https://www.trustedcpmrevenue.com/wc9frvnk0g?key=b5f379d7d939bede49685b81af2245d1
Оцінка рівня якості продукції
Розглянемо взаємопов'язані питання, що
складають історичну послідовність розвитку управління якістю продукції в
Україні: контроль якості продукції; оцінка якості продукції; управління якістю
продукції (УЯП); етапи системного підходу в УЯП; взаємозв'язок безпосереднього
УЯП з факторами, що його забезпечують (роль держави, державна система
стандартизації, гармонізації з міжнародними стандартами тощо).
Технічний
контроль якості є основою будь-якого способу управління якості як в
Україні, так і за кордоном.
Організаціяконтролю якості – це система технічних і адміністративних заходів,
спрямованих на забезпечення виробництва продукції, яка б повністю відповідала
вимогам нормативних документів .
Технічний контроль – це
перевірка відповідності об'єкта контролю встановленим технічним вимогам.
Під контролем якості розуміють перевірку відповідності
кількісних або якісних характеристик продукції чи процесу, від якого залежить
якість продукції, встановленим технічним вимогам.
Суть контролю
полягає в одержанні інформації про стан об'єкта контролю і порівнянні одержаних
результатів з встановленими вимогами, зафіксованими в кресленнях, стандартах,
ТУ, договорах на поставку, документах.
Основні терміни і визначення встановлено
у ДСТУ 3230-95 "Управління якістю та забезпечення якості. Терміни та
визначення".
Контроль –
діяльність, яка складається з вимірювань, експертизи, випробувань чи оцінювання
однієї чи декількох характеристик з метою калібрування об'єкта і порівняння одержаних
результатів з установленими вимогами для визначення того, чи досягнуто
відповідність для кожної з цих характеристик.
Класифікація видів контролю наведена на
рис. 6.1.
Контроль якості на підприємстві
здійснюють виробники продукції і виробничі майстри; робітники відділу
технічного контролю (ВТК) (рис.
6.2), робочі, переведені на самоконтроль, представники замовника на
підприємстві (якщо це зазначено у контракті на поставку).
Складність проблеми якості вимагає
комплексного підходу до організації служби якості підприємства, в якій доцільно
об'єднати не лише підрозділи, що здійснюють контроль якості, а й підрозділи по
організації всієї роботи в галузі забезпечення й аналізу якості, а також
стимулювання якості.
Планування
якості –
діяльність, яка встановлює цілі та вимоги до якості, до застосування
елементів системи якості.
Планування
якості охоплює:
а) планування
якості продукції: ідентифікація, класифікація й оцінювання характеристик
якості, а також установлення цілей, вимог до якості та штрафних санкцій;
б) планування
управлінської і виконавчої діяльності: підготування до застосування системи
якості, у тому числі організаційна діяльність і складання календарного графіка;
в) підготування
програми якості та вироблення заходів щодо поліпшення якості.
Крім того,
потрібно займатися підготовкою контролю і застосуванням контрольних засобів.
При цьому слід розробляти методи управління якістю як у власному виробництві,
так і у постачальників.
До системи контролю якості на великих
фірмах входять підрозділи випробувань на надійність, контролю матеріалів,
перевірки макетів, дослідних зразків продукції.
Невід'ємною
частиною роботи з контролю якості є контроль куплених виробів, вхідний контроль
на всіх ділянках і технологічних переходах у виробництві, операційний і кінцевий
(фінішний) контроль готової продукції.
До функцій контролю безпосередньо належить
метрологічне забезпечення виробництва, яке дає змогу здійснювати розробку,
перевірку і правильну експлуатацію засобів вимірювань, електричних,
комп'ютерних пристроїв і контроль їх стану.
Слід підготувати програми та
організувати навчання і підвищення кваліфікації кадрів, забезпечити мотивацію і
стимулювання персоналу для успішного вирішення задач якості.
Звісно, не кожне
підприємство здатне утримувати повністю розвинену службу якості. Малі та
середні підприємства, як правило, звертаються до послуг спеціалізованих
консультаційних, інжинірингових фірм, обмежуючись, у кращому випадку, наявністю
одного інженера з якості.
Науковою основою
сучасного технологічного контролю стали математико-статистичні методи.
Управління
якістю продукції може забезпечуватись двома методами: шляхом розбракування
виробів і шляхом підвищення технологічної точності. Здавна методи контролю
зводились, зазвичай, до аналізу браку шляхом суцільної перевірки виробів на
виході.
При масовому
виробництві такий контроль дуже дорогий: контрольний апарат повинен у 5-6 раз
перевищувати кількість робочих, і навіть при цьому немає повної гарантії від
браку.
