини матеріалу, яку можна прийняти за формулу, якщо заявка стосується винаходу чи корисної моделі. Якщо опис і формула винаходу викладені іншою мовою, то для збереження дати подання заявки їх переклад українською мовою повинен надійти до

      Установи протягом двох місяців від дати подання заявки.

      Заявник має право вносити зміни до заявки. Він має право вимагати, щоб його ім'я не згадувалося у будь-якій публікації Установи.

      Якщо заявка відповідає вимогам закону, Установа приймає рішення про встановлення дати подання заявки. Повідомлення про це Установа надсилає заявникові лише після одержання документа про сплату збору за подання заявки.

      До Установи може надійти і міжнародна заявка, тобто заявка, подана згідно з Договором про патентну кооперацію. Міжнародна заявка розглядається в Україні за національною процедурою за умови, що вона надійшла до Установи не пізніше 21 місяця від дати пріоритету. Якщо за міжнародною заявкою проводилась попередня експертиза, то вона має бути подана до Установи не пізніше 31 місяця від дати пріоритету.

Міжнародна заявка приймається Установою до розгляду за умови, що вона оформлена відповідно до вимог закону, про що Установа повідомляє заявника.

      Заявник має право на пріоритет попередньої заявки на об'єкт промислової власності. Пріоритет заявки Закон визначає як першість у поданні заявки, а дату пріоритету як дату подання заявки до Установи чи до відповідного органу держави-учасниці Паризької конвенції з охорони промислової власності, за якою заявлено пріоритет. Заявник має право на пріоритет попередньої заявки на винаходи і корисні моделі протягом 12 місяців від дати подання попередньої заявки до Установи чи до відповідного органу держави-учасниці Паризької конвенції з охорони промислової власності. Пріоритет попередньої заявки на промисловий зразок - протягом шести місяців від дати подання попередньої заявки.

Заявник, який бажає скористатися своїм правом на пріоритет, повинен разом із заявкою або не пізніше трьох місяців від дати подання заявки заявити про своє бажання.

      Лише за умови дотримання зазначених вимог заявка піддається експертизі, яку здійснює Державне підприємство «Український інститут промислової власності» Державного департаменту інтелектуальної власності. Заявник особисто чи через свого представника (патентного повіреного) за власною ініціативою або на запрошення Установи може брати участь у розгляді питань, що виникли під час проведення експертизи.

До рішення Установи про видачу патенту чи про відмову у видачі патенту заявник має право з власної ініціативи вносити до заявки виправлення і уточнення. Якщо зазначені виправлення і уточнення надійшли до Установи після прийняття рішення про видачу патенту чи про відмову у його видачі, відповідно до Закону вони уже не враховуються. Але ці виправлення і уточнення враховуються, якщо вони надійшли після публікації відомостей про заявку на видачу патенту на об'єкт промислової власності, але за шість місяців до дати публікації.

      Заявник має право доповнювати заявку шляхом подання додаткових матеріалів. Під час проведення експертизи встановлюється, чи не виходять ці додаткові матеріали за межі розкритої у заявці суті об'єкта промислової власності. У разі, коли додаткові матеріали містять ознаки, які необхідно включити до формули винаходу чи корисної моделі, вони не враховуються під час розгляду заявки. У такому разі заявник може їх оформити як окрему заявку.

      Після надходження до Установи документа про сплату збору за подання заявки вона піддається формальній експертизі (експертиза за формальними ознаками). Мета цієї експертизи - виявити два важливих чинники:

1) чи належить заявлена пропозиція до об'єктів промислової

власності;

2) чи подані заявочні матеріали відповідають вимогам закону.

      Формальна експертиза має бути проведена протягом шести місяців від встановленої дати подання заявки. За результатами формальної експертизи Установа зобов'язана повідомити заявника про завершення формальної експертизи або про вимогу щодо внесення необхідних змін до матеріалів заявки.

      Якщо за результатами формальної експертизи виявиться, що заявлена пропозиція не належить до об'єктів промислової власності або вона стосується тих об'єктів, які не можуть бути визнані промисловою власністю, то Установа повідомляє заявника про відмову у виданні патенту. Зазначена відмова оформляється спеціальним рішенням Установи.

      У разі виявлення у заявочних матеріалах інших відхилень від вимог закону про це повідомляється заявник, якому Установа встановлює конкретний строк для внесення змін і уточнень до заявочних матеріалів. Якщо протягом визначеного строку зазначені зміни і уточнення та інші невідповідності не будуть усунуті, Установа повідомляє заявника про відмову у видачі патенту. Проте заявник може клопотати про продовження строку для усунення виявлених недоліків заявки.

      Результатом формальної експертизи здебільшого буває, що заявка відповідає встановленим вимогам і документ про сплату збору за подання заявки також є в наявності. Установа повідомляє заявника про завершення формальної експертизи. Це означає, що наступним етапом розгляду заявки може стати проведення кваліфікаційної експертизи (експертизи по суті) заявки.

      Проте Закон надає заявнику право просити видати йому деклараційний патент на винахід. При відповідності заявки вимогам Закону та наявності документа про сплату збору за подання заявки, Установа проводить експертизу на локальну новизну.

      Деклараційний патент на винахід - це різновид патенту, що видається за результатами формальної експертизи та експертизи на локальну новизну заявки на винахід. Деклараційний патент може бути виданий і на корисну модель - патент, що видається на корисну модель за результатами лише формальної експертизи.

      Експертиза на локальну новизну - це складова частина кваліфікаційної експертизи, що має своєю метою виявлення лише локальної новизни. Локальною новизною визнається така, що встановлюється за виданими в Україні патентами на винаходи і поданими до Установи заявками про видачу патентів.

      Отже, за бажанням заявника йому може бути виданий на винахід чи корисну модель деклараційний патент. Зрозуміло, що деклараційні патенти на винаходи і корисні моделі видаються за позитивних експертиз.

Наступним етапом у розгляді заявок на об'єкти промислової власності є публікація в офіційному бюлетені Установи відомостей про заявку. Зміст зазначених відомостей визначається Установою і вони публікуються через 18 місяців від дати подання заявки на об'єкт промислової власності. Якщо за заявкою заявлено пріоритет, то 18 місяців обчислюються від дати пріоритету. За бажанням заявника зазначені відомості можуть бути опубліковані раніше встановленого строку. На прохання заявника його ім'я може не згадуватися у цій публікації. Після публікації зазначених відомостей будь-яка особа має право ознайомитися з матеріалами заявки. Порядок ознайомлення визначений Інструкцією про порядок ознайомлення з матеріалами заявки на винахід (корисну модель) та відомостями, що занесені до Державного реєстру патентів України на винаходи і Державного реєстру патентів на корисні моделі від 9 березня 1995 р. Щодо промислових зразків є така сама Інструкція від 21 липня 1995 р.

