Варіант №4
1. З’ясувати причини реформ 60-70-х рр. Х1Х ст. у Російській імперії
та їх наслідки для України
Селянська реформа. 19 лютого
1861 р. цар Олександр ІІ підписав маніфест і серію законів про скасування кріпосного права. Українські губернії були поділені на три окремі групи:
лівобережні (Полтавська, Чернігівська і частина Харківської), правобережні
(Київська, Подільська і Волинська) та південні (Катеринославська, Таврійська і Херсонська), в яких розподіл землі
відбувався за трьома «Місцевими положеннями», що відповідало земельним
відносинам між поміщиками та селянами.
Особливості аграрної реформи:
1. Звільнення селян відбувалося не одноразовим рішенням, а поетапно і
мало тривати 20 років. Селяни спочатку переходили на становище тимчасово
зобов’язаних (протягом 2-х років складалась і підписувалась так звана уставна грамота – своєрідний договір селянина з поміщиком про умови звільнення).
2. Тимчасово зобов’язаний селянин повинен був викупити наділ, після чого
він ставав селянином-власником. Як правило, він платив 20% суми, а решту за
нього платила держава. Селянин зобов’язувався виплачувати
державі борг у кредит протягом 49 років.
3. Після закінчення 20-річного терміну (1881 р.) було прийнято закон про
обов’язковий викуп, інакше селянин втрачав право на земельний наділ. З 1883 р.
категорія тимчасово зобов’язаних селян перестала існувати.
Таким чином, селянська реформа внесла істотні зміни в правове становище селянства України. А саме:
− селянин мав право самостійно вирішувати сімейні і господарські питання;
− набувати у власність нерухоме майно;
− займатися торгівлею і різними промислами;
− селянин ставав суб’єктом судового процесу – за ним закріплювалось право
подавати позов і відповідати в суді тощо. В 1866 р. селянська реформа була
поширена на державних селян Лівобережної та Південної України, а в 1867 – на
державних селян Правобережної України.
Земська реформа 1864 р. проводилась
у шести із дев’яти українських губерній (за винятком Правобережної України, де
земства були запроваджені аж 1911 р.). Відповідно до цієї реформи у губерніях і
повітах створювалися виборні (на три роки) земські установи, що
мали дві ланки: земські збори і земські управи. Оскільки вибори до земських
зібрань відбувалися на основі майнового цензу, то провідне місце в них посідали
поміщики. Земства не мали політичноївлади і відали лише місцевими господарськими та культурно-освітніми проблемами
(наприклад, міністерство освіти покривало 14% коштів на утримання шкіл, 2%
давало духовенство, а 84% – земства). Уся діяльність органів земського самоврядування перебувала під наглядом
губернатора і міністра внутрішніх справ. Недоліком земської реформи було те, що
вона повисла в повітрі, не було загальнодержавного органу, котрий би координував
діяльність земств, а також земства не створювались нижче повітів. Тільки в 1914
р. було створено Всеросійський земський союз, а в 1917 р. Тимчасовий уряд
утворив земства у волостях.
Міська реформа 1870 р. спочатку була проведена лише в шести містах
України: Києві, Харкові, Херсоні, Катеринославі, Полтаві і Миколаєві, а згодом в інших українських містах.
Згідно з нею створювалися виборні (на 4 роки) міські думи як розпорядчі та
міські управи, як виконавчі органи. Вибори відбувалися на основі майнового
цензу. У виборах брало участь все населення, що платило податки. Міські думи і
міські управи займалися в основному питаннями життєдіяльності міст і підпорядковувалися
губернаторові. В 1892 р. нове міське положення урізало повноваження органів
міського самоврядування.
Судова реформа 1864 р. проголошувала
демократичні принципи: виборність мирових суддів
і присяжних засідателів, незалежність і незмінність суддів, рівність всіх перед
законом, гласність тощо. Суд ставав триступеневим:
мировий суд, до якого суддів обирало саме населення, та державні суди, які
поділялися на цивільні і карні. Вину підсудного встановлювали присяжні судді,
вибрані населенням. Вони мали вирішувати справу згідно зі своїм сумлінням.
Судові засідання були відкриті, і у них брали участь зацікавлені сторони,
прокурор та адвокат (адвокатура засновувалась згідно з реформою 1864 р.).