Тому від
суцільного контролю переходять до вибіркового з використанням статистичних
методів обробки результатів. Але такий контроль ефективний тільки тоді, коли
технологічні процеси, перебуваючи в налагодженому стані, володіють точністю і
стабільністю, достатньою для "автоматичної" гарантії виготовлення
бездефектної продукції. Звідси виникає потреба у стабілізуванні виробництва.
Найбільш надійним способом стабілізації виробництва є створення системи якості,
а потім її сертифікація. З цією метою прийнято ДСТУ 3514-97 "Статистичні
методи контролю та регулювання. Терміни та визначення".
Ø Контрольована партія продукції.
Сукупність одиниць продукції одного найменування,
типономіналу чи типорозміру та виконання, вироблена протягом визначеного
проміжку часу в одних і тих самих умовах і одночасно пред'явлена для контролю.
Вироблена продукція може бути в процесі виготовлення, добування, ремонту,
зберігання, транспортування, експлуатації.
Ø Контроль за кількісною ознакою.
Контроль якості продукції, під час якого визначають
значення її параметра, а наступне рішення про контрольовану сукупність чи
процес приймають залежно від порівняння їх з контрольним нормативом.
Ø Контроль за якісною ознакою. Контроль якості продукції, під час якого кожну перевірену
одиницю її зараховують до певної групи, а подальше рішення щодо контрольованої сукупності
чи процесу приймають залежно від співвідношення кількості її одиниць, що
опинилися у різних групах.
Ø Стабільність технологічного
процесу. Властивість
технологічного процесу, яка обумовлює сталість розподілу ймовірностей його
контрольованих параметрів протягом певного проміжку часу без втручання ззовні.
Ø Статистичне регулювання
технологічного процесу. Коригування
значень параметрів технологічного процесу за результатами вибіркового контролю
контрольованих параметрів, здійснюване для технологічного забезпечення
належного рівня якості продукції.
Ø
Статистичний приймальний контроль якості продукції. Вибірковий контроль якості продукції, що ґрунтується на
застосуванні методів математичної статистики для перевірки відповідності якості
продукції встановленим вимогам і прийняття рішення.
Ø
План контролю. Сукупність вимог і правил, яких слід дотримуватись,
обираючи рішення про прийняття партії продукції. Сукупність вимог і правил –
обсяг контрольованої партії, рівень і вид контролю, тип плану вибіркового
контролю, обсяг вибірки, контрольні нормативи, вирішальні правила тощо.
Ø Схема статистичного
приймального контролю. Повний
комплект планів вибіркового контролю, поєднаний з сукупністю правил
застосування цих планів.
Ø Обмежений контроль. Статистичний приймальний контроль, який слід припинити в
момент, коли встановлено, що обсяг отриманої інформації достатній для прийняття
рішення щодо партії продукції.
Ø Рівень контролю. Характеристика плану контролю, яка пов'язує обсяг вибірки
з обсягом партії продукції.
Статистичне регулювання
процесів забезпечує систематичний підхід до оптимізації процесів і допомагає: позбавитись
від відходів; виявити проблемні області; позбавитись від суб'єктивності при
прийнятті рішень; зменшити мінливість процесу; досягти зазначеної мети;
визначити момент досягнення досконалості.
Причини змін
якості носять різний характер:
Випадкові
зміни - це сума численних "випадкових причин", вплив кожної з
яких незначний, до того ж окрему причину для будь-якої великої складової
сукупних змін встановити неможливо.
Виробництву і
контролю завжди притаманна стабільна "система випадкових причин".
Невипадкові зміни - це зміни внаслідок «невипадкових
причин», які характеризують відмінності між працівником, машинами, матеріалами,
методами, в кожному факторі в часі. За наявності "невипадкових причин" зміни в
даних не йдуть за очікуваними схемами, і вважається, що процес
"некерований".
Якщо раніше
традиційним способом вважалось оцінювання (контроль) виробів, то тепер є
прагнення контролювати технологічний процес, характеристики якого дають змогу
оцінювати і якість продукції, яка випускається.
Разом з тим регулювання процесів з
використанням статистичних методів не замінює: вирішення проблем (прийняття
рішень); винесення надійних технічних оцінок; інженерного проектування і
наукових розробок; оптимізації операцій; методів проектування, аналізу й
управління.
Виникнення
потреби в оцінці якості продукції історично зумовлено розподілом праці та
появою масового виробництва. Тут можна виділити 3 етапи.
Перший
– етап безпосереднього поєднання людини із
засобами виробництва, коли якість продукції залежала від майстерності
робітника, його фізичної досконалості, органів його чуття. Виготовлення і
споживання продукції не було поділено ні у просторі, ні в часі, тому потреба в
оцінці була відсутня.
На
другому етапі – етапі машинного виробництва,
з посиленням розподілу праці, розвитком товарних відносин, коли продукція
виробляється для невідомого споживача і масово, виникає потреба в отриманні
об'єктивної оцінки якості продукції; ця оцінка повинна нести інформацію про
потреби у тій чи іншій продукції.