      Відомості про заявку на видачу деклараційного патенту на винахід чи корисну модель не публікуються.

      Кваліфікаційна експертиза (експертиза по суті) заявки на видачу патенту України проводиться лише щодо винаходів. На інші об'єкти промислової власності кваліфікаційна експертиза не проводиться.

Кваліфікаційна експертиза заявок на винаходи проводиться лише за клопотанням будь-якої особи та наявності документа про сплату збору за проведення такої експертизи. Мета зазначеної експертизи - відповідність заявленої пропозиції умовам патентоспроможності, тобто на новизну, винахідницький рівень та промислову придатність.

Клопотати про проведення кваліфікаційної експертизи може сам заявник, який зобов'язаний подати це клопотання не пізніше трьох років від дати подання заявки. Якщо протягом зазначеного строку такого клопотання не надійде, заявка вважається відкликаною.

Клопотання про проведення кваліфікаційної експертизи може, крім заявника, подати будь-яка інша особа. Клопотання іншої особи має надійти до Установи лише після публікації відомостей про заявку на винахід, але в межах трьох років від дати подання заявки. Кваліфікаційна експертиза провадиться за рахунок особи, яка порушила клопотання про її проведення. Експертний висновок надсилається цій особі.

Під час проведення кваліфікаційної експертизи заявки на винахід Установа може вимагати від заявника додаткові матеріали, без яких проведення експертизи неможливе, а також запропонувати змінити формулу винаходу.

На підставі результатів кваліфікаційної експертизи Установа має повідомити заявника про можливе рішення щодо видачі патенту, про відмову у видачі патенту чи вимоги про необхідність надання додаткових матеріалів, без яких проведення експертизи неможливе.

Початком проведення кваліфікаційної експертизи є дата одержання Установою клопотання про її проведення. Якщо таке клопотання надійшло до завершення формальної експертизи, то початком проведення кваліфікаційної експертизи буде дата закінчення формальної експертизи.

На підставі позитивних результатів кваліфікаційної експертизи Установа приймає рішення про видачу патенту на винахід.

На будь-якому етапі розгляду заявки на об'єкт промислової власності заявник має право відкликати свою заявку, проте до прийняття рішення про видачу патенту. Заявка на видачу патенту на винахід може бути перетворена заявником на заявку для видачі деклараційного патенту на винахід, і навпаки, у будь-який час до одержання ним рішення Установи про видачу патенту або про відмову у видачі патенту. Заявник має право перетворити заявку про видачу патенту (деклараційного патенту) на винахід на заявку про видачу деклараційного патенту на корисну модель і навпаки в будь-який час до одержання рішення Установи. У таких випадках зберігається початкова дата подання заявки до Установи, а якщо заявлено пріоритет, - дата її пріоритету.

Від дати подання заявки до Установи і до публікації відомостей про заявку або публікації відомостей про видачу патенту матеріали заявки вважаються конфіденційною інформацією. Забороняється доступ третіх осіб до цієї інформації. У разі порушення цього правила винні несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства.

У процесі розгляду заявки на об'єкт промислової власності до прийняття рішення про видачу патенту допускається заміна заявника. Вона може здійснюватися на підставі передачі права на одержання патенту на підставі договору або застосування закону чи виконання рішення суду, а також внаслідок реорганізації чи ліквідації юридичної особи. Заявник або особа, яка заступила заявника, подає до Установи заяву про необхідність такої заміни. До заяви мають бути додані документ чи засвідчена копія документа, що послужив підставою для такої заміни. Якщо відбувається заміна не всіх заявників, а тільки окремих, заява про таку заміну має бути підписана всіма заявниками, які подали заявку.

Після опублікування відомостей про заявку в офіційному бюлетені Установи винаходу надається тимчасова правова охорона в обсязі формули, з урахуванням якої вони опубліковані. Правова охорона надає заявнику право на одержання компенсації за завдані йому збитки після публікації відомостей про заявку від особи, яка неправомірно використала пропозицію. Компенсація може мати місце за таких умов:

1) зазначена особа дійсно знала, що відомості про заявку на винахід, який нею використовується без дозволу заявника, опубліковані;

2) зазначена особа одержала письмове повідомлення українською мовою із зазначенням номера заявки про неправомірне використання заявленої пропозиції;

3) зазначена компенсація виплачується заявникові лише після одержання ним патенту на заявлену пропозицію.

Дія тимчасової охорони припиняється від дати публікації в офіційному бюлетені Установи відомостей про видачу патенту на винахід чи повідомлення про припинення діловодства щодо заявки.

Дія тимчасової правової охорони за міжнародною заявкою починається від дати її публікації Установою за тих самих умов.

Наступним етапом у процесі розгляду заявки на об'єкт промислової власності є реєстрація патенту (свідоцтва). Установа на підставі рішення про видачу патенту на винахід чи деклараційного патенту на корисну модель і промисловий зразок здійснює державну реєстрацію патентів у відповідних державних реєстрах. Державна реєстрація патентів можлива лише за однієї неодмінної умови - сплати встановленого збору за їх видачу.

      Реєстрація патентів на об'єкти промислової власності України здійснюється відповідно до Положення про Державний реєстр патентів і деклараційних патентів України на винаходи від 25 липня 2000 p., Положення про Державний реєстр патентів України на корисні моделі від 20 червня 2001 p., Положення про Державний реєстр патентів України на промислові зразки від 12 квітня 2001 р.

      Після внесення до зазначених Реєстрів відомостей про державну реєстрацію патентів будь-яка особа має право ознайомитися з ними. Порядок ознайомлення із зазначеними даними визначається Установою.

      На підставі державної реєстрації патентів України на об'єкти промислової власності Установа у своєму офіційному бюлетені публікує відомості про видачу патентів. Протягом трьох місяців від дати публікації відомостей про видачу патентів Установа публікує опис до патенту (деклараційного патенту), що містить формулу та опис винаходу і корисної моделі, а також креслення, якщо на нього є посилання в описі винаходу чи корисної моделі.

      Після публікації відомостей про видачу патенту (деклараційного патенту) будь-яка особа має право ознайомитися з матеріалами заявки.

