українська мова контрольна робота

 1. Терміни та професійні слова. Ознаки терміну

Термін (з лат. terminus — рубіж, межа) – слово або словосполучення, що виражає чітко окреслене поняття певної галузі науки, культури, техніки, мистецтва, суспільно-політичного життя.

Конкретний зміст поняття, визначеного терміном, стає зрозумілим лише завдяки цій дефініції – лаконічному логічному визначенню, яке зазначає суттєві ознаки предмета або значення поняття, тобто його зміст і межі.

 Більшість термінів – іменники (ген, імунітет, біт, атом), є терміни прикметники, що переважно перейшли в іменник (колоскові, парнокопитні, типове), рідко трапляються інші частини мови, зокрема, прислівники (пристрасно), дієслова ( рости – у ботаніці).

За умови прискореного розвитку якоїсь галузі науки чи техніки починається активне відображення її досягнень засобами масового інформування, перехід окремих термінів зі спеціального використання в загальне, у зв’язку з чим терміни втрачають наукову точність, розширюються сфери їх використання. Відбувається їх детермінологізація.

Від слова термін утворено слово термінологія, яке означає сукупність термінів з усіх галузей знання (або однієї галузі знання). Науку, що вивчає українську термінологію, називають термінознавством.

Характерні ознаки терміна:

а) належність до певної термінологічної системи;

б) наявність дефініції (визначення);

в) однозначність у межах однієї терміносистеми;

г) точність;

д) стилістична нейтральність;

є) відсутність синонімів та омонімів у межах однієї терміносистеми;

є) відсутність експресивності, образності, суб'єктивно-оцінних відтінків.

Значення термінів зафіксовано в спеціальних словниках, довідниках, і відповідно їх потрібно вживати лише в тій формі та в тому значенні, які подано у словниках.

Існують такі вимоги до використання термінів у мові професійного спілкування:

1) термін має бути стандартним, тобто його потрібно вживати лише в тій формі, яка зафіксована у словнику, напр.: справочинство, але не справоведення; автобіографія, а не життєпис та ін.;

2)  термін має вживатися з одним значенням, теж зафіксованим у словнику;

3) якщо термін є багатозначним, автор має будувати текст так, щоб одразу було зрозуміло, яке значення терміна він має на увазі, напр.: справа — особова справа, судова справа.

Залежно від ступеня спеціалізації значення терміни переділяються на три групи:

1. Загальнонаукові терміни, які вживаються майже в усіх галузевих термінологіях, наприклад: система, тенденція, закон, концепція, теорія, аналіз, синтез тощо. Треба зауважити, що такі терміни в межах певної термінології можуть конкретизувати своє значення, пор.: мовна система, закони милозвучності, теорія походження мови. До цієї категорії відносять і загально-технічну термінологію (машина, пристрій, агрегат).

2. Міжгалузеві терміни - це терміни, які використовуються в кількох споріднених або й віддалених галузях (економічна наука має термінологію, спільну з іншими соціальними, природничими науками, наприклад: амортизація, екологічні витрати, санація, технополіс, приватна власність).

3. Вузькоспеціальні терміни - це слова чи словосполуки, які позначають поняття, що відображають специфіку конкретної галузі, наприклад: авантитул, аграф, боковик, вакат, привка, ретуш.

Професійні слова (професіоналізми) – це назви понять певної галузі виробництва, роду занять і под. За межами певного професійного середовища ці слова не завжди зрозумілі або не становлять інтересу. Наприклад, слова та словосполучення із мовлення шахтарів: штрек, антрацит, терикон, видавати на гора тощо.

Значна частина професіоналізмів – неофіційні розмовні замінники термінів. Як утворюються професіоналізми?

По-перше, завдяки вживанню слова загальнонародної мови у специфічному значенні, наприклад: вікно у мовленні вчителів (викладачів) – не заповнений між уроками (лекціями) проміжок часу; човник – деталь швейної машинки.

По-друге, шляхом усічення основ слів на зразок “кібер”(кібернетик), “термояд” (термоядерна реакція); скорочення слів та словосполучень, як-от: мехмат (механіко-математичний факультет), білоколоска (білоколонна пшениця).

По-третє, через зміни в наголошенні слів. Порівняйте нормативні та професійні наголоси в таких словах, як: `aтомний-ат`омний.

По-четверте, звичайна потреба професіоналів визначати деталі виробничого процесу чи виробу приводить до появи фахових назв, зокрема, частин глечика: дно – нижня частина виробу, утір – лінія, що окреслює дно, пук – середня опукла частина виробу, а також вінця, пелюстка, плечі, карнизи.

По-п’яте, шляхом заміни деяких граматичних законів літературної мови. Наприклад, професійній мові властиве вживання іменників абстрактних та речовинних назв у множині: масла, олії, жири. В інших випадках такі іменники мають лише форму однини.