Поступово демократичні нововведення в судовій системі було обмежено або й
скасовано. Так, з підсудності присяжних вилучили справи про пресу, всі справи
про політичні злочини, було запроваджено слухання при закритих дверях справ
широкого переліку категорій. Також вводились нові правила складання списків
присяжних засідателів, що повністю виключали участь у судовому процесі
демократичних і ліберальних елементів. В 1889 році був скасований мировий суд.
Військова реформа. Цією реформою вводилась загальна військова служба, час якої
зменшувався з 25 до 4–5 років.
Отже, оцінюючи реформи 1860-х – 1870-х років, потрібно зазначити, що вони
були черговою спробою царського самодержавства провести потрібні реформи «зверху», не допустивши вирішення
назрілих протиріч шляхом революції. Вони були обмеженими, непослідовними, незавершеними. Царизм не зробив
головного кроку – не створив нової політичної надбудови, не проголосив Конституцію, не створив парламент. Росія і далі залишилась абсолютною монархією.
2. Охарактеризувати ХХ з’їзд
КПРС
Смерть Й. Сталіна ще не означала, що в країні
завершилася епоха сталінізму. У ході напруженої боротьби за владу на передові
позиції вийшов М. Хрущов із близьким оточенням. У їхньому середовищі зростало
переконання, що державний тероризм, опертий на масові політичні репресії та
гіпертрофований ідеологічний контроль, не має історичних перспектив. Він не
може перетворити суспільство на життєздатний організм, спроможний успішно
вирішувати внутрішні нагальні питання й успішно конкурувати з розвинутими
суспільствами людської цивілізації.
Подолавши своїх головних конкурентів до
початку 1955 p., М. Хрущов намагався
утвердити повноваження першого секретаря ЦК КПРС. З цією метою він прагнув
якнайшвидше провести партійний з’їзд і домігся рішення про його скликання на
вісім місяців раніше, аніж цього вимагав статут. Щоб забезпечити контроль за
його роботою і гарантувати своє обрання, Хрущов провів активну роботу щодо
формування персонального складу майбутнього з’їзду та вироблення регламенту
його проведення.
На початку 1956 р. відбулися звітно-виборчі
конференції та з’їзди в партійних організаціях областей і національних
республік. Делегати чергового з’їзду КПУ представляли 895 тис. членів і
кандидатів у члени партії. Виборча кампанія здійснювалася під щоденним
контролем з боку першого секретаря ЦК КПУ О. Кириченка. Усі делегати
української партійної організації на XX з'їзді КПРС, що відбувся 14-25 лютого
1956 p., виявилися прибічниками М.
Хрущова. Звітна доповідь М. Хрущова вийшла далеко за межі кар’єрних змагань і
стала важливим кроком у ході десталінізації суспільства, утвердження
демократичних засад. Доповідь підтвердила лінію на розрядку міжнародної
напруженості. У ній було заявлено, що третя світова війна не є неминучою.
Проголошувалося, що партійно-державне керівництво має:
• звернути особливу увагу на сільське
господарство;
• забезпечити випереджальні темни
виробництва предметів споживання, порівняно із засобами виробництва;
• розширити масштаби житлового будівництва.
Цими заявами М. Хрущов забезпечив собі
підтримку суспільства. На з’їзді вихваляли переваги колективного керівництва,
протиставляючи йому негативні наслідки безіменного культу особи. Анастас
Мікоян, за дорученням Хрущова, виступив більш визначено, заявивши про культ
особи Сталіна. Він спробував також у завуальованій формі висловити сумніви щодо
деяких висновків сталінського «Короткого курсу історії ВКП(б)», особливо щодо
громадянської війни в Україні, уперше зробив заяву про те, що ряд відомих
партійних діячів того часу не були ворогами народу. Виступ А. Мікояна був
спробою з’ясувати настрої делегатів щодо оцінки ролі Й. Сталіна в радянській
історії.
На з’їзді був затверджений новий склад ЦК,
який обрав Президію та Секретаріат КПРС. Результати виборів не виправдали
сподівань М. Хрущова: до Президії ввійшли члени попереднього складу, у тому
числі найпослідовніші противники першого секретаря ЦК КПРС — Л. Каганович, Г. Маленков,
В. Молотов. Проте ЦК КПРС значно розширився і вже наполовину складався з тих
осіб, які були зобов’язані своєю кар’єрою М. Хрущову.