Оцінка якості тут вже важлива, але особлива
необхідність в ній постає на третьому етапі автоматизованого виробництва, через
те, що продукція все більше ускладнюється, одночасно пропонується до декількох
десятків різновидів товарів одного й того ж призначення, різко скорочується
період між змінами моделей, зростає серйозність наслідків, до яких може
призвести неточна чи помилкова оцінка.
До недавнього часу існувало
багато видів оцінок для визначення якості продукції:
• відповідність якості
продукції чинній НД (стандартам, ТУ, договорам);
• оцінка на виробничій
стадії при прийнятті рішення про постановку продукції на виробництво або ще
раніше, коли приймається рішення про розробку продукції та її параметри
заносяться в карту технічного рівня і якості. Продукцію на цій стадії
порівнюють з аналогом, який вже до цього задовольняв конкретну потребу;
атестація продукції за категоріями якості; розбивка продукції за сортами;
сертифікація продукції; за результатами випробувань дослідних зразків; оцінка
економічності продукції з точки зору витрати ресурсів за собівартістю, цінами,
сумарними витратами (виготовлення і експлуатації); оцінки якості продукції
торговими органами для експорту і внутрішніх потреб; оцінка держприйманням.
Наявність
великої кількості видів оцінок свідчить про два моменти: по-перше, проблема
оцінки вважалася складним завданням, по-друге, визнавалось, що в цей час були
відсутні достатньо об'єктивні методи по кількісній оцінці якості, які
приймались би усіма споживачами. Саме такий стан справ з оцінкою якості
продукції зумовив в нашій країні посилення наукових досліджень з пошуку
об'єктивних кількісних оцінок якості продукції (також споживчої вартості,
корисності), а потім привів і до появи наукового напрямку, пов'язаного з
кількісною оцінкою якості, кваліметрії. Кваліметрія оперує не з визначенням
абсолютної якості, а з відносними оцінками і визначає якість по відношенню до
виробу, взятого за базу порівняння – рівень якості (ГОСТ
15467-79). Були введені поняття показників якості продукції: одиничний,
комплексний, груповий, узагальнений, відносний, інтегральний. Пропонувалося
враховувати лише найважливіші властивості продукції при оцінках якості
продукції. Серед оцінок якості продукції були диференційна, а також -
надійності, технічного та техніко-економічного рівня якості. Першим етапом
оцінки якості продукції був вибір номенклатури показників якості. У 1979 році
ВИДІ стандартизації Держстандарту запропонував для оцінки якості продукції номенклатуру
із 10 видів показників; кожний з видів містив більш конкретні показники.
Залежно
від засобів, що використовуються, методи вимірювання показників якості
поділялись на вимірювальні, реєстраційні, розрахункові, органолептичні,
експертні тощо.
За базову модель виробу
вибиралась не лише існуюча, але й гіпотетична, що відображає найрізноманітніші
рівні якості: середній досягнутий світовий; середній досягнутий
народногосподарський; вищий досягнутий народногосподарський;
економічно-оптимальний; перспективний народногосподарський; перспективний
світовий.
Для отримання відносних
показників якості при порівнянні оцінюваного і базового зразка бралися як
одиничні показники (диференціальна оцінка), так і узагальнені (комплексна
оцінка). Слід ще раз відзначити, що такий підхід до оцінки якості продукції
існує іноді й зараз (наприклад, при оцінці рівня конкурентоспроможності
продукції), але за кордоном вітчизняні способи оцінок якості продукції не були
прийняті.
Міжнародне
співробітництво у сфері стандартизації
Однією з головних міжнародних
організацій у сфері стандартизації та сертифікації є Міжнародна організація зі
стандартизації ІSО. Це всесвітня федерація національних органів із
стандартизації, створена 23 лютого 1947 р. з ініціативи ООН на засіданні
Комітету ООН із координації стандартів. У 1995 р. до складу ІSО входило 111
країн, кожна з яких представлена у ній одним повноважним членом.
ІSО діє на підставі Статуту та
Правил процедури, в яких визначено мету діяльності, її статус та організаційні засади
функціонування. Основною метою діяльності ІSО відповідно до її Статуту є
сприяння розвитку стандартизації та суміжної з нею діяльності у всьому світі,
спрощення міжнародного обміну товарами та послугами, розвитку співпраці у сфері
інтелектуальної, наукової, технічної та економічної діяльності.
Для досягнення цієї загальної
мети ІSО діє у таких напрямах:
• розроблення й публікація
міжнародних стандартів у всіх галузях технічної та економічної діяльності, за
винятком електротехніки та електроніки, що належать до сфери компетенції
Міжнародної електротехнічної комісії (ІЕС);
• розроблення та розповсюдження
документів щодо методів,
правил та процедур, орієнтованих
на сприяння й полегшення гармонізації стандартів різних національних систем
стандартизації;
• організація обміну інформацією
про роботу своїх центральних та технічних органів, а також членів ІSО;
• співпраця з іншими міжнародними
органами та організаціями у суміжних сферах діяльності.