Професійні слова можуть з’явитися на основі відомих шляхом префіксації та суфіксації. Це, наприклад, доукомплектувати, дообладнання (префікс до-), недопромисел, недовнесок (префікс недо-), пливучість, бойовитість (суфікс –ість), типаж (суфікс –аж), маршрутизація (суфікс –ація).

 

2. Текст як основний реквізит документа, вимоги до його укладення

Згідно Закону України про «Діловодство» створювані організаційно-розпорядчі документи підприємства, установи, організації - статути, положення, протоколи, накази, розпорядження, рішення, ухвали, акти, інструкції, заяви, подання, анкети, графіки, службові листи тощо, повинні відповідати правовому статусу підприємства, установи, організації. Класи, підкласи та види організаційно-розпорядчих документів визначаються Державним класифікатором управлінської документації, який затверджується Державним комітетом статистики України. Право створення організаційно-розпорядчого документа певного виду визначається нормативними актами і має фіксуватися в установчих документах підприємства, установи, організації.

Організаційно-розпорядчі документи підприємства, установи, організації мають відповідати загальнодержавним чи галузевим уніфікованим формам документів, встановлених державними стандартами, іншими нормативно-правовими актами, що містять вимоги до побудови форм, правил створення текстів управлінських документів та фіксації їх реквізитів.

Інформація тексту організаційно-розпорядчого документа повинна бути достовірною, відбивати з максимальною повнотою зміст організаційних чи розпорядчих рішень. Структура, мова та стиль викладення тексту має відповідати уніфікованим формам побудови текстів організаційно-розпорядчих документів

Склад реквізитів організаційно-розпорядчого документа має забезпечити набуття ним юридичної сили, ідентифікувати його вид, назву, час, місце створення та інші характеристики. Сукупність реквізитів, що надає кожному виду організаційно-розпорядчих документів юридичну силу, встановлюється державними стандартами, які розроблюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства та затверджуються Державним комітетом стандартів України.

Реквізити, способи фіксації та відтворення інформації організаційно-розпорядчого документа, його носій мають забезпечити інформаційну та фізичну цілісність документа, ідентичність інформації під час передавання чи копіювання документа, а також зручність у користуванні та сприйнятті інформації людиною.

Способи та засоби фіксування інформації організаційно-розпорядчого документа, її носій повинні забезпечити збереженість документа протягом нормативно визначеного строку його зберігання.

Текст - головний реквізит, завдяки якому складається та оформлюється весь документ. Приступаючи до складання документа, насамперед слід визначити його доцільність, впевнитись у відповідності змісту, що має у ньому бути, компетенції даного суб'єкта, правильно вибрати вид документа для фіксації управлінської дії.

Вид документа в багатьох випадках передбачає його стиль, характер викладу тексту. Однак у практиці документування існують загальні вимоги, які ставляться до всіх документів.

Головними з них є вимоги достовірності та об'єктивності, максимальної стислості при повноті інформації, точності, що виключає можливість двоякого розуміння тексту. Службовий документ повинен спрямовувати до певної дії, переконувати (що досягається аргументованістю та логічністю фактів та доказів). Його формулювання повинні бути бездоганними в юридичному відношенні.

Службові документи вирізняються нейтральним тоном. Листування ведеться від третьої особи, займенник замінюється на іменник (інститут просить, керівництво не заперечує, підприємство направляє тощо). У розпорядчих документах, що відображують принцип єдиноначальності, текст викладається від першої особи однини. Так само складаються пояснювальні записки, заяви, більша частина доповідних записок.

Визначені види документів, такі як протоколи, накази, ухвали, звичайно бувають складними за змістом. Вони формуються в окремі справи, на обкладинках яких зміст не розкривається, а вказуються лише вид документа, автор і дата.

В тексті документа у загальному випадку виділяються дві суттєві частини: в одній викладаються причини, основи або мета складання документа, в другій - висновки, пропозиції, прохання, розпорядження, рекомендації.

Наприклад: У травні 2003 року інститут проводить конференцію; "Проблеми розвитку підприємницької діяльності в Україні". Будуть обговорені проблеми структурних змін в економіці і розвитку підприємства. Просимо взяти участь і підготувати свої пропозиції.

Уніфікований текст управлінського документа може бути представлений у вигляді трафарету, анкети, таблиці. Під трафаретом розуміють раніше надрукований текст з уніфікованою постійною інформацією та пропусками для заповнення змінної інформації, що характеризує конкретну ситуацію, яку відображує даний документ. Методика складання трафаретних текстів така: вивчаються типові управлінські завдання, документи, що утворюються в процесі їх вирішення, складається проект уніфікованого документа, що відображає виявлену типову ситуацію. Після цього він редагується, затверджується спеціалістами, які складають ці документи або працюють з ними. Особливу увагу слід звертати на вживання професійних термінів. Для кожного трафарету визначається необхідна річна потреба, і тексти тиражуються. Трафаретні документи повинні бути як у виконавців, так і у машинописному бюро. Зручно трафаретні документи вводити в пам'ять комп’ютера. Трафаретні документи значно скорочують час на складання документа, оскільки виконавець зосереджує увагу лише на змінній частині конкретної інформації, місце якої раніше обумовлене.