Такі самі правила встановлені й щодо патентів на промислові зразки.

Порядок ознайомлення з цими матеріалами встановлений Інструкцією про порядок ознайомлення з матеріалами заявки на винахід (корисну модель) і відомостями, внесеними в Державний реєстр патентів України на винаходи і Державний реєстр патентів України на корисні моделі від 9 березня 1995 p., Інструкцією про порядок ознайомлення з матеріалами заявки на промисловий зразок і відомостями, внесеними в Державний реєстр патентів України на промислові зразки від 21 липня 1995 р.

 

3. Виникнення права інтелектуальної власності на твори науки, літератури і мистецтва та об'єкти суміжних прав

 

Усі результати інтелектуальної діяльності стають об'єктами правової охорони лише за однієї необхідної умови - цей результат має відповідати вимогам закону. За цією вимогою всі об'єкти інтелектуальної власності поділяються на три групи: 1) твори науки, літератури і мистецтва та суміжні права; 2) об'єкти промислової власності, що потребують спеціальних експертиз; 3) об'єкти промислової власності та деякі засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг, що підлягають державній реєстрації.

Право інтелектуальної власності на твори науки, літератури і мистецтва виникає із самого факту створення твору. Стаття 11 п. 2 Закону України «Про авторське право і суміжні права» проголошує: «Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей». Проте за бажанням автор для засвідчення свого авторства або будь-якої виключної правомочності може зареєструвати ці права в офіційному державному реєстрі. Твір науки, літератури і мистецтва стає об'єктом правової охорони незалежно від того, чи оприлюднений він, чи не оприлюднений. Не мають значення його обсяг, мета, призначення, жанр, а також спосіб відтворення, виражений в усній, письмовій чи будь-якій іншій формі.

      Дещо інші вимоги висуваються до суміжних прав. Об'єкти суміжних прав (виконання творів, фонограми, відеограми, передачі організацій мовлення) стають об'єктом правової охорони, якщо вони вперше оприлюднені на території України або оприлюднені на території України протягом ЗО днів від дня їх оприлюднення в іншій державі. Права організацій мовлення охороняються чинним законодавством, якщо зазначені організації мають офіційне місцезнаходження на території України і здійснюють передачі за допомогою передавачів, розташованих на території України.

      Суміжні права іноземних юридичних і фізичних осіб охороняються в Україні відповідно до міжнародних договорів.

      Авторське право має чинність на території України незалежно від громадянства і постійного місця проживання авторів, твори яких вперше опубліковані або не опубліковані, але перебувають в об'єктивній формі на території України. Авторське право України поширюється також і на твори, які вперше були опубліковані в іншій країні, але протягом ЗО днів після цього опубліковані в Україні, незалежно від громадянства і постійного місця проживання автора.

Авторам, які є громадянами України або не є громадянами України, але мають постійне місце проживання в Україні, надається правова охорона незалежно від того, на якій території вперше були опубліковані їх твори.

Чинність авторського права поширюється також і на інших осіб, які визнаються суб'єктами авторських відносин.

 

Список використаної літератури

 

1. Бершадський О. Поняття та ознаки твору в авторському праві // Право України, № 4, 2000, С. 81-83.

2. Бойченко А. Захист авторського права та суміжних прав в Україні: удосконалення правового регулювання // Інтелектуальна власність, № 4, 2000, С.25-29.

3. Гончарова І. Захист авторського права в Україні // Право України, № 11, 1998, С. 74-78.

4. М.В. Вачевський, В.Г. Кремінь, В.М. Мадзігон, В.Г. Скотний, Г.Є. Левченко, О.М. Вачевський. Інтелектуальна власність: теорія і практика інноваційної діяльності. Підручник. Видавничий дім «Професіонал», Київ-2006 р.

5. Віра Потєхіна. Інтелектуальна власність. Навч. пос. - К.: Центр учбо-вої літератури, 2008. - 414 стор.

6. Мікульонок І.О. Основи інтелектуальної власності: Навч. Посіб. - К.: ІВЦ Видавництво «Політехніка», Ліра-К, 2005. - 232 стор.

7. Макода В.Є. Правова охорона промислових зразків в Україні. - К., 2000.

8. Підопригора О. Проблеми системи законодавства України про інтелектуальну власність // Інтелектуальна власність. - 2000. - №3. С.3-14.

9. Право інтелектуальної власності: Підручн. / За ред. О.А. Підопригори, О.Д. Святоцького. - К., 2002.

 

 

Контрольна робота з дисципліни

«Інтелектуальна власність»

 

Зміст

 

Класифікація обєктів права інтелектуальної власності 3

Охарактризуйте Закон України "Про охорону прав на промислові зразки" від 15.12.93 № 3687-ХІІ". 11

Оцінка вартості прав на об'єкти права інтелектуальної власності 15

Список використаної літератури. 22

 

Класифікація обєктів права інтелектуальної власності

 

Об'єктами авторського права Закон визнає різного роду збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, включаючи бази даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці по добору, координації або упорядкуванню змісту без заподіяння шкоди охороні творів, що входять до них.

Автори творів, включених до складених творів, мають право використовувати свої твори незалежно від складеного твору, якщо інше не передбачено авторським договором.

Окремим об'єктом авторського права є колективний твір, тобто такий, що створюється колективно. До них відносяться енциклопедії та енциклопедичні словники, фільми, періодичні збірники і збірники, що продовжуються, збірники наукових праць, газети, журнали та інші періодичні видання. Особи, що організовують створення колективних творів, не визнаються авторами цих творів. Проте їм належать виключні права на використання таких творів у цілому. Видавець має право при будь-якому використанні такого твору зазначати своє найменування або вимагати такого зазначення.

Автори творів, включених до таких видань, зберігають виключні права на використання своїх творів незалежно від видання в цілому, якщо інше не передбачено договором на створення такого твору.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» визнає об'єктами авторського права тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів.

Правовій охороні підлягає база даних. Це об'єктивна форма подання і організації даних (статей, розрахунків тощо), систематизованих таким чином, щоб ці дані могли бути знайдені і опрацьовані за допомогою комп'ютера. Творчий характер цього об'єкта проявляється в особливому підборі і організації даних, незалежно від того, чи є ці дані об'єктами авторського права.

У чинному законодавстві України про інтелектуальну власність з'явилося нове поняття — суміжні права. Зокрема, Закон України «Про авторське право і суміжні права» містить розділ III, який так і називається «Суміжні права». Слід зазначити, що до прийняття цього Закону цивільне законодавство України не передбачало правової охорони суміжних прав.