Велика увага при цьому
приділяється таким проблемам:
1) управління навколишнім
середовищем із метою забезпечення його якості;
2) розроблення системи міжнародних
стандартів із безпеки та діяльності щодо уніфікації методів визначення вимог
безпеки в стандартах ІSО на продукцію, процеси та послуги;
3) розроблення міжнародних стандартів
у сфері систем якості.
Заходи ІSО у всіх напрямах діяльності
повинні сприяти поєднанню інтересів виробників продукції (послуг) та її
споживачів, урядів та урядових структур, органів управління, самоврядування, громадських
організацій, науково-технічних об’єднань. ІSО у своїй діяльності поступово
розширює сукупність галузей стандартизації на базі світових тенденцій науково-технічного
та економічного розвитку, їх диференціації та інтеграції, забезпечення
сумісності та взаємозамінності продукції, створення продукції багатоцільового призначення.
Міжнародні стандарти ІSО
охоплюють як економічну діяльність та розвиток людства в цілому, так і
конкретні галузі економічної діяльності - від стандартизації термінології,
позначень, фізичних величин та їх одиниць, технічних креслень, форм документів до
стандартизації технічних вимог до продукції, методів і засобів контролю,
аналізу, випробувань, побудови та функціонування систем якості.
ІSО будує свою діяльність за
такими принципами:
• залучення до роботи усіх заінтересованих
національних членів ІSО та своїх технічних органів;
• обґрунтування доцільності
розроблення міжнародних стандартів;
• досягнення консенсусу при
розробленні стандартів та прийняті рішень про їх затвердження;
• раціональність витрат на
організацію та здійснення робіт із стандартизації;
• допомога національним
організаціям-членам у створенні систем підготовки фахівців;
• упорядкованість,
організованість та обов’язковість при виконанні робіт;
• доступність інформації про
діяльність ІSО.
Реалізація цих принципів
забезпечує високий рівень розроблення міжнародних стандартів, їх велике
значення і вплив на розвиток стандартизації у країнах світу, розв’язання
проблем подолання технічних бар’єрів у міжнародній торгівлі та виробничій співпраці,
підвищення якості продукції та послуг, уніфікації вимог до якості.
У межах ІSО активну діяльність у
сфері сертифікації продукції та систем якості здійснює Комітет з оцінювання
відповідності (САSСО), створений у 1978 р. і призначений для виконання таких
завдань:
• дослідження й аналіз способів
оцінювання відповідності продукції (процесів, послуг), а також систем якості
вимогам стандартів та технічним умовам;
• розроблення міжнародних
настанов щодо перевірки, контролю, випробувань та сертифікації продукції
(процесів, послуг) і систем якості.
При здійсненні робіт із
стандартизації критерії економічної ефективності, що визначають напрям цих
робіт і рівень показників, які закладаються в стандарти, повинні бути
пріоритетними. Тому економічний ефект необхідно оцінювати протягом усього
процесу розроблення стандарту з метою вибору й установлення оптимального рівня стандартизованих
показників.
Уже при розробленні планів і
програм стандартизації за укрупненими показниками визначається рівень
очікуваного економічного ефекту, який уточнюється при складанні технічного
завдання на розроблення кожного конкретного стандарту. У процесі створення стандарту
здійснення техніко-економічних розрахунків має на меті вибір оптимального
варіанта вирішення завдань стандартизації.
Розроблений стандарт подається на
розгляд і затвердження з уточненим техніко-економічним розрахунком
ефективності, необхідним для прийняття рішення про його затвердження та
впровадження в народне господарство на підставі очікуваного економічного
ефекту. Після впровадження стандарту за даними про фактичні результати,
одержані у сфері проектування, виробництва й експлуатації об’єктів
стандартизації, може бути розраховане значення фактичного економічного ефекту з
метою аналізу змін економічних показників у результаті реалізації робіт із
стандартизації.
Водночас порядок, що визначає
необхідність здійснення техніко-економічних розрахунків, допускає і півні
винятки із загального правила. З урахуванням різноманітності об’єктів
стандартизації не завжди є можливим і доцільним визначати економічну
ефективність.
Це стосується:
• стандартів, у яких техніко-економічні
показники залишились без змін порівняно з базовими;
• стандартів, якими визначаються
підвищені норми для органолептичних властивостей продукції;
• загальнотехнічних та
організаційно-методичних стандартів,
спрямованих на установлення
порядку виконання робіт (інструкцій, положень, правил і норм виробничо-технічного
призначення, документації у сфері
управління виробництвом, техніко-економічної інформації);
• стандартів на терміни,
визначення, класифікацію, позначення.