Заголовок розміщується в лівому верхньому куті документа під основними реквізитами бланка. Він значно полегшує опрацювання документа, оскільки за ним, не читаючи всього тексту, можна отримати уявлення про зміст всього документа та направити його на виконання. Заголовок полегшує реєстрацію документа, його пошук, організацію контролю та ін. Без заголовка дозволяється складати тільки короткі документи на форматі А5 (148x210): повідомлення, телеграми, телефонограми тощо.

Відмітка про наявність додатків (реквізит 22). Частина службових документів має додатки, які доповнюють, пояснюють або деталізують окремі питання, розглянуті в тексті.

 

3. Знайдіть помилки в оформленні документа і правильно запишіть

 

Генеральному директору

АТ «Матардор»

Акціонерне товариство «КРОС-С»

Україна, м.Київ-11, вул. Миру, 91

Тел. (044)8813178

Факс (044)8813132

 

Шановний Іван Васильович!

Повідомляємо Вас, що оплату за ремонт комп’ютерів проведено 10.11.2018 року у день -здачі комп’ютерної техніки.

Для підтвердження оплати надсилаємо копію платіжного доручення№187 від 10.11.2018 року.

Сподіваємося на подальшу співпрацю.

 

Додаток: копія платіжного доручення№187 від 10.11.2018 року на 1 арк. В 1 прим.

 

10.11.2018 р.

 

4. Складіть заяву про звільнення з посади

 

 

Ректору

Луганського державного педагогічного Інституту

Жуку А.І.

Асистента кафедри фізики

Луганського державного педагогічного Інституту

Зуд Єгора Олександровича

 

 

ЗАЯВА

 Прошу звільнити мене з посади асистента фізики  Луганського державного педагогічного Інституту з 01.11.2020 року  відповідно до ст. 38  КЗпП України  за  власним бажанням.

 

 

 

 

14.10.2020                                                                                   Зуд Є.О.

 

 

 

 

 

 

5. Провідміняйте кількісний числівник 97264.

Н.в. дев'яносто сім тисяч двісті шістдесят чотири

Р.в. дев'яноста семи (сімох) тисяч двохсот шістдесяти (шістдесятьох) чотирьох

Д.в. дев'яноста семи (сімом) тисячам двомстам шістдесяти (шістдесятьом) чотирьом

З.в. дев'яносто сім (сімох) тисяч двісті шістдесят (шістдесятьох) чотири (чотирьох)

О.в. дев'яноста сімома (сьома) тисячами двомастами шістдесятьма (шістдесятьома) чотирма

М.в. дев'яноста семи (сімох) тисячах двохстах шістдесяти (шістдесятьох) чотирьох

 

 

6. Оберіть правильний варіант

Нестор Літописець, пушкініст, латиноамериканці, Будда, ангел , лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка, президент академії наук України, папуга Фараон, Молочний Шлях, Великий Віз, Південне Полісся, пік Шевченка, Стрийський парк, проспект Дружби народів, Музейний провулок, Майдан Незалежності, Ярославів Вал, Львівська площа, Підмосков’я, Державний академічний театр опери та балету імені Тараса Шевченка, Софія Київська, Полтавська битва, день Незалежності України, тичинівський стиль, тичинівська поезія.

 

 

Список використаної літератури

 

1.      Галузинська Л. І. Українська мова (за професійним спрямуванням) : навч. посіб. / Л. І. Галузинська, Н. В. Науменко, В. О. Колосюк. – К. : Знання, 2018. – 430 с.

2.      Гриценко Т.Б. Українська мова професійного спілкування: навч. посіб. / Т. Б. Гриценко. – К. : ЦНЛ, 2017. – 624 с.

3.      Грищенко Т.Б. Українська мова та культура мовлення: Навч. посіб. – К.: Либідь, 2013. – 536 с.

4.      Загнітко А. П., Данилюк І. Г. Українське ділове мовлення: професійне і непрофесійне спілкування. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2014. – 480 с.

5.      Левченко О. Науковий стиль: культура мовлення: навч. посіб. / О. Левченко. – Львів: Вид-во Львів. політехніки, 2012. – 204 с.

6.      Мацько Л. І., Сидоренко О. М., Мацько О. М. Стилістика української мови: Підручник. – К. : Вища школа, 2015. – 462 с.

 

 1.  Вимоги, які висуваються до навантажувально-розвантажувальних засобів

Навантажувально-розвантажувальні роботи – це комплекс заходів, спрямованих на підняття різноманітних вантажів з метою їх навантажування за допомогою вантажопідіймальних кранів та машин, мобільних підйомників.