Суміжні права безпосередньо пов'язані з авторськими правами, саме тому вони називаються суміжними і охороняються одним Законом. Особливістю суміжних прав є те, що вони грунтуються на використанні, як правило, чужих авторських прав. Суміжні права випливають із творчої діяльності з реалізації, інтерпретації, використання уже обнародуваних творів літератури і мистецтва. Наприклад, поет написав слова пісні, композитор написав музику до цієї пісні. Але пісня може бути донесена до слухачів (споживачів) тільки певним виконавцем — співаком. Творчість співака є суміжною творчою діяльністю з реалізації самої пісні. Це не просто використання чужого твору, а саме його реалізація, може бути інтерпретація, подання тощо. Із цієї творчої діяльності випливає право співака на власне виконання пісні, яке одержало назву суміжного права.

Суміжні права останнім часом набули прискореного розвитку. Сучасні технічні засоби надають можливість певним чином фіксувати виконання будь-якого виконавця (артиста, диригента, клоуна тощо) і в такий спосіб вилучати доходи з чужої майстерності, таланту. Щоб цьому запобігти і запроваджено охорону суміжних прав.

Під суміжними правами Закон розуміє права виконавців, виробників фонограм, виробників відеограм і організацій мовлення. Отже, цим поняттям охоплюється чотири групи прав: а) права виконавців; б) права виробників фонограм; в) права виробників відеограм; г) права організацій мовлення. То постає запитання — права на що. Іншими словами, що є об'єктом суміжних прав. Об'єктами суміжних прав Закон визначає виконання, запис, фонограму, відеограму і програму теле- чи радіомовлення. Виконанням визнається здійснення чужого твору фізичною особою. Це може бути гра артиста на сцені чи в кіно, гра музиканта, спів співака, танець танцюриста, декламація декламатора, управління диригента оркестром або будь-який інший спосіб виконання твору літератури чи мистецтва.

Надання правової охорони об'єкту суміжних прав не потребує виконання будь-яких формальностей. Проте виробники фонограм, виробники відеограм і виконавці для сповіщення про свої права можуть на всіх примірниках фонограм та відеограм або їх упаковках використовувати знак охорони суміжних прав. Цей знак складається з латинської літери Р в колі — ®, імені (назви) особи, якій належить суміжне право, і зазначення року першої публікації фонограми (відеограми).

Об'єктом правової охорони виконання стає, коли воно здійснюється будь-якою особою — професіоналом чи любителем, якщо ця особа виконує роль, співає, грає на музичному інструменті чи будь-яким іншим способом виконує твір літератури і мистецтва.

Виконання стає об'єктом правової охорони лише за певних умов: якщо воно вперше виконано на території України; виконання зафіксоване на фонограмі (відеограмі), що охороняється в Україні; виконання не зафіксоване на фонограмі (відеограмі), але воно включено у передачу організації мовлення, передачі яких охороняються в Україні.

Основними об'єктами промислової власності, як уже зазначалося, є результати винахідництва та промислові зразки. Винахідництво — один із найбільш поширених і масових видів творчості, який практично доступний кожному. Інша справа, що здатність до винахідництва в одних більша, в інших — менша. Країни з високороз-виненою економікою відзначаються високою винахідницькою активністю. Насамперед це стосується досить досконалої системи правового регулювання відносин у сфері науково-технічної творчості. Саме тому винахідництву, в тому числі правовому регулюванню відносин, які складаються у сфері створення і використання винаходів, в усіх країнах приділяється значна увага. У нашій державі винахідницька діяльність регулюється Законом України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» в редакції від 1 червня 2000 р. із змінами і доповненнями від 21 грудня 2000 р.

При цьому варто зробити таке застереження: закони України про промислову власність регулюють не творчу діяльність із створення винаходів чи інших об'єктів промислової власності, а суспільні відносини, що складаються в процесі створення, виявлення, оформлення, використання і охорони результатів науково-технічної творчості. Слід пам'ятати, що сама творчість будь-якому регулюванню не підлягає, але право може створювати сприятливі умови для успішної творчості, або навпаки, створювати несприятливі умови, за яких винахідництво буде розвиватися мляво або зовсім не буде розвиватися. Щоправда, винахідництво — така властивість людини, без якої вона існувати не може. Винахідництво розвивається за будь-яких умов, але, зрозуміло, за сприятливих — краще, за несприятливих — гірше.

Якою мірою на цей процес впливає законодавство України про промислову власність, покаже практика його застосування. Поки що вона не досить впливова.

Новим у законодавстві про промислову власність є введення до кола результатів технічної творчості такого об'єкта як корисна модель.

Чинне законодавство встановило вимоги, яким мають відповідати винахід, корисна модель і промисловий зразок. На підставі цих вимог можна дати визначення цих об'єктів.

Винахід — це технологічне (технічне) вирішення в будь-якій галузі суспільно-корисної діяльності, яке відповідає вимогам патентоздат-ності, тобто є новим, має винахідницький рівень і придатне для використання.

Отже, законодавство не обмежує поле винахідницької діяльності певною технологічною галуззю.

Винахід відповідає умовам патентоздатності, якщо він новий, має винахідницький рівень і відповідає промисловій придатності.

Винахід є новим, якщо його сутність не відома з рівня техніки. Такий рівень стосовно заявленої пропозиції визнається за всіма видами інформації, загальнодоступними в Україні та за кордоном до дати пріоритету винаходу. Це означає, що до дати пріоритету заявки сутність цього або тотожного рішення не була розкрита ні в Україні, ні за кордоном для невизначеного кола осіб настільки, що стало можливим його використання. Бувають випадки, коли новатор самостійно знаходить вирішення певної задачі. Між тим, виявляється, що таку задачу вже вирішено, але відомості про це не дійшли до винахідника. Винахід повинен давати нове технічне рішення, не відоме сучасному рівню техніки. Тому не може бути визнана винаходом пропозиція, описана у вітчизняній чи зарубіжній літературі або впроваджена у виробництво в Україні чи за її межами.

Об'єкти промислових зразків. Промисловий зразок — це нове конструктивне вирішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд, придатне для відтворення промисловим способом.

