Готові курсові роботи з правознавства

Загальні засади призначення покарання

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………..………………………..3

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЗАГАЛЬНИХ ЗАСАД ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАНЬ…………………………………….……………..5

1.1. Загальні засади призначення покарання: історичний аспект……..5

1.2. Сутність загальних засад призначення покарання………………….8

РОЗДІЛ ІІ. СИСТЕМНИЙ АНАЛІЗ ЗАГАЛЬНИХ ЗАСАД ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ……………………………………….……….14

2.1. Ознаки, притаманні загальним засадам призначення покарання………………………………………………………………………...14

2.2. Загальні засади та принципи призначення покарання…………...16

РОЗДІЛ ІІІ. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ЗАГАЛЬНИХ ЗАСАД ПРИ ПРИЗНАЧЕННІ ПОКАРАННЯ…………………………………..………21

3.1. Місце обставин, які обтяжують покарання, серед загальних засад призначення покарання………………………………………………………..21

3.2. Особливості застосування загальних засад при призначенні покарання у виді обмеження волі………………………………………….….24

ВИСНОВКИ……………………………………………………………….28

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………...………30

Предметом дослідження є загальних засад при призначенні покарання.

Об’єкт дослідження - призначення покарання.

Метою курсової роботи є вивчення теоретичних аспектів застосування загальних засад при призначенні покарання.

Виходячи з поставленої мети основними завданнями роботи є:

- проаналізувати історичний аспект загальних засад призначення покарання;

- вивчити сутність загальних засад призначення покарання;

- зробити системний аналіз загальних засад призначення покарання;

- розглянути особливості застосування загальних засад при призначенні покарань у виді обмеження волі.

ВИСНОВКИ

У роботі розглянуто сутність загальних засад призначення покарання. Лише справедливо призначене покарання може забезпечити попередження злочинів.

Покарання за вчинений злочин повинно відповідати загальним засадам призначення покарання. І наскільки ці засади будуть правильно прописані в законі й правильно застосовуватися судом, настільки справедливим можна визнати призначене на їх підставі покарання.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини й громадянина захищаються судом. Судді при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону (ст. 129). Для правильної організації призначення покарання судами свободи судового розсуду має бути достатньою, щоб дати можливість урахувати та оцінити особливості кожного конкретного випадку.

Разом із тим, вона повинна обмежуватися суворими рамками закону, щоб вибір покарання не перетворився на свавілля.

Наголошується на взаємозв’язку засад призначення покарання між особою, а також їх відповідності принципам призначення покарання. Звернено увагу на зміни, внесені до загальних засад призначення покарання, у зв’язку із прийняттям нового Кримінального процесуального кодексу України 2012 року.

У роботі досліджуються кожна із трьох загальних засад призначення покарання крізь призму такого виду покарання як обмеження волі.

Особлива увага звертається на врахування одного із елементів третьої загальної засади призначення покарання – особи винного. Доводиться необхідність врахування акцентуації характеру особи винного при призначені не тільки обмеження волі, а й взагалі будь-якого виду покарання.

Всі принципи призначення покарання перебувають у тісному взаємозв’язку між собою, встановлюючи певну систему, окрім цього вони знаходять свою реалізацію у статтях КК України, які присвячені призначенню покарання та його засадам.

Окрім того, співвідношення принципів і загальних засад призначення покарання полягає в тому, що принципи є первинними, а загальні засади, що безпосередньо сформульовані у кримінальному законі, – вторинними. Саме на основі принципів призначення покарання формуються та закріплюються у кримінальному законі його загальні засади, які надалі застосовуються судами кожен раз під час призначення покарання.

Проведений аналіз змісту загальних засад призначення покарання в аспекті їх застосування до обмеження волі свідчить про відсутність будь-яких винятків чи особливостей для цього виду покарання.

Хуліганство ст.  296 КК України

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………..……………………..3

РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ ТА ЮРИДИЧНИЙ АНАЛІЗ СКЛАДУ ХУЛІГАНСТВА……………………………………………………………………...5

1.1. Обєкт та об’єктивна сторона хуліганства………………...…………….5

1.2 Суб’єкт та суб’єктивна сторона хуліганства…………..………………..8

РОЗДІЛ ІІ. ВИДИ ТА ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ХУЛІГАНСТВО………………………………….….12

2.1 Види складів хуліганства………………………………………………..12

2.2 Застосування покарання за хуліганство………………………………..16

РОЗДІЛ ІІІ. ОСОБЛИВОСТІ РОЗСЛІДУВАННЯ ХУЛІГАНСТВА…….20

3.1. Оціночні ознаки в складі злочину хуліганство……………………….20

3.2. Групове порушення громадського порядку та хуліганство: проблеми розмежування……………………………………………………………………….22

ВИСНОВКИ……………………………………………………………...…..26

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………...…28

Метою дослідження є: наукове визначення і розкриття змісту кримінально-правових ознак хуліганства, з’ясування особливостей конструкції юридичних складів цього злочину, а також питання призначення покарання за його вчинення.