Навантажувально-розвантажувальний засіб – машини, механізми та пристрої, що забезпечують механізоване навантаження, розвантаження, транспортування та складування вантажів у разі керування цими операціями з одного пульта.

До вантажно-розвантажувального інвентарю та пристосувань відносяться перехідні (переїзні) містки, сходні драбини, лати, піддони, стелажі, аппарели, похилі, пристосування для відкривання дверей критих вагонів , закривання люків піввагонів і інше [1-2].

Перехідні (переїзні) містки укладають для перекриття зазору між підлогою вагона і рампою складу. При збігу рівнів підлоги і рампи користуються плоскими містками. Якщо різниця в рівнях значна (250-400 мм), встановлюють так звані двох панельні містки. Довжина кожної панелі 1 800 мм, ширина 1 700 мм. Настил містка виконують з рифлених сталевих листів товщиною 5-6 мм.

Трапи використовують в тому випадку, якщо підлога складу розташована на рівні головки рейки і нижче, а також при укладанні вантажів [3-4] у штабелі висотою більше 2 м.

Лати (похилі) застосовують при вивантаженні з вагонів круглого лісу і інших катно-бочкових вантажів. Їх виготовляють із колод діаметром не менше 15 см не нижче II сорту. При переміщенні великовагових вантажів використовують лати більшого діаметра. До верхніх кінців лат за допомогою болтів кріплять гаки для захоплення за дверні рейки вагона. Лати можуть бути одинарними і подвійними. Одинарні лати встановлюють при переміщенні довгомірних вантажів, подвійні - при переміщенні короткомірних.

Піддони служать для пакетування на них вантажів і подальшої перевантаження пакетами за допомогою навантажувачів або візків. У складах застосовуються одно- і двох настільні піддони розміром в плані 800X1200 мм. Піддони можуть бути чотири західними, коли вила навантажувача можуть бути введені з будь-якого боку піддону, і двох західні, коли вила можуть бути введені тільки з двох протилежних сторін.

Металеві аппарели застосовуються при навантаженні-вивантаженні великовагових вантажів, частіше на колісному гусеничному ходу, там, де відсутні високі платформи. Аппарели комплектуються з секцій. Торцова апарель складається з однієї секції, бічна - з чотирьох або більше секцій. Кожну секцію збирають з окремих елементів - марок.

Тепер розглянемо засоби завдяки яким здійснюються НРР та переміщення вантажів до місць очікувань чи наступного виду транспорту для подальшого транспортування.

 Фронтальний навантажувач Т 156Б-09 - призначений для навантаження сипучих і дрібнокускових матеріалів [5] в транспортні засоби, вантажопідйомність складає 3 т., а висота навантаження 2,9 м.

Автомобільний кран КС 4574А на шасі КрАЗ-65101 (КрАЗ-65053) призначений для будівельних, монтажних та навантажувально-розвантажувальних робіт з максимальною вантажопідйомністю до 22,5 т., а висота підйому вантажу досягає 20 м.

Навантажувач тракторний універсальний ПТ. Призначений для навантаження і перевезення вантажів [5] на відкритих рівних площадках. Вантажопідйомність 1 т., висота підйому вантажу 2,8 м.

У морських портах для переміщення контейнерів зазвичай використовують навантажувачі Телескоп-кран чи причальні крани-перевантажувачі що підіймають контейнери безпосередньо з кораблів.

При розвантаженні та навантаженні вагонів на залізничних станціях використовують різні засоби базуючись на типі вагону. Для НРР вагонів з боковим під’їздом можна використовувати електронавантажувачі ЕП-103 (вантажопідйомність 1 т, висота підйому вантажу 2,8 м), для вагонів з відкритим верхом, наприклад для вугілля, використовують стаціонарні стрічкові конвеєри або бункерні ваги. Якщо необхідно завантажити труби або ліс на відкриті вагони застосовують кліщові захвати [6].

ВИСНОВКИ. Проаналізовано різні види навантажувально-розвантажувальних засобів на різних видах транспорту, від автомобільного до морського. У кожного з них є свої особливості для певного типу вантажу та роботи з ним. Всі ці засоби різної форми, мають великі розбіжності в габаритних розмірах, вантажопідйомності вантажів, але без них був би набагато складнішим процес навантаження розвантаження, що в свою чергу приводило до великих затрат часу, черг у пунктах навантаження (розвантаження) та важких умов праці для персоналу. Всі ці фактори впливали б на процес перевезення вантажів. Отже, сучасні засоби дозволяють спростити процеси навантажувально-розвантажувальних робіт, мають менші затрати але більшу частку механізації робочого процесу що є великою превагою перед ручною працею.