Суспільні відносини, що складаються у процесі створення і використання промислового зразка, регулюються Законом України «Про охорону прав на промислові зразки» від 15 грудня 1993 p., із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 21 грудня 2000 р. (далі — Закон про промислові зразки). Промисловий зразок відповідає умовам патентоздатності, якщо він новий і промислово придатний. Він визнається новим, коли сукупність його суттєвих ознак не стала загальновідомою у світі до дати подання заявки до Установи або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету. На визнання промислового зразка не впливає розкриття інформації про нього автором або особою, яка одержала від автора прямо чи опосередковано таку інформацію, протягом шести місяців до дати подання заявки.

При встановленні новизни промислового зразка до уваги береться зміст усіх заявок, що раніше надійшли до Установи.

Промисловий зразок визнається промислово придатним, якщо його можна використати в промисловості або в будь-якій іншій сфері доцільної суспільно-корисної діяльності. При цьому мається на увазі і придатність промислового зразка до багаторазового відтворення.

Відповідно до Закону про промислові зразки об'єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб.

Заявлятися може декілька варіантів промислового зразка. В такому разі зазначаються його варіанти.

Відповідно до Закону про промислові зразки його дія не поширюється на об'єкти архітектури (крім малих архітектурних форм), промислові, гідротехнічні та інші стаціонарні споруди, друковану продукцію як таку, об'єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких або подібних їм речовин тощо. Крім цього, промисловим зразком не може бути визнана пропозиція, яка за своїм змістом суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі. До цієї категорії слід віднести вироби, що суперечать суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі як за своїм основним призначенням (наприклад, знаряддя катування), так і за своїм зовнішнім оформленням (наприклад, малюнки або написи порнографічного або образливого характеру).

Інтегральна мікросхема — мікроелектронний виріб кінцевої або проміжної форми, призначений для виконання функцій електронної схеми, елементи і з'єднання якого неподільно сформовані в об'ємі і (або) на поверхні матеріалу, що становить основу такого виробу, незалежно від способу його виготовлення.

Топографія інтегральної мікросхеми — зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з'єднань між ними.

Об'єктом правової охорони є саме топографія інтегральної мікросхеми. Вона характеризується такими ознаками:

—      топографія зафіксована на матеріальному носії;

—      такий матеріальний носій може бути в об'ємі і (або) на поверхні

матеріалу;

—      вона складається з елементів і з'єднань між ними;

—      ці елементи з'єднані між собою неподільно.

Топографія інтегральної мікросхеми відповідає умовам охороно-здатності, якщо вона є оригінальною. Вона визнається такою, якщо не створена шляхом прямого відтворення (копіювання) іншої топографії інтегральної мікросхеми, має відмінності, що надають їй нові властивості.

Фірмові найменування. Чинне законодавство України про інтелектуальну власність поки що не має законодавчого акта, призначеного для здійснення правової охорони фірмових найменувань. Об'єктом фірмового найменування є назва, або ім'я, під яким підприємець виступає в цивільному обороті. Зазначена назва підприємства чи ім'я підприємця мають своєю основною функцією індивідуалізацію даної особи в числі інших учасників цивільного обороту. Отже, основним призначенням фірмового найменування (фірми) є індивідуалізація окремих учасників цивільного обороту.

Назва підприємства або ім'я підприємця (власника) як об'єкт правової охорони має відповідати певним вимогам, які виробилися в практиці. В основі цього об'єкта (назви чи імені) має лежати принцип істинності фірми. Це означає, що найменування фірми повинно містити в собі вказівку, яка повинна відповідати дійсності, на організаційно-правову форму підприємства (казенне підприємство, товариство з обмеженою відповідальністю, відкрите акціонерне товариство тощо). Найменування повинно відображати тип підприємства —державне, комунальне, приватне, а також профіль його діяльності (виробниче, науково-виробниче, наукове, комерційне тощо).

У найменування фірми не повинні включатися позначення, які здатні ввести в оману. Так, наприклад, власник приватного підприємства не повинен включати у фірмове найменування таке позначення, яке асоціюється в клієнтів з державною належністю підприємства.

Фірмове найменування може досить ефективно виконувати свою функцію, якщо воно має такі відрізняльні ознаки, які здатні чітко відокремлювати дане підприємство від інших подібних. У цій ознаці реалізується ще один принцип, а саме принцип виключності. Це означає, що фірмове найменування має бути новим і чітко відрізнятися від подібних, що уже використовуються. За певних умов допускається використання одного і того ж фірмового найменування. Наприклад, підприємства належать до різних організаційно-правових форм, які відображені у фірмовому найменуванні, підприємства діють у різних ділових сферах або територіально розмежовані.

Принцип виключності фірми передбачає також вимогу, відповідно до якої фірмове найменування не повинно співпадати з товарними знаками і зазначеннями походження товарів, які належать третім особам.

Фірмове найменування повинно бути стабільним (незмінним) протягом тривалого часу, поки діє підприємство. В іншому разі не буде досягнута необхідна індивідуалізація. Це принцип постійності фірми. Остання має бути заінтересована в незмінності свого фірмового найменування, адже фірмове найменування є уособленням ділової репутації підприємства. При цьому слід мати на увазі, що чинність фірмового найменування не може бути обмежена будь-яким строком.

Об'єкти знаків для товарів і послуг. Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р. не містить визначення підстав чи критеріїв, за якими те чи інше позначення можна визнавати знаком для товарів і послуг. Він наводить лише перелік позначень, які не можуть бути визнані знаками для товарів і послуг. Звідси напрошується висновок, що усі інші позначення, які не перелічені в Законі, можуть бути визнані знаками для товарів і послуг. Проте це не означає, що позначення, яке заявляється для реєстрації як знак для товарів і послуг, не повинно відповідати певним вимогам. Закон такі вимоги встановлює. Правова охорона надається знаку, що не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені цим Законом.

Одним із досить вагомих об'єктів інтелектуальної власності є зазначення походження товарів, які в умовах ринкової економіки набувають усе більшої ваги.

Об'єктами прав на зазначення походження товарів є позначення, які вказують на походження товарів. У цивільному обороті часто місце походження товару має значний вплив на попит на нього. На це можуть бути різні причини: уміння виробників, їх майстерність, які визначають якісні характеристики виробу, природні умови географічного місця походження товару, які також певним чином впливають на якісні чи інші характеристики товару. Нарешті, це може бути просто зазначення країни, в якій цей товар вироблено. В умовах сучасної ринкової економіки зазначені фактори певним чином зумовлюють попит на цей товар. У силу цього таке зазначення часто піддається неправомірному присвоєнню, аби забезпечити товару іншого виробника необхідний попит. Саме тому виникла необхідність надати правову охорону зазначенням походження товарів.