Стимулювання працівників
підприємств, проектно-конструкторських і науково-дослідних організацій,
міністерств і відомств за своєчасне та якісне розроблення і впровадження
стандартів здійснюється відповідно до положення про преміювання за створення й
освоєння нової техніки. Загальна сума премій визначається при затвердженні плану
робіт із стандартизації, на підставі попереднього розрахунку очікуваного
економічного ефекту в межах підприємства, галузі або народного господарства в
цілому.
Діяльність у сфері стандартизації
простежується ще з давніх часів. Спершу вона здійснювалася з власної
ініціативи. Розвиток економічних зв’язків між країнами і розширення робіт із
стандартизації в промислово розвинутих країнах вимагали їх координації, що
зумовило створення перших національних організацій зі стандартизації у Великобританії
(1911), Німеччині (1917), Франції та США (1918).
Після Першої світової війни
стандартизація вже сприймалася як об’єктивна економічна необхідність, що
сприяло створенню національних органів із стандартизації у більшості країн
світу.
У 1926 р. було створено
Міжнародну федерацію національних асоціацій зі стандартизації - ІSО, до складу
якої ввійшло до 20 національних організацій зі стандартизації. Вона розробила
понад 180 міжнародних рекомендацій зі стандартизації, але з початком Другої світової
війни припинила свою діяльність.
У жовтні 1946 р. 25 країн світу
під егідою ООН створили Міжнародну організацію із стандартизації ІSО, яка
успішно діє і нині. Мету створення її було сформульовано так: “... сприяти
успішному розвитку стандартизації в усьому світі”.
Стрімкий розвиток сертифікації
зумовив необхідність способів взаємного визнання національних і регіональних
систем сертифікації та міжнародних знаків відповідності продукції вимогам
стандартів та інших нормативних документів, у першу чергу, тих, що стосуються
безпеки споживачів, охорони здоров’я населення й захисту навколишнього
середовища.
Для вирішення цих питань у 1971
р. було створено Комітет Ради ІSО - SЕKТІСО, який 1985 р. реорганізовано у
Комітет Ради ІSО з оцінки відповідності. У 1904 р. було засновано Міжнародну
електротехнічну комісію - ІЕС, яка з 1946 р. разом з ІSО та її комітетами здійснює
активну діяльність зі стандартизації. На першому етапі розроблялися настанови
ІSО/ІЕС зі стандартизації, а надалі робота була спрямована на розроблення
стандартів з управління якістю й сертифікації. Результатом цієї роботи стало
створення в 1987 р. Технічним комітетом ІSО/ТК “Управління якістю й
забезпечення якості” стандартів серії ІSО 9000, а в 1990–1995 рр. - серії
стандартів ІSО 10000. До європейських організацій, що займаються
стандартизацією, належать: Європейський комітет із стандартизації (СЕН), створений
23.03.61 на засіданні представників Європейського економічного співтовариства
та Європейської асоціації вільної торгівлі, а також Європейський комітет із
стандартизації в електротехніці (СЕНЕІЕС).
До початку 1995 р. у межах
переходу до єдиного європейського ринку СЕН затвердив понад 1300 європейських
стандартів, що регламентують основні вимоги до конкретних видів продукції та
послуг, до безпеки виробів і їх сумісності, функціональних властивостей, довговічності,
а також: на якість продукції, системи якості й сертифікацію.
Результатом діяльності СЕН із
стандартизації систем стало створення європейських стандартів ЕН 29001, ЕН
29002, ЕН 29003, які є аналогами стандартів ІSО 9001, ІSО 9002, ІSО 9003. В
європейських країнах, що входять до складу Європейського союзу, національні стандарти
із систем якості створюють або безпосередньо на базі стандартів ІSО серії 9000,
або посилаються на стандарти ЕН серії 29000.
Оцінювання відповідності
сертифікації систем якості та акредитації органів із сертифікації у
європейських країнах базується на європейських стандартах серії 45000: ЕН
45001, ЕН 45002, ЕН 45003, ЕН 45011, ЕН 45012, ЕН 45013, ЕН 45014. Перші два
стандарти регламентують критерії оцінювання діяльності дослідних лабораторій, а
ЕН 45003 - органів з їх акредитації. Стандарти ЕН 45011–45014 визначають
основні критерії оцінювання діяльності органів із сертифікації продукції,
систем якості (ЕН 45012) та персоналу, що виконує ці роботи, а також вимоги до
декларацій постачальника щодо відповідності продукції вимогам стандартів.
Стандарти ЕН серії 45000 розроблено на підставі матеріалів міжнародної
конференції з акредитації випробувальних лабораторій та настанов ІSО/ІЕС,
підготовлених САSСО.