 

 

 

 

2.  Загальна характеристику елеваторів, їх переваги та недоліки

Елеватор – це зерносховище, обладнане пристроями для підйому, сушіння, очищення, зберігання та ін. великої кількості зерна. Для тривалого зберігання зерно має бути сухим і прохолодним, щоб не проростало, і поміщене в фізично захищені контейнери, щоб було недоступне небажаним споживачам (гризуни, комахи) – це і забезпечує елеватор.

Елеватор безповоротно впроваджений, працює і залежить від широкого кола наявних мереж – джерел зерна, ринків зерна, транспортних маршрутів і транспортних засобів, центрів зв'язку, фінансових установ, пулів праці та джерел енергії. Це означає, що будується елеватор і експлуатується тільки в актуальних, визначених, ретельно відібраних місцях.

Слово елеватор походить від пізньо-латинського ēlevātor, що означає «підйомник». Слово має ширше застосування в сучасній англійській мові, але в нас ним позначають зерновий елеватор (англ. grain elevator). Згідно з Оксфордським словником англійської мови, grain elevator це американська фраза, вперше введена ≈1852 року, для позначення машини, що використовується для підняття кукурудзи або борошна на верхній поверх, а також будівлі, в якій розміщена ця машина.

Саме так – фраза під час винаходу охоплювала суміш машини й будівлі, на відміну від зернового силосу, який суть власне контейнер.

·                     на відміну від елеваторів зернові силоси втілюють просту опозицію між тим що зовні і всередині;

·                     на відміну від силосів, які можуть бути повними, порожніми або напівповними / напівпорожніми, елеватори ніколи не пустують, навіть якщо у них немає зерна;

·                     елеваторний комплекс містять гетерогенний простір силосів, сушарок і машин, який не може бути легко або послідовно розділений, на відміну від силосів, які можуть бути легко розділені на дрібніші відсіки однорідного простору.

Сучасний елеватор складається із комплексу споруд, зв'язаних спільними виробничими процесами. Головними з них є приймання, зважування, зберігання, відпуск зерна. Серед спеціальних функцій виділяють очищення, сушіння та сортування зерна. Будинки й споруди елеватора за функціональними властивостями можна умовно розділити на: виробничі, необхідні для приймання, зберігання, підробітки та відпуску зерна та іншої зернової продукції; допоміжні та обслуговуючі процес виробництва; невиробничі. До головних виробничих будівель та споруд елеваторів можна віднести: робочу будівлю; силосні корпуси з конвеєрними галереями; споруди призначені для розвантаження зерна з залізничного, автомобільного і водного видів транспорту і навантаження сировини на ці ж види транспорту; устаткування для сушіння зерна; агрегати для зберігання і навантаження відходів зернового виробництва на автомобільний та залізничний транспорт. У робочій споруді елеватора зазвичай розміщують машини і механізми, необхідні для підйому зерна (норії), зважування, очищення, а також прилади для переміщення і розподілу зерна. Робочу будівлю вважають основною в системі елеватора, навколо якого згруповуються і з яким пов'язують всі інші його виробничі споруди.

Зазвичай дрібні фермерські господарства встановлюють невеликі (місткістю до 10 т) елеватори. Однак у портах діють величезні комплекси, здатні переробляти до 150 т зернового матеріалу.

Залежно від їхнього промислового призначення бувають такі види елеваторів:

·                     Хлібоприймальні (або, інакше – заготівельні) – призначені для первинної обробки зернових. Саме сюди потрапляє зерно від аграріїв і тут воно проходити усі первинні стадії обробки, як-то: знезараження, очищення від промислових домішок, сушіння. Зерно тут може зберігатися певний час, але для довготривалого зберігання воно направляється на фондові та базисні елеватори.

·                     Фондові елеватори – це зерносховища, де зберігається національний стратегічний запас зерна. Тут зернові матеріали належної якості можуть зберігатися до 4-х років. Вони становлять державний резерв та контролюються державою. Одним з найвідоміших світових зерносховищ є бункер на о. Шпіцберген, у Норвегії, відкритий у 2008 році. Саме тут зберігається насіннєвий матеріал усієї планети, на випадок непередбачуваної катастрофи.

·                     Базисні елеватори призначені для зберігання великої кількості зерна, що споживатиметься найближчим часом. Вони приймають зерно вже оброблене, зерносушарка може його додатково просушувати та очищувати. На таких елеватор зручно формувати великі партії зерна однакової якості. А їх зручне розташування на перетині транспортних магістралей дозволяє їм бути такими собі сортувальними станціями, що розподіляють потрібну кількість зерна рівномірно по регіону.

·                     Перевальні – сама назва говорити, що сюди сходитись зерно з навколишніх аграрних підприємств, а звідси вже централізовано розподіляється по кінцевих ланках споживання.

·                     Виробничі – зазвичай розташовані на території великих зернопереробних підприємств для безперебійного постачання високоякісної сировини та забезпечення злагодженого процесу перероблення зерна. Залежно від того, що саме виготовляє завод (борошно, крупи чи комбікорм), обладнання для зберігання зерна може вирізнятися своєю специфікою.

