Безробіття як соціально-економічне явище

 Безробіття як соціально-економічне явище

 

Безробіття– це складне соціально-економічне явище, за якого частина працездатних осіб, що не мають роботи, але шукають її і готові приступити до неї, не можуть працевлаштуватися впродовж тривалого періоду через те, що в умовах дефіциту підходящих робочих місць вони мають відносно низький рівень конкурентоспроможності.

Методологічнерозв’язання проблеми конкретизації причин безробіття є складною задачею, адже поширення безробіття залежить не лише від поточної ситуації на ринку праці, але й від багатьох інших факторів.

Основні параметри національної економіки, ринку праці та інституцій, від яких залежить поширення безробіття:

·  початкові умови, характерні для країни до початку економічного спаду, зокрема рівень безробіття та структура робочої сили та населення взагалі, рівень інфляції, розмір зовнішніх та внутрішніх боргів, особливості галузевої структури економіки та рівень її концентрації, ступінь залежності від економіки окремих країн чи їх об’єднань, рівень розвитку приватного сектору тощо;

·  етап становлення національного ринку праці (важливо для країн з перехідною економікою).

-   перший (початковий) етап, який характеризується домінуванням ліквідації робочих місць над їх створенням;

-   другий (прогресивний) етап, для якого характерна приблизна синхронізація потоків робочих місць;

-   третій етап (етап зростання) з характерним домінуванням створення робочих місць над їх ліквідацією;

-   четвертий етап (етап стабільного розвитку), коли ринок праці знаходиться у стійкому стані;

·  особливості економічної, інвестиційної та зовнішньої політики держави у відповідь на економічний спад: надто жорстка кредитно-грошова або фіскальна політика, раптове скорочення державного субсидіювання підприємств, обмеження експорту сприяють подальшому скороченню зайнятості за умов зменшення внутрішнього сукупного попиту;

·  глибина структурних зрушень, що породжують кваліфікаційний або територіальний дисбаланс між попитом та пропозицією робочої сили: чим глибші перетворення відбуваються у структурі попиту на робочу силу та чим повільніші відповідні зміни з боку пропозиції праці, тим вищий рівень структурного вимушеного безробіття, що, у свою чергу, зумовлює зростання середньої тривалості безробіття та поширення довготривалого безробіття;

·  особливості системи оподаткування трудових доходів: в цілому, високі податки на працю можуть мати негативний вплив як на попит на працю;

·  особливостітрудового законодавства, а саме тих частин, що стосуються захисту зайнятості працівників та різних трудових стандартів: дуже суворі законодавчі норми щодо гарантій зайнятості працівників (які чітко окреслюють процедуру вивільнення працівників, вимагаючи попередження про звільнення за декілька тижнів, виплату вихідної допомоги, узгодження з профспілковими чи іншими організаціями тощо та щодо використання контрактів на визначений строк, які безпосередньо впливають на витрати найму та звільнення працівників, можуть призвести не лише до скорочення чисельності вивільнюваних осіб, але й до скорочення додаткового найму працівників, оскільки роботодавці є більш обачливими з приводу потенційних витрат;

·  діяльність профспілок та колективно-договірне регулювання оплати праці: згідно з дослідженнями західних вчених, у випадку колективно-договірного регулювання оплати праці працівників діяльність профспілок може спричинити скорочення зайнятості та зростання безробіття (за умови незмінних інших факторів), до того ж чим більше працівників охоплено профспілками, тим більший цей негативний вплив на зайнятість;

·  рівень законодавчо встановленої мінімальної зарплати: за теорією попиту на працю, встановлення або підвищення мінімальної заробітної плати може призвести до зростання кількості вивільнених працівників та скорочення обсягу попиту на працю в майбутньому, якщо все інше залишається незмінним, що негативно відбивається на обсягах безробіття;

·  характеристики системи допомоги по безробіттю та активних заходів на ринку праці: високий розмір допомоги по безробіттю та тривалість її виплати підвищують рівень резервної заробітної плати безробітних, роблять їх більш перебірливими та зменшують їх інтенсивність пошуку роботи, водночас стимулюючи залишатися у робочій силі, тоді як ефективні активні заходи на ринку праці та суворий моніторинг тих, хто отримує допомогу по безробіттю, можуть ослабити її негативний вплив на тривалість безробіття;

·  ступінь гнучкості ринку праці та мобільності робочої сили: чим менш гнучким є ринок праці з боку попиту  чи з боку пропозиції, тим більшими будуть масштаби безробіття у країні;

·  відносна привабливість або непривабливість вакансій з погляду безробітних: якщо безробітні вважають деякі вакантні робочі місця непідходящими для себе, то такі робочі місця залишатимуться вакантними, навіть коли рівень безробіття в країні буде достатньо високим;

·  вподобання та потреби індивідів, їх мотивація до праці, наявність альтернативних джерел існування, самооцінка здібностей та багато інших характеристик індивідів, які впливають на їх активність пошуку роботи та, відповідно, на безробіття: якщо індивідам не дуже потрібна робота, оскільки у них є інші джерела існування чи у них невисокі вимоги до життя та низька мотивація до праці, або, навпаки, їм потрібна робота, але не будь-яка, бо вони дуже високо оцінюють свої здібності, або ж їм потрібна робота, вони невисоко себе оцінюють, але вони зневірені у пошуках роботи в навколишній місцевості, імовірність швидкого працевлаштування є меншою.

Отже, виходячи із сучасних реалій, конкретнізаходи щодо розвитку ринку праці повинні бути гнучкими та мати економічний та соціальний ефект, тому перспективи подальшого розвитку та вдосконалення ринку праці України пов’язані з підвищенням рівня зайнятості та зменшенням рівня безробіття.

 

Перелік посилань

1.     Буряк П.Ю., Карпінський Б.А., Григор’єва М.І. Економіка праці й соціально-трудові відносини: Навч. Посіб. – К.: 2009, – 336 с.

2. Про зайнятість населення : Закон України від 05.07.2012 р. № 5067 // Офіційний вісник України. – 2012. – № 63. – Ст. 17.