Після отримання незалежності
Україна здійснює активну політику інтеграції у міжнародні та європейські структури,
співпрацюючи також із країнами СНД. 1 січня 1993 р. Україну прийнято в члени Міжнародної
організації ІSО, а 14 лютого 1993 р. - до Міжнародної електротехнічної комісії
ІЕС, що дає їй право нарівні з іншими 90 країнами світу брати участь у діяльності
понад 1000 міжнародних робочих органів, технічних комітетів із стандартизації
та використовувати у своїй роботі понад 12 тис. міжнародних стандартів. 13
березня 1992 р. у Мінську Україною було підписано угоду про здійснення
державами СНД погодженої політики зі стандартизації, метрології та сертифікації.
Відповідно до неї створено Міждержавну раду з цих питань, а також передбачено,
що державні стандарти колишнього Радянського Союзу є власністю всіх держав, які
підписали угоду, і використовуються як міждержавні стандарти або як державні до
розроблення власних національних стандартів.
Враховуючи, що стан і розвиток
національних систем стандартизації, сертифікації та метрології є одним із
чинників, від якого залежить національна, зокрема економічна, безпека України,
Держспоживстандарт України здійснює єдину технічну політику за такими основними
напрямами:
• гармонізація національних
стандартів із відповідними міжнародними та європейськими, або їх пряме
впровадження;
• забезпечення якомога більшої
відповідності національних стандартів вимогам ринку, в тому числі вимогам
Всесвітньої організації торгівлі (ВТО), особливо у галузях, де Україна має
певний наукововиробничий потенціал, для забезпечення й посилення ринкових позицій
у міжнародному розподілі праці;
• забезпечення простого доступу
експортерів до міжнародних стандартів шляхом розвитку національного
інформаційного фонду стандартів та поширення необхідної інформації через засоби
масової інформації та спеціальні видання.
Зважаючи на необхідність
гармонізації чинного законодавства України з європейським, Кабінет Міністрів
України з ініціативи Держстандарту видав розпорядження від 08.11.96 № 303#Р
щодо реалізації заходів, спрямованих на гармонізацію національного технічного
регулювання, норм і стандартів із європейськими.
На виконання цього розпорядження
та постанови Держстандартом було подано на розгляд Кабінету Міністрів проект
Постанови “Про заходи щодо впровадження в Україні вимог директив Європейського
Союзу, санітарних, екологічних, ветеринарних, фітосанітарних норм та
міжнародних і європейських стандартів” від 18.11.96 № 1396, яку було ухвалено
19.03.97 за № 244. Її ухвалення створює умови для вступу України до ГАТТ/ВТО,
усунення зайвих перешкод у зовнішній торгівлі, підвищення якості й
конкурентоспроможності української продукції, підтримки вітчизняного
товаровиробника, захисту прав споживачів та запобігання реалізації продукції,
небезпечної для життя, здоров’я, майна громадян і навколишнього природного
середовища.
Зважаючи на важливість
гармонізації українських стандартів із міжнародними, застосування міжнародних
та європейських стандартів і процедур оцінки відповідності в Україні,
поступового наближення українських стандартів до технічних правил ЄС щодо
промислових товарів і продуктів харчування, що відображено в Угоді про
партнерство й співробітництво між Європейським Союзом і Україною, підписаній
16.06.94 у Люксембурзі, Кабінет Міністрів України підтримав ініціативу
Держспоживстандарту про вступ до європейських організацій зі стандартизації СЕН
і Міжнародної організації законодавчої метрології. Україну прийнято членом цієї
організації із січня 1997 р. і СЕН - із квітня 1997 р. 3 метою подолання
технічних бар’єрів у міжнародній торгівлі, забезпечення національного режиму
стосовно імпортних товарів відповідно до норм та принципів ВТО Україна
приєдналась до Кодексу добровільної практики щодо підготовки, прийняття та
впровадження стандартів.
Про ділову активність України в
роботі міжнародних організацій свідчать підсумки міжнародної діяльності
Держстандарту в 1996 р: 88 технічних комітетів України брали участь у роботі
370 технічних комітетів і підкомітетів ІSО та ІЕС, а 39 активних технічних
комітетів проголосували за 855 проектами міжнародних стандартів, у тому числі
щодо 458 міжнародних стандартів в ІSО та 427 в ІЕС.
Національні інтереси України
представники Держстандарту представляли на 9-му і 10-му засіданнях Міжнародної
Ради зі стандартизації, метрології та сертифікації, які відбулися 11–12 квітня 1996
р. в Ашгабаді та 3–5 жовтня 1996 р. у Бішкеку.
Провідна роль міжнародної
стандартизації у забезпеченні якості продукції (послуг) зумовлена тим, що вона
створює єдину, зрозумілу у всіх країнах мову, за допомогою якої відображають
нормативнотехнічні засади та рівень якості на всіх етапах життєвого циклу
продукції: від її створення до використання та утилізації.