·                     Примлинові – готують зерно для перероблення на борошно чи крупи в млинах. Можуть приймати зерно з автомобільного чи залізничного транспорту. Зернотранспортер може піднімати зерно у сховище прямо з залізничних вагонів. Також тут сортують зерно, підготовлюють для безпосереднього обмелювання. Зазвичай місткість такого елеватора становить тримісячну норму для безперебійної роботи заводу.

·                     Портові зерносховища – це один з найбільших видів елеваторів. Вони приймають зерно з перевальних елеваторів і відвантажують його на судна. Також можуть приймати імпортне зерно великих об'ємів. На території такого об'єкту є великі місткості для довготривалого зберігання зерна, а також може бути навіть підприємство з його обробки та перероблення, що дуже зручно, адже не потребує додаткових витрат на логістику. Місткість, де зерно зберігається, провітрюється, підсушується готується до подальшої обробки називається силос. Вони є цистерноподібними чи прямокутними місткостями з високоякісної сталі, обладнані системою вентиляції.

Основні характеристики категорії сертифіко-ваних елеваторів такі:

– близько 46-49% ємності зерносховищ є складами напільного зберігання з низьким рівнем механізації та автоматизації;

– сумарна ємність одночасного зберігання на державних зерносховищах складає понад 5,8 млн т;

– близько 27% зерносховищ зосереджені в управлінні 15 крупних агрохолдингів України та зерноторгових компаній;

– середня забезпеченість сертифікованими зерносховищами валових зборів зерна та насіння олійних культур в Україні складає 42-51%;

– близько 81,5% відомих зерносховищ мають можливість відвантаження на залізничний транспорт, при цьому інтенсивність відвантаження суттєво відрізняється – від 100 до 8000 т/добу (середня інтенсивність відвантаження складає 870 т/добу – еквівалент 16 залізничних вагонів) 

функціонуваня бірж в Україні

  

1. Види бірж

Класифікація товарних бірж

Товарна біржаздійснює торгові операції із купівлі та продажу масових однорідних товарів з стандартними параметрами; характеризується регулярністю торгів у чітко визначеному центрі, уніфікацією затвердженихвимог до якості товару, термінів виконання та умов.

Фондова біржаорганізовує купівлі та продаж цінних паперів, зокрема акцій, облігацій, що випускаються урядом, місцевими органами влади, а також приватними підприємствами. Основним призначенням фондової біржі є акумуляціятимчасово вільних активівшляхом продажі цінних паперів, визначення їх ринкової вартості, переливання інвестиційміж галузями, за компаніями та різними сферами. Забезпечує обслуговування переважно на вторинномуринку цінних паперів.

Валютна біржа забезпечує угоди з іноземною валютою і здійснює визначення поточного курсу національної грошової одиниці щодо іноземних валют.

Фрахтова біржа–ринок фрахтування суден, де концентрується інформація про попит та пропозицію, на попит фрахтових ставок та умови угод фрахтування тощо.

Біржа праці–це як правило установа, що надає посередницькі послуги на ринку праці між безробітними мита підприємцями у здійсненні угод купівлі-продажу робочої сили; це організація, що здійснює працевлаштування безробітних і осіб, що бажають змінити місце роботи; вивчає попит та пропозицію на ринку робочої сили, веде облік безробітних.

За організаційно-правовою формою біржі класифікуються, як акціонерні товариства (відкритих чи закритих форм) або як товариства з обмеженимивідповідальностями.За участю у біржових торгах біржі бувають відкриті, закриті та змішані.

Відкрита біржа – це організація прямих безпосередніх контактів учасників біржових торгів; де діє вільний доступ у зал або електронну платформу продавців та покупців; Закрита біржа–це біржа, де всі операції здійснюються тільки через брокерські контори, що утворюються виключно членами (учасниками) бірж та діє необхідна спеціальна мережа збору та обробки біржових замовлень за межами біржової платформи; торговий процесна біржі обслуговують посередники-професіонали (брокери).Змішана біржа–це біржа, на якій з метою розширення учасників торгівлі дозволяється здійснювати торгівлю безпосереднім виробникам і споживачам продукції, професіоналам, брокерам, які представляють покупців та продавців. Крім того, торгують дилери, що працюють від свого імені та за свій власний рахунок.

Стосовно номенклатури товарів, що є об’єктом біржових торгів, то вони класифікуються як: спеціалізовані, вузькоспеціалізовані та універсальні.  Спеціалізовані біржі торгують однорідною групою товарів.

 

2. Функції біржі

Економічна сутність біржової діяльності повністю розкривається при відображенні функцій, які вона виконує в ринковому середовищі.