В Україні зазначення походження товарів охороняються Законом України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16 червня 1999 р. Об'єктами зазначень походження товарів є просте зазначення походження товару і кваліфіковане зазначення походження товару

 

Охарактризуйте Закон України "Про охорону прав на промислові зразки" від 15.12.93 № 3687-ХІІ"

Закон України «Про охорону прав на промислові зразки» визнає промисловий зразок результатом творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання.

Промисловий зразок - це нове конструктивне рішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд, придатне для відтворення промисловим способом.

Промислові зразки бувають об'ємними, площинними або комбінованими. Об'ємні промислові зразки - це певна композиція, в основу якої покладено об'ємну просторову структуру (наприклад, зовнішній вигляд меблів, певних механізмів). Площинні промислові зразки - це композиції, в основу яких покладено лінійно-графічне співвідношення елементів, що не може бути сприйняте візуально як об'ємне (наприклад, зовнішній вигляд килима, тканини). Комбіновані промислові зразки характеризуються загальними ознаками, притаманними об'ємним і площинним зразкам (наприклад, будівельна оздоблювальна плитка).

Відповідно до ст. 461 (1) ЦК «промисловий зразок вважається придатним для набуття права інтелектуальної власності на нього, якщо він відповідно до закону є новим».

Промисловий зразок визнається новим, коли сукупність його суттєвих ознак не стала загальновідомою у світі до дати подання заявки до установи або якщо заявлено пріоритет до дати її пріоритету.

Відповідно до ст. 461 (2) ЦК об'єктом промислового зразка можуть бути форма, малюнок, розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового зразка.

Під промисловим зразком розуміють як сам виріб, так і будь-яку його частину, якщо таку виробляють і продають окремо.

Правову охорону не можуть отримувати об'єкти архітектури (крім малих архітектурних форм), промислові, гідротехнічні та інші стаціонарні споруди, друкована продукція як така, об'єкти нестійкої форми з рідких газоподібних, сипких або подібних їм речовин.

Промислові зразки за об'єктним складом поділяються на однооб'ємні і багатооб'ємні. До перших відносять площини: двовимірні (наприклад, малюнок килима) та об'ємні тривимірні промислові зразки, які є частиною виробу, призначеною для використання у складі інших виробів, яка має завершену композицію (наприклад, фара автомобіля). Сукупність предметів одного призначення, які складають єдине ціле (наприклад, набір інструментів), вважається багатооб'ємним промисловим зразком.

Оскільки промисловий зразок призначений задовольняти естетичні потреби, він наближається до творів декоративно-прикладного мистецтва, правову охорону яких здійснюють згідно з нормами авторського права.

Різниця полягає в тому, що для оцінки переваги промислового зразка беруть до уваги його естетичні параметри, що отримали технічне застосування, а не художні переваги його як твору мистецтва.

Промисловий зразок не має описувати і визначати природу, функцію і спосіб чого-небудь (інакше він належав би до винаходів).

У деяких випадках один і той самий об'єкт можна охороняти і як промисловий зразок, і як торговельну марку, наприклад, зовнішній вигляд пляшки кока-коли.

Промисловий зразок визнають новим, якщо відомості про сукупність його суттєвих ознак, що визначають естетичні і (або) ергономічні особливості виробу, стали загальнодоступними у світі до дати встановлення пріоритету промислового зразка.

Під суттєвими ознаками, що визначають естетичні й (або) ергономічні особливості виробу, розуміють ознаки, властиві художньо-конструкторському рішенню, кожна з яких необхідна, а всі разом достатні для створення зорового образу виробу.

Правову охорону надають лише тим промисловим зразкам, які мають абсолютну світову новизну.

Пріоритет на промисловий зразок може бути встановлений за датою подання заявки в державі - учасниці Паризької конвенції, якщо заявка на промисловий зразок надійшла до установи протягом 6 місяців від зазначеної дати (конвенційний пріоритет).

Автор технічного та художньо-конструкторського рішення є однією із центральних фігур патентного права.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» людину, внаслідок інтелектуальної, творчої діяльності якої створено винахід (корисну модель), називають винахідником.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» людина, творчою працею якої створено промисловий зразок, є автором.

Для визнання особи автором не має значення ні її вік, ні стан її дієздатності. Неповнолітні віком від 14 до 18 років не тільки набувають, а й самостійно здійснюють належні їм права, що випливають з факту створення розробки. За осіб, які не досягли 14 років, а також осіб, визнаних у встановленому порядку недієздатними, всі необхідні дії щодо належних їм прав здійснюють їхні законні представники (батьки або опікуни).

Громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства рівні у своїх правах та обов'язках, визначених патентним законодавством.

Якщо у створенні об'єкта патентного права брали участь кілька фізичних осіб, всі вони вважаються його авторами.

Підставою для виникнення співавторства є спільна творча праця кількох осіб, втілена у вирішенні задачі. Співавторство може виникати протягом усього творчого шляху, мати найрізноманітніші форми - необхідно лише, щоб кожний зі співавторів зробив свій творчий внесок у спільну роботу.

Співавторами не визнають осіб, які надали автору тільки технічну, організаційну або матеріальну допомогу, а також осіб, які здійснювали лише загальне керівництво розроблюваними темами, але не брали творчої участі у створенні винаходу, корисної моделі, промислового зразка.

Порядок користування правами, належними співавторам, визначає угода між ними.

 

 

Оцінка вартості прав на об'єкти права інтелектуальної власності

 

Цілі та нормативно-правова база оцінки

Знання вартості прав на об'єкт права інтелектуальної власності має велике значення для прийняття управлінських рішень стосовно ОПІВ на етапах створення, правової охорони, комерціалізації та захисту.

Оцінка вартості прав на об'єкти права інтелектуальної власності відповідно до Міжнародних стандартів оцінки здійснюється з метою визначення: оподатковуваної бази майна фірми; вартості інтелектуальної власності, що вноситься до статутного капіталу; вартості виключних прав, переданих на підставі договору про передачу прав на об'єкт інтелектуальної власності або ліцензійного договору на право використання такого об'єкта; розміру компенсації, яку необхідно виплатити відповідно до чинного законодавства власникові інтелектуальної власності за порушення його виняткових прав. Необхідність оцінки вартості прав на об'єкти права інтелектуальної власності виникає також під час постановки їх на бухгалтерський облік, при визначенні ціни ліцензії; при страхуванні та передачі інтелектуальної власності в заставу з метою одержання кредиту; при банкрутстві підприємства в процесі його ліквідації з метою задоволення позовів кредиторів, а також в інших випадках.