Однак в історію XX з’їзд.КПРС увійшов
насамперед завдяки надзвичайно відвертій доповіді М. Хрущова «Про культ особи
та його наслідки», яка була виголошена 25 лютого на закритому засіданні з’їзду.
Промова М. Хрущова стала несподіванкою для більшості делегатів партійного
форуму. Уперше на такому високому рівні були наведені численні факти злочинів і
зловживань Й. Сталіна та його оточення.
Промова була добре підготовлена, логічна та
аргументована. Вона справила величезне враження на делегатів з’їзду. Разом із
тим у ній можна легко помітити непослідовність у критиці сталінської політики.
По-перше, усі грубі про- рахунки та злочини вищого керівництва в 1930-1940-х
роках пояснювалися лише недоліками характеру Й. Сталіна; по-друге, зовсім не
згадувалися виконавці сталінських злочинів (це пояснюється передусім тим, що
сам М. Хрущов також був причетний до здійснення масових репресій). Тому критика
була різкою, але не вичерпною. Вона зачепила лише зовнішні прояви
тоталітаризму.
За такого підходу до культу особи питання про
відповідальність осіб і організацій, винних у створенні та підтримці культу
особи, не ставилося. Не розглядалося й питання глибинних причин сталінізму як
різновиду тоталітаризму. Традиційними в промові були й характеристики стану
радянського суспільства, у якому розпочався процес поступового звільнення від
диктаторського минулого. Воно змальовувалося такими типовими для радянської
пропаганди засобами, як сподівання на щасливе майбутнє, звільнене від
беззаконня, сваволі, сталінських концтаборів, переконаність у тому, що повага
до людини праці та прав особистості стане не лише гучним гаслом, а й дійсністю.
Після завершення доповіді її обговорення не
проводилось. Розпочалися глибокі й болісні зміни в суспільній свідомості,
перегляд традиційних уявлень, критичний аналіз минулого. XX з’їзд КПРС поклав
край масовому терору, зробив неможливою поширену раніше практику публічного та
безмежного ігнорування законів людьми, які за своїм посадовим становищем були
їх творцями.
30 червня 1956 р. ЦК КПРС прийняв постанову
«Про подолання культу особи та його наслідків», у якій висловлювалася рішучість
партії продовжувати боротьбу проти культу особи, тобто викривати й усувати
негативні наслідки цього явища. Викриття культу особи Сталіна — найграндіозніша
подія в житті радянського суспільства в період, що вивчається, яка за своїм
значенням виходить далеко за його межі.
Наскільки складним був процес десталінізації,
красномовно засвідчує те, що делегати XX з’їзду КПРС так і не наважилися
опублікувати матеріали про викриття культу особи для широкої громадськості.
Повний текст доповіді М. Хрущова був оприлюднений лише в 1989 p., через 33 роки після з’їзду. Членів партії
ознайомили з ним спеціальним закритим листом. І країна, і світ дізналися про
доповідь, але повідомлення про засудження культу особи повсюдно розцінювали
неоднозначно, і в Україні також.
Засудження беззаконня, скоєного в сталінську
епоху, та початок нового політичного курсу в Україні більшість зустріла
схвально. Народ чекав повної правди, послідовної демократизації суспільства,
гарантій для неповторення трагедії. Уже 3 липня 1956 р. постанову ЦК КПРС
зачитали на деяких підприємствах Києва, зокрема на заводах «Ленінська кузня» та
«Червоний екскаватор». Наступного дня вона обговорювалася на багатьох шахтах
Донбасу, Харківських турбінному та електромеханічному заводах, на Чернівецькій
музичній фабриці та Дрогобицькому другому нафтопереробному заводі. А перший
мітинг на підтримку політики десталінізації відбувся в Київському педагогічному
інституті.
Стривожена рішенням XX з’їзду КПРС,
українська громадськість вимагала оприлюднення правди про злочини сталінізму.
Проте не всі члени партії виступали за їх оприлюднення. Дехто висловлювався
щодо заборони ознайомлення з рішенням з’їзду комсомольців і безпартійного
активу. Не знайшла підтримки серед деяких комуністів і сама ідея щодо
розвінчання культу особи Сталіна, оскільки, на їхню думку, це кидало тінь на
міжнародний комуністичний рух у цілому. Загалом послаблений, але збережений
тоталітарний режим дозволяв критикувати свого творця суворо дозовано, у
визначених межах, вихід за які не допускався.