До класичних функцій біржової діяльності відносяться:

 -управління ризиками (хеджування);-забезпечення прозорого ціноутворення;

-концентрація й збалансування попиту й пропозиції у часі і просторі;

-спекулятивна функція;

-поширення економічної інформації;

-інформаційне забезпечення учасників ринку;-регулювання діяльності учасників біржової торгівлі;

-інженерія нових видів деривативів.

функції біржової діяльності на мікроекономічному рівні включають:

-трансферт ризиків;

 -прозорість ціноутворення;

 -перерозподіл товарних і фінансових потоків;

-прогнозування цінової кон’юнктури;

 -доступність кредитних ресурсів;

 - контроль і відшкодування витрат на зберігання.

Допоміжними функціями біржової діяльності на мікрорівні є:

 - організація біржових торгів; -забезпечення

клірингу;

- біржова інженерія нових інструментів і технологій;

- науково-просвітницька діяльність професійних та непрофесійних учасників біржової торгівлі.

 

3. Структура біржової діяльності

Товарна біржа в ринковій економіці сприяє формуванню оптового ринку через організацію та регулювання біржової торгівлі, що відбувається у формі публічних торгів у встановленому наперед місці і часі за затвердженими нею правилами. Створення біржі відбувається на основі добровільних рішень її засновників і без обмеження терміну її функціонування

Засновники і організатори біржі зобов’язані:

-розробляти й затверджувати статут біржі та інші нормативні документи, а також правила біржової торгівлі та діяльності біржі;-забезпечувати необхідним для приміщень, майном та обладнанням та іншими засобами, що сприяють здійсненню розвитку біржової торгівлі;

-створювати статутний капітал у відповідності до діючих законодавчо-правових вимог;

-зареєстровувати біржу у відповідності до діючого порядку;-проводити загальні збори усіх членів біржі.

 

4. Приклад функціонуваня бірж вУкраїні

Останні роки в українській практиці все більш стали проявлятися тенденція переводу біржової торгівлі в електронний простір. Сучасні біржі стали центром віртуальної торгівлі, коли особиста присутність операторів у біржовому залі не потрібна, вони можуть здійснювати торгівлю прямо зі свого будинку або офісу. При цьому всі заходи щодо регламентації біржової торгівлі здійснюються в автоматичному режимі.

Головна перевага електронної біржі – це можливості проведення торгових операцій у будь-який час доби. У брокерів з’являється можливість торгувати у ті години, коли звичайна біржа закрита, тобто це потенційний додатковий прибуток для брокерських компаній.

По-друге, брокери одержують максимальний доступ на ринки. Для брокера дуже вигідно те, що йому необов`язково увесь час особисто бути присутнім на торгах, а можна знаходитися практично в будь-якій точці земної кулі. Додатковими перевагами електронних бірж є більш низькі операційні витрати, висока швидкість здійснення операцій та проведення розрахунків на основі використання сучасних засобів зв’язку та електронної обробки даних, зниження витрат, пов’язаних з організацією та проведенням торгів, і як наслідок – зниження членських та комісійних зборів, що стягуються з учасників торгів.

 

Назвіть основні форми торгівлі у світовій практиці

 1.                Назвіть основні форми торгівлі у світовій практиці

 

У сучасній світовій практиці застосовується безліч різних форм і методів торгівлі товарами і послугами. Найчастіше використовуються дві форми – пряма і непряма. При прямій формі торгівлі укладення договорів купівлі-продажу відбувається безпосередньо між виробником і споживачем. При непрямій укладання договорів купівлі-продажу здійснюється через посередника. В світі близько 80% всіх торгівельних операцій проводиться за допомогою посередників. Як продавець, так і покупець звертаються до послуг посередника у випадку, якщо виплачувана йому винагорода нижча, ніж можливі витрати при самостійній організації збуту або закупівель товарів і послуг.

Торгово-посередницькі операції – це операції, пов'язані з купівлею-продажем товарів і послуг, виконувані за дорученням виробника або покупця незалежним від нього торговим посередником на основі укладеної між ними угоди або окремого доручення.

Посередники – це особи і фірми, що сприяють обігу товарів і послуг на внутрішньому і зовнішньому ринку. Вони класифікуються за національною належністю, за функціональними задачами, за комплексами зобов'язань, за положенням на ринку. За положенням на ринку посередники поділяються: посередник із невинятковим правом продажу; посередник із винятковим (монопольним) правом продажу; посередник із переважним правом продажу (правом "першої руки").

До основних видів посередників відносяться: зовнішньоторгові агенти, брокери, дистриб'ютори, комісіонери.

Зовнішньоторгові агенти – діють на підставі агентської угоди, за якою принципал передає агенту права на продаж (придбання) товарів та послуг.

Брокер – фізична особа, яка зареєстрована на біржі згідно зі статутом і до обов'язків якої належить виконання доручень за рахунок та від імені принципала. Брокер є посередником при укладенні угод між продавцями і покупцями цінних паперів, товарів, валют та інших цінностей на фондових і товарних біржах.