Випадки, в яких виникає потреба оцінити будь-яке майно, зокрема й права на ОІВ, можна розбити на дві групи. До першої групи належать ті, в яких змінюється юридичний статус об'єкта оцінки або підприємства, якому він належить:

- має бути угода з продажу або купівлі оцінюваної власності;

- має бути розподіл майна між власниками підприємства;

- має бути виділення з великого підприємства невеликої життєздатної фірми;

- планується поглинання одного підприємства іншим;

- очікується реорганізація фірми;

- має бути ліквідація підприємства;

- надійшло попередження про відчуження активу державою.

До другої групи належать ситуації, в яких юридичний статус підприємства, що використовує оцінюваний актив, не змінюється:

·        виникла потреба внести нематеріальний актив до статутного капіталу;

·        очікується укладання ліцензійного договору й необхідно обґрунтувати розрахунок плати за користування актрівом;

·        треба визначити розмір авторської винагороди;

·        планується одержати банківський кредит під заставу виключних прав власника інтелектуальної власності;

·        складається бізнес-план з метою залучення інвестицій;

·        визначається розмір податку на майно при його даруванні або спадкуванні;

·        здійснюється страхування інтелектуальної власності;

·        визначається розмір компенсації за збиток, завданий порушником виключних прав.

Це далеко не повний перелік усіх можливих ситуацій, що трапляються в господарській практиці.

Серед перерахованих цілей оцінки особливу популярність наразі має визначення вартості прав на ОШВ, внесених у статутний Капітал підприємства. Статтею 13 Закону України «Про господарчі товариства» передбачено змогу використовувати нематеріальні активи при формуванні статутних фондів створюваних господарчих товариств.

Відзначимо ще одну відносно нову для України мету оцінки ОПІВ, а саме оцінку для постановки його на бухгалтерський облік. Відповідно під час постановки на облік ОПІВ як нематеріального активу обов'язково має бути передбачена оцінка його вартості.

В Україні поки що немає розвиненої нормативно-правової бази для оцінки вартості прав на ОПІВ. До найважливіших документів можна віднести хіба що Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та Національний стандарт №1 оцінки майна.

У Законі «...майном, що може оцінюватися, вважаються... нематеріальні активи, зокрема й об'єкти права інтелектуальної власності...».

Цей Закон розглядає: основні положення та основні принципи оцінки майна, придбання прав на заняття оціночною діяльністю, державне регулювання оціночної діяльності, права, зобов'язання та відповідальність оцінювачів і суб'єктів оцінної діяльності. Зокрема, Законом визначено суб'єкти оціночної діяльності, процедури оцінки, випадки та підстави для оцінки, містяться вимоги до звіту про оцінку та до акта оцінки.

Цей Закон визначає також правові основи оцінки. На жаль, ще не розроблено підзаконних актів, за винятком, мабуть, національного стандарту №1.

Цей стандарт містить такі розділи:

загальні питання;

база оцінки та порядок визначення вартості;

методичні підходи до оцінки майна та їх основні засади;

загальні вимоги до проведення незалежної оцінки майна;

загальні вимоги до складання звіту про оцінку та підготовки висновку про вартість майна;

загальні вимоги до рецензування звіту про оцінку майна. Можна сподіватися, що найближчим часом з'являться інші

стандарти, методи й методики оцінки, які допоможуть оцінювати вартість прав на ОПІВ.

Підхід до оцінки — це загальні способи визначення вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності, що базуються на основних принципах оцінки. Вибір підходу до оцінки здійснюється в залежності від конкретного сполучення об'єкта оцінки, мети та обраного для цього виду вартості.

Національним стандартом визначено три підходи до оцінки: витратний підхід; порівняльний підхід; дохідний підхід.

Витратний підхід ґрунтується на обліку принципів корисності та заміщення. Він пропонує визначення поточної вартості витрат на відтворення або заміщення об'єктів оцінки в поточних цінах і подальше коректування її на суму зносу, тобто за витратами.

Звідси випливає важливий висновок, що вартість ОШВ у цьому разі та ринкова вартість, що передбачає прибуток, — різні величини. Здавалося б, цей вид вартості непридатний для ринку. Однак до нього фахівці вдаються все частіше, розуміючи, що вартість ОШВ, визначена за цим підходом, відповідає рівню вартості за «ідеального» збалансованого стану ринку.

На активному ринку ОПІВ для визначення ринкової вартості використовують головно порівняльний і дохідний підходи. Однак у переважній більшості випадків отримана за витратним підходом оцінка є необхідним складником для висновку щодо остаточної величини ринкової вартості.

Порівняння результатів оцінки ОПІВ, отриманих за витратним підходом, з результатами, отриманими за порівняльного й дохідного підходів, може бути своєрідним індикатором стану ринку. Зокрема, якщо вартість за витратним підходом виявиться вищою, ніж розрахована за двома іншими підходами, то це значить, що конкуренція на ринку невелика й найближчим часом може відбутися підвищення цін. Якщо навпаки — то можна очікувати підвищення конкуренції та зниження цін.

Витратний підхід — єдиний, який можна застосовувати, коли ОПІВ не призначений для одержання доходу або коли через ті чи інші причини ринкову вартість важко визначити двома іншими підходами. Наприклад, коли ОПІВ є унікальними, що продаються дуже рідко або взагалі не продаються. У разі визначення бази для оподатковування витратний підхід є основним при вирахуванні вартості.

Витратний підхід має істотні обмеження під час оцінки ОПІВ зі значним терміном служби через труднощі з виміром величини морального старіння. Крім того, результати підходу на основі активів відбивають вартість повного права власності, тому при оцінці часткових прав власності необхідне коректування отриманих результатів.

Отже, підхід на основі активів для визначення вартості є, з одного боку, корисним елементом процедури визначення ринкової вартості, а з іншого — єдиним інструментом для певного уявлення про вартісну оцінку унікальних ОПІВ або під час постановки прав на ОПІВ на бухгалтерський облік як нематеріальних активів.

Сутність порівняльного підходу полягає в тому, що вартість прав на ОПІВ визначається шляхом зіставлення цін нещодавніх продажів подібних об'єктів.