Застосування міжнародних
стандартів ІSО серії 9000 на системи якості, які вперше було видано в 1987 р.,
не тільки сприяє забезпеченню належного рівня якості, а й створює передумови
для виходу продукції виробників різних країн на світовий ринок. У багатьох країнах
світу стандартизація систем якості швидко поширюється на всі галузі (сектори)
економіки, всі види продукції та послуг, до цього процесу залучаються фірми,
які орієнтуються на нові ринки збуту, готуються до конкурентної боротьби. У
сучасних умовах міжнародні стандарти на системи якості (стандарти ІSО серій
9000 та 10000) застосовують для створення та сертифікації систем якості не лише
в галузях виробництва, а й виробничо-економічної інфраструктури (транспорт, енергетика, зв’язок, будівництво
тощо) та соціальної (охорона здоров’я, торгівля, навчання та ін.)
інфраструктури.
Особливо чітко ці тенденції
виявляються в діяльності Європейського Союзу, Комісії європейських
співтовариств, Європейської асоціації вільної торгівлі. У межах ЄС визначено
власну політику та прийнято Європейську програму з якості. Мета її:
• допомогти європейській
промисловості стати конкурентоспроможнішою як на європейському, так і на
зовнішньому ринках;
• поліпшити європейську інфраструктуру
забезпечення якості для створення такого технічного середовища (випробування,
сертифікація, акредитація), яке б забезпечило успіх товаровиробників у нових
ринкових умовах;
• зміцнити партнерські відносини
між постачальниками та споживачами;
• створити необхідний науково-технічний,
промисловий та людський потенціал для Європи XXI століття.
Європейською програмою з якості
визначено завдання, спрямовані на допомогу підприємствам малого та середнього
бізнесу стосовно таких аспектів діяльності:
1) підвищення їх компетенції у
цій галузі та застосування сучасних технічних знань і методів забезпечення
якості;
2) узгодження правил забезпечення
якості та правил щодо безпеки, охорони здоров’я населення та захисту
навколишнього середовища, захисту інтересів та прав споживачів;
3) інтеграція різноманітних
інформаційних систем (баз даних) у цій галузі, а також удосконалення форм
підтримки діяльності у сфері якості національних органів влади.
Ця програма передбачає створення
Європейського інформаційного центру з проблем якості, розроблення та
впровадження демонстраційних проектів із систем якості в основних галузях
економіки, стимулювання та визнання діяльності з якості за допомогою
європейських премій. У межах Європейської програми з якості формується також
мережа організацій з виконання та координації робіт у сфері застосування та
розвитку систем якості, сертифікації (реєстрації) систем якості, акредитації
органів із сертифікації систем якості, підготовки та атестації експертів-аудиторів.
Один із основних напрямів робіт
цих організацій - визначення і гармонізація правил і норм сертифікації систем
якості та акредитації органів із сертифікації. Усі завдання з програми активно
підтримуються керівними органами ЄС.
У міжнародному масштабі
аналогічні роботи здійснюються в межах спільних зусиль ГАТТ та міжнародних
організацій зі стандартизації через завдання Комітету ІSО САSСО (Комітет з
оцінювання відповідності), Технічного комітету ІSО/ТК 176 “Управління якісне і
забезпечення якості”, Всесвітнього форуму ІSО 9000, програми 05АК із визнання
оцінювання відповідностей систем якості, Міжнародного форуму з акредитації.
Діяльність цих органів, які
активно взаємодіють із європейськими та іншими регіональними організаціями,
спрямована великою мірою на допомогу країнам, що розвиваються, та країнам із
перехідною економікою. У багатьох країнах світу створено інститути з проблем
забезпечення якості, які координують національні завдання в цій галузі.
Діяльність міжнародних,
європейських та регіональних органів висвітлюється у численних періодичних та
спеціалізованих виданнях, проводяться семінари, симпозіуми, конференції.
Висновки
Світовим
досвідом економічного розвитку країн доведено, що головна його рушійна сила –
ринок, вільна конкуренція. У ринкових господарствах вільна конкуренція веде до
пріоритету якості продукції, тому що насиченість розвинутого ринку примушує
виробників пропонувати товари високої якості. Зниження цін за умов стабільності
функціонування ринку практикується не дуже часто, і конкурують на ньому
приблизно однакові за якістю (конкурентноспроможні) товари.
Якість товарів
та послуг – це складний соціально-економічний феномен, в якому фокусується
перехрещення інтересів споживача та виробника. На успіх на ринкові, тобто на
успіх у споживача можуть розраховувати тільки ті виробники, які спроможні
оперативно задовольняти різні і досить нестабільні потреби споживачів. Виграш
конкретному виробникові забезпечують переваги його системи управління якістю.