Дистриб'ютор – посередник, який володіє правом на купівлю та збут певної продукції (найчастіше автомобілів, устаткування, програмного забезпечення тощо) від свого імені та за свій рахунок.

Комісіонер – посередник у торговельних угодах, який діє на підставі договору комісії, що виконує за особливу винагороду торговельні доручення від свого імені, але за рахунок комітента.

 

2.Наведіть порівняльну характеристику для біржової діяльності та інших форм оптової торгівлі.

У результаті безпосередньо біржова торгівля зводиться до купівлі-продажу біржових активів біржовими посередниками.

У нинішній час біржова торгівля стає головною формою торгівлі у світі з точки зору її масштабів, обсягу, учасників. Але це не означає другорядності інших організованих ринків, інших форм торгівлі: базарної, ярмаркової, аукціонної, оптової та роздрібної.

Базарна торгівля здійснюється на оптових і роздрібних ринках на підставі поодиноких договірних відносин шляхом розрахунків за готівку, а іноді й за безготівковий розрахунок на великих оптових ринках.

Ярмарки – форма ринкового продажу товарів, крупний торг, який періодично організовується у постійному місці.

Для ринку (базару) характерні такі ознаки: торгівля здійснюється регулярно (щоденно) на основі публічних (відкритих) торгів і за відсутності обмежень на товари, які є об’єктом купівлі й продажу; товар обов’язково присутній під час торгу; як правило, торгівля здійснюється невеликими партіями і після операції купівлі - продажу товар негайно передається з рук в руки, що виключає необхідність оформлення спеціальних документів, які під­тверджують зміну власника товару.

Аукціонна торгівля – це особливий вид ринкової торгівлі товарами (або майном) з індивідуальними властивостями в певних місцях методом публічних торгів, коли продавець, бажаючи отримати максимальний прибуток, використовує пряму конкуренцію декількох (або багатьох) покупців, присутніх на продажу, а покупцем товару стає особа, яка запропонувала найвищу ціну.

Аукціонний торг може проводитися гласним і німим способом. Аукціонний торг ведеться публічно, почергово на кожний лот. При гласному способі аукціоніст оголошує номер і початкову мінімальну ціну.

Міжнародні товарні аукціони мають такі організаційні форми проведення торгів:

·                     Англійський аукціон. Продавці до початку торгів подають свої заявки на продаж за початковою ціною. Вони зводяться в котирувальних бюлетенях, що роздаються учасникам торгу. У ході аукціону, якщо є конкуренція покупців, ціна послідовно підвищується «крок» за «кроком» (розмір кроку аукціону визначається до початку торгів), поки не залишається один покупець і продаж відбувається за найвищою ціною пропозиції.

·                     Голландський аукціон. Початкова ціна висока і ведучий торгів послідовно знижує її до першої згоди покупця, який і стає власником товарів.

·                     Подвійний аукціон. Він припускає наявність конкуренції між продавцями і покупцями.

3.                Охарактеризуйте організаційну структуру біржової діяльності

До основних елементів інфраструктури біржового ринку належать:

- товарна біржа, яка забезпечує організацію і проведення біржових торгів деривативами;

 - клірингова палата, яка є фінансовим інститутом, до основних обов’язків якого входить забезпечення розрахунково-клірингових послуг для основних учасників даного ринку;

 - біржові ліцензовані склади, які забезпечують зберігання і трансферт товарних потоків.

Основною умовою їх ефективної діяльності є ознака локалізації, яка має відповідати оптимальним вимогам учасників щодо найбільш вигідних районів розміщення та транспортування;

- інформаційно-правове поле, основними складовими елементами якого є цілісна база законодавчо-правового регулювання та розвинутий економічно-інформаційний простір;

 - інститут посередницьких структур – це категорія учасників, яка диференціюється на професійних та непрофесійних учасників.

До першої групи належать брокерські і дилерські контори, а також учасники безпосередньо задіяні у здійсненні операцій на товарних біржах. Всі інші – непрофесійні учасники. Важливим при цьому є також поділ учасників залежно від цілей застосування деривативних інструментів на:

 - хеджерів – учасників ринку, які використовують деривативи з метою страхування від цінових ризиків, пов’язаних з угодами на спотовому ринку;

 - спекулянтів – учасників біржової торгівлі, які прагнуть отримати прибутки від гри на біржових цінових і курсових різницях, що виникають на біржових торгах у часі і просторі;

 - арбітражерів – учасників, які одержують прибутки від одночасної купівлі-продажу одних і тих же деривативів на різних біржах і спотових ринках, якщо на них спостерігаються різні ціни;

 - інвесторів, які використовують інструменти ринку деривативів у своїх стратегіях портфельного менеджменту.

На західних ринках деривативів до цієї групи учасників належать інвестиційні, страхові фонди, банки, а також інші фінансові установи.