Хоча подібний підхід до оцінки, на перший погляд, виглядає досить простим і прямолінійним, його застосування на практиці пов'язано з безліччю труднощів і умовностей. Передусім наявність таких труднощів зумовлена тим, що немає навіть двох абсолютно однакових ОПІВ. Країна, вид ОПІВ, термін правової охорони, склад авторів, умови фінансування, час продажу — от лише деякі з позицій, за якими, як правило, об'єкти мають відмінності. Причому деякі відмінності можуть змінювати свій внесок відповідно до зміни ринкової ситуації.

Ще однією перешкодою до застосування цього підходу є необхідність враховувати угоди, що відповідають визначенню ринкової вартості, тобто ті, на які не вплинули неринкові чинники. При великих угодах інформація про економічні характеристики й умови продажу часто недоступна або неповна, тому в таких випадках ринковий підхід може лише окреслити діапазон, у якому найімовірніше знаходитиметься величина ринкової вартості. Саме тому оцінку ОПІВ на основі цього підходу варто виконувати обережно. Але за наявності достатньої кількості достовірної інформації про нещодавні продажі подібних об'єктів ринковий підхід дозволяє одержати результат, що максимально близько відбиває відношення ринку до об'єкта оцінки.

Повноцінне використання ринкового підходу може бути лише за наявності в покупця можливості вибору ОПІВ з-поміж інших подібних і з такими ж функціями. При цьому з кількох ОПІВ, приблизно однакового значення й корисності, в покупця має бути змога вибрати той, котрий влаштовує його за переліком таких властивостей: функціональне призначення, прийнятна вартість, тривалість терміну використання, ступінь захищеності, його унікальність та інші характеристики.

Під час передачі прав на об'єкти права промислової власності на ринкових умовах виникають додаткові труднощі. Чим унікальнішим є виробництво або продукція, в яких реалізовано право на об'єкт права промислової власності, тим складніше знайти покупця і, відповідно, тим менше вірогідність повноправних ринкових відносин. І навпаки, чим значніше виробництво й чим більше таких виробництв у світі, тим легше знайти покупців патентів та інших прав, і тем легше використовувати ринковий підхід. Прикладом цього може бути виробництво комп'ютерів, калькуляторів, телевізорів тощо.

Перевагою ринкового підходу є те, що він дозволяє визначити так звану справедливу ціну, що щонайкраще відповідає ситуації на ринку.

Необхідною умовою для застосування ринкового підходу є ефективний ринок і доступ до представницької бази даних продажів аналогічних ОПІВ. На жаль, в Україні ще не сформувався повноцінний ринок ОПІВ, тому використання цього підходу для оцінки прав на ОПІВ на цей час є проблематичним.

В основу дохідного підходу покладено принцип очікування, який свідчить про те, що вартість ОПІВ визначається величиною майбутньої вигоди його власника. Формалізується цей підхід шляхом перерахування майбутніх грошових потоків, що генеруються за допомогою ОПІВ, у дійсну вартість.

Як правило, потенційні покупці розглядають ОПІВ, що приносить дохід, з погляду інвестиційної привабливості, тобто як об'єкт вкладення капіталу з метою одержання в майбутньому відповідного прибутку. Однією з основних особливостей ОПІВ, що приносить прибуток, є та, що він дуже рідко належить одному власникові на правах повної власності. Саме тому під час оцінки ОПІВ зазвичай розглядаються конкретні набори прав власності, що визначають предмет оцінки.

Оскільки в основі дохідного підходу лежить принцип очікування майбутньої вигоди, то істотним моментом є чітке визначення та класифікація цих вигід для однакового їх тлумачення. Вважається, що вигода від володіння ОПІВ передбачає право одержувати всі регулярні доходи під час володіння, а також дохід від продажу ОПІВ після закінчення володіння, якщо це передбачено ліцензійною угодою.

В основу дохідного підходу до оцінки об'єктів інтелектуальної Власності покладено математичний апарат, що досить повно викладений у класичній монографії з оцінки нерухомості Дж. Фрідмана та Н. Ордуея.

Стосовно оцінки вартості об'єктів права інтелектуальної власності зміст дохідного підходу полягає в тому, що вартість будь-якого об'єкта інтелектуальної власності можна ототожнити з капіталом певної величини, здатної генерувати додатковий прибуток або, кажучи точніше, надлишкову додаткову вартість на умовах ефективного використання цього активу. Отже, для розв'язання зворотної задачі необхідно визначити додатковий прибуток за будь-який період, який можна отримати за рахунок еманації нових ідей, принципів, удосконалень в організаційну, технологічну або підприємницьку діяльність підприємства. При цьому додатковий прибуток ототожнюється з прибутком на якийсь капітал, що дорівнює вартості конкретного об'єкта права інтелектуальної власності.

Знаючи прибутковість конкретної галузі, до якої належить те чи інше підприємство, або визначивши внутрішню прибутковість потоку надлишкової додаткової вартості через відому додаткову вартість, за допомогою відомих економіко-математичних формул можна оцінити вартість конкретного об'єкта права інтелектуальної власності, тобто визначити величину шуканого капіталу.

Список використаної літератури

 

1.      Конституція України. - Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30, ст. 141.

2.      Цивільний кодекс України. Прийнятий Верховною Радою України 16.01.2003 р. — К.: Атіка, 2003.

3.      Закон України «Про авторське право і суміжні права» в новій редакції від 11 липня 2001 р // ВВР України. — 1994. — № 13. — Ст. 64.

4.      Інтелектуальна власність в Україні: правові засади та практика: Наук. практ. вид.: У 4-х т. / За заг. ред. О.Д. Святоцького. – Т. 1. – 231 с.

5.      Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. / За відповід. ред. О.В. Дзери та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – Т. І. – 832 с.

6.      Основи правової охорони інтелектуальної власності в Україні: Підруч. для студ. неюрид. вузів / За заг. ред. О.А Підопригори, О.Д. Святоцького. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін. Юре», 2003. – 235 с.

7.      Право інтелектуальної власності / С.О. Довгий, В.С. Дроб’язко, В.О. Жаров та ін.; За ред. М.В. Литвина, С.О.Довгого. – К., 1999. – 497 с.

8.       Бершадський О. Поняття та ознаки твору в авторському праві // Право України, № 4, 2000, С. 81-83.

9.      Бойченко А. Захист авторського права та суміжних прав в Україні: удосконалення правового регулювання // Інтелектуальна власність, № 4, 2000, С.25-29.

10. Гончарова І. Захист авторського права в Україні // Право України, № 11, 1998, С. 74-78.