Завдання:

Ø    дослідити поняття та юридичну природу кримінально караного хуліганства як злочину;

Ø    провести аналіз кваліфікуючого та особливо кваліфікуючих складів злочину «Хуліганство»;

Ø    дослідити особливості застосування покарання за хуліганство.

Об’єктом дослідження є хуліганство як злочинне посягання, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 296 КК України.

Предметом дослідження є юридичний склад злочину «Хуліганство».

Методи дослідження. Методологічною основою реферативної роботи є сучасні методи наукового пізнання, застосування яких обумовлене змістом і метою поставлених завдань. Для цього у роботі було використано такі методи: порівняльно-правовий, формально-логічний, статистичний методи.

ВИСНОВКИ

В результаті проведеного дослідження можна зробити наступні висновки:

- хуліганство – один з небезпечних і дуже поширених злочинів проти громадського порядку. Частина 1 ст. 296 визнає хуліганством грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Будь-які інші види хуліганських дій утворюють адміністративний делікт.

- хуліганство є розповсюдженим для вітчизняних соціокультурних умов явищем. В сучасній Україні прояви хуліганства досить різноманітні: воно представлене як «традиційними» порушеннями громадського порядку, що відрізняються множинністю форм (від лайки, нецензурних висловів, шуму в нічний час, бійок до пошкодження транспорту та майна, підпалів, нанесення тілесних ушкоджень), так і «нетрадиційними» формами поведінки (футбольним хуліганством, скінхед-рухом та ін.);

- родовим і безпосереднім об’єктом хуліганства є громадський порядок – система сталих, внутрішньо організованих у соціальному просторі й часі відносин взаємодії та взаємоспілкування, обумовлених способом виробництва й розвитком всіх сфер життєдіяльності громадян; врегульована юридичними нормами i правилами співжиття сукупність лише тих суспільних відносин, які мають забезпечувати нормальне функціонування державних i громадських установ, підприємств i організацій, цілісність майна громадян, безпеку, честь i гідність людей, а також нормальні умови для їх роботи, побуту i відпочинку;

- об’єктивна сторона хуліганства – дії, що грубо порушують громадський порядок і відзначаються особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Склад хуліганства є формальним, але воно не належить до «класичних» формальних злочинів: одним із основних критеріїв, що характеризують об’єктивну сторону цього злочину, слід вважати дії, які втілилися в бажання особи продемонструвати суспільству своє знехтування його нормами і правилами. Суб’єктивна сторона хуліганства характеризується прямим умислом та прагненням настання певних психологічних наслідків – демонстрації своєї вищості, безкарності, вседозволеності;

- суб’єкт вчинення хуліганства – фізична осудна особа, яка до моменту вчинення злочину досягла 14-річного віку. Оскільки законодавець надає цьому злочину невеликої тяжкості певного виключного статусу з позиції віку настання кримінальної відповідальності, то можна стверджувати, що хуліганство несе виключну шкоду для суспільних відносин, яку особа здатна усвідомлювати вже з 14 років. Але визнаючи виключність хуліганства як злочину з огляду на вік, з досягненням якого може наставати кримінальна відповідальність за його вчинення, слід було перенести її й на заходи покарання, які, на мою думку, найбільше сприяють виправленню та ресоціалізації неповнолітніх хуліганів, зокрема, на ст. 100 КК України – «Громадські та виправні роботи»;

- типовими для хуліганства слід вважати мотиви: самоствердження (статусні), захисні, заміщення (компенсаторні). Хуліганським спонуканням притаманна швидкоплинність, незначність і легковажність мотивації, прагнення продемонструвати зневагу до іншої людини, свою вищість та безкарність, протиставити свою поведінку вимогам громадського порядку. Вони передбачають відсутність негативних особистих відносин між винним і потерпілим, і детермінуються певними сталими властивостями особистості (задерикуватість, озлобленість, жорстокість, зневага тощо);

Розглянуто групове порушення громадського порядку та хуліганство як кримінально карані діяння проти громадського порядку та моральності. Проаналізовано погляди науковців на правові категорії, які стосуються розмежування даних злочинів. Висвітлено наукові позиції щодо відмінностей між хуліганством і груповим порушенням громадського порядку.