3. Заповнити таблицю: «Берестейській церковний собор»
Причини унії
|
Дата
|
Основний зміст
|
Наслідки
|
— прагнення
католицької церкви розширити свій вплив і підпорядкувати православних папі
римському;
— Річ Посполита
вважала єдину віру чинником, що укріплює державу, і розцінювала унію як перехідний
етап до чистого католицизму;
— православні
духовенство і знать намагалися позбавитися нерівноправності з католиками,
посилити свої позиції, досягти зближення із західноєвропейською культурою.
|
Жовтень 1596 р.
|
1) православна і
католицька церкви об'єдналися в греко-католицьку (уніатську);
2) уніатська
церква зберігала православні обряди, церковнослов'янську мову, право на
митрополичу та єпископські кафедри, право на одруження нижчого духовенства;
3) уніатська
церква визнавала зверхність папи римського, учення католицької церкви;
4) уніатське
духовенство зрівнювалося в правах із католицьким, звільнене від уплати
податків;
5) шляхта та
міщани, які прийняли унію, також зрівнялися в правах із католиками, набули
права обіймати посади в державних і міських урядах.
Унію прийняли
шість з восьми єпархій Київської митрополії, ще дві — Перемишльська та
Львівська — сто років потому. Першим греко-католицьким митрополитом став
Михайло Рогоза, а по його смерті — Іпатій Потій.
|
— утворилася
Українська греко-католицька церква, яка обстоювала національну ідентичність
українців і чинила спротив окатоличенню;
— почалася
боротьба православних із греко-католиками, в українському суспільстві
загострилися релігійні суперечності;
— не відбулося
обіцяне зрівняння в правах уніатів із католиками.
|
4. Дати визначення термінам: фільварок, хлопомани, радянська
модернізація.
Фільварок
- у феодальній Польщі, Литві, Білорусії та на Україні - комплекс земельних
угідь, на яких феодал-поміщик вів власне господарство.
Хлопоманство - це
різновид громадського руху, що був представлений у Правобережній Україні
польською інтелігенцією, студентською молоддю, нащадками спольщених
православних родин. Хлопомани - люди польського й українського походження,
безмежно віддані ідеї служіння українському народові.
Поняття "модернізація" означає оновлення, зміну у відповідності з
новітніми, сучасними вимогами. Радянська модернізація складалася з трьох
реформ: індустріалізації (створення передової промисловості); колективізації
(створення колгоспів, радгоспів); культурної революції (підвищення культурного
рівня, освіченості населення; поширення соціалістичної ідеології).
Тестові завдання:
5. «Смердами» в Київській
Русі називали
А вільних селян, які мали земельні наділи, вели
своє господарство та виконували повинності на користь феодала.
Б людей, які перебували в повній власності феодала
(продавалися, дарувалися, передавались у спадщину).
В селян, які потрапили
в залежність від феодала, відпрацьовуючи в його господарстві взяті в борг гроші.
Г ремісників, які мешкали в садибах феодалів, працювали
в їхніх майстернях і сплачували грошову данину.
6. Обрати три правильні відповіді
Позначте складові
нової економічної політики:
1.запровадження
продподатку.
2. націоналізація промисловості;
3.
проведення грошової реформи; запровадження червінців;
4. запровадження продовольчої розкладки;
5.
поновлення приватної торгівлі;
6. загальна трудова повинність
7. відміна плати за
житло, комунальні послуги і т.д.
7. Встановіть відповідність
А «Трансністрія»
1 Львівська, Дрогобицька, Станіславська та Тернопільська області УРСР.
Б дистрикт «Галичина» 2
Донбас, Чернігівська, Сумська, Харківська області.
В Рейхскомісаріат «Україна» 3
Чернівецька та Ізмаїльська області УРСР, а також землі між Бугом та Дністром.
Г прифронтові райони, 4 більша
частина укр. земель(окрім прифронтових),Крим.
підпорядковані військовому
командуванню. 5 Правобережна
Україна
Б-1
В – 4
Г - 2
А
М.Руденко;
Б
В.Стус;
В І.Дзюба.
Г
О.Довженко;