Через це в розвинутих регіонах світу протягом декількох десятків років економічну
конкуренцію поступово заступала конкуренція стратегій розвитку виробництва та
конкуренція систем забезпечення якості продукції та послуг. Тривалість цього
процесу свідчить про те, що від усвідомлення проблеми до фактичного розв’язання
її довелося пройти не легкий шлях. Його наслідком є той факт, що системи
забезпечення якості продукції в наш час сприймаються підприємствами, що
конкурують, як активна складова їхнього виробничого потенціалу. Дійсно, якщо ці
системи функціонують ефективно, то вони забезпечують скорочення виробничих
витрат за рахунок їх зниження за такими позиціями, як відходи виробництва,
усування браку, гарантійний ремонт виробів, доробка технічної документації,
створення страхових запасів, відмови клієнту. А витрати ці надто великі в усіх
країнах.
Однією з головних міжнародних
організацій у сфері стандартизації та сертифікації є Міжнародна організація зі
стандартизації ІSО. Це всесвітня федерація національних органів із
стандартизації, створена 23 лютого 1947 р. з ініціативи ООН на засіданні
Комітету ООН із координації стандартів. У 1995 р. до складу ІSО входило 111
країн, кожна з яких представлена у ній одним повноважним членом.
ІSО діє на підставі Статуту та
Правил процедури, в яких визначено мету діяльності, її статус та організаційні засади
функціонування. Основною метою діяльності ІSО відповідно до її Статуту є
сприяння розвитку стандартизації та суміжної з нею діяльності у всьому світі,
спрощення міжнародного обміну товарами та послугами, розвитку співпраці у сфері
інтелектуальної, наукової, технічної та економічної діяльності.
Після отримання незалежності
Україна здійснює активну політику інтеграції у міжнародні та європейські
структури, співпрацюючи також із країнами СНД. 1 січня 1993 р. Україну прийнято
в члени Міжнародної організації ІSО, а 14 лютого 1993 р. - до Міжнародної електротехнічної
комісії ІЕС, що дає їй право нарівні з іншими 90 країнами світу брати участь у
діяльності понад 1000 міжнародних робочих органів, технічних комітетів із
стандартизації та використовувати у своїй роботі понад 12 тис. міжнародних
стандартів. 13 березня 1992 р. у Мінську Україною було підписано угоду про
здійснення державами СНД погодженої політики зі стандартизації, метрології та сертифікації.
Відповідно до неї створено Міждержавну раду з цих питань, а також передбачено,
що державні стандарти колишнього Радянського Союзу є власністю всіх держав, які
підписали угоду, і використовуються як міждержавні стандарти або як державні до
розроблення власних національних стандартів.
Про ділову активність України в
роботі міжнародних організацій свідчать підсумки міжнародної діяльності
Держстандарту в 1996 р: 88 технічних комітетів України брали участь у роботі
370 технічних комітетів і підкомітетів ІSО та ІЕС, а 39 активних технічних
комітетів проголосували за 855 проектами міжнародних стандартів, у тому числі
щодо 458 міжнародних стандартів в ІSО та 427 в ІЕС.
Список
використаної літератури
1. Бурдина В. Стандартизация как
средство управления качеством // Стан-дарты и качество. - 2007. - № 1. -
С.20–22.
2. Величко О. Гармонізація національних
стандартів: основні завдання та про-блеми діяльності ТК // Стандартизація,
сертифікація, якість. - 2006. - № 6. - С. 17–20.
3. Величко О., Проненко С. Cучасний стан
гармонізації національних стандартів України з документами і рекомендаціями
OIML // Стандартизація, сертифікація, якість. - 2009. - № 4. - С. 18–23.
4. Віткін Л., Євдокімов С., Полякова І.
Міжнародне співробітництво в галузі технічного регулювання // Стандартизація,
сертифікація, якість. - 2006. - № 4. - С. 19–29.
5. Голінка І. Розвиток
стандартизації наміжнародному, регіональному та на-ціональному рівнях //
Стандартизація, сертифікація, якість. - 2009. - № 1. - С. 11–17.
6. Грищенко Ф. Українські ТК:
Оцінюванняучасті у міжнародній та європейсь-кій стандартизації //
Стандартизація,сертифікація, якість. - 2007. - № 1. - С. 31–32.
7. Новиков В., Нікітюк О.
Тенденції розвитку вимог до лабораторій згідно з ISO/IES 17025:2005 //
Стандартизація, сертифікація, якість. - 2006. -
№ 1. - С. 30–32.
9, Реформування національної
системи технічного регулювання // Стандар-тизація, сертифікація, якість. -
2009. - № 3. - С. 3.
10. Самойленко А.А. Сертифікація
послуг: Навч. посіб. - К., 2003. - 144 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар