1. Основи теорії управління запасами.
Запасом
називається будь-який ресурс, що зберігається для задоволення майбутніх
потреб. Прикладами запасів можуть стати напівфабрикати, готові вироби,
матеріали, різні товари, а також готівка.
Існують причини, що спонукують фірми створювати запаси:
1) дискретність поставок при безперервному споживанні;
2) втрачений прибуток у випадку відсутності запасу;
3) випадкові коливання: попиту за період між поставками;
обсягу поставок; тривалості інтервалу між поставками; передбачувані зміни
кон'юнктури: сезонність попиту; сезонність виробництва.
Існують також причини, що спонукують підприємства
прагнути до мінімізації запасів на складах: плата за зберігання запасу; фізичні
втрати при зберіганні; моральне зношування продукту.
2. Класифікація
запасів.
Методика адміністративного спостереження. Ціль її полягає
у визначенні тієї частини запасів фірми, що вимагає найбільшої уваги з боку
відділу постачання. Для цього кожний компонент запасів розглядається по двох
параметрах:
1) доля в загальній кількості запасів фірми;
2) доля в загальній вартості запасів.
Методика 20/80. Компонента запасу, що становлять 20% його
загальної кількості й 80% його загальної вартості, повинні відслідковуватися
відділом постачання більш уважно. Методика АВС. У рамках цієї методики запаси,
наявні в розпорядженні підприємства, розділяються на три групи: А, В и С. Група
А: 10% загальної кількості запасів і 65% їхньої вартості; В: 25% загальної
кількості запасів і 25% їхньої вартості; С: 65% загальної кількості запасів і
близько 10% їхньої вартості.
Саме найменша по обсягу й найцінніша частина запасів може
стати предметом особливого контролю й математичного моделювання.
Класифікація запасів може бути заснована не тільки на
показниках долі в загальній вартості й у загальній кількості. Деякі види
запасів можуть бути прилічені до більше високого класу на підставі таких
характеристик, як специфіка поставок, якість і т.д. Перевага методики розподілу
запасів на класи полягає в тому, що для кожного з них можна вибрати свій
порядок контролю й управління.
Моменти політики управління запасами, класифікація яких
проведена на основі АВС-аналізу.
1. Запаси групи А вимагають більше уважного й частого
проведення інвентаризації; правильність обліку запасів цієї групи повинна підтверджуватися
частіше.
2. Планування й прогнозування запасів групи А повинне характеризуватися
більшим ступенем точності, ніж груп У и С.
3. Для групи А потрібно намагатися створити страховий
запас, щоб уникнути більших витрат, пов'язаних з відсутністю запасів цієї
групи.
4. Методи й прийоми управління запасами, розглянуті далі,
повинні застосовуватися насамперед до груп А и В. Що стосується запасів групи
3, звичайно момент поновлення замовлення по них визначають виходячи з конкретних
умов, а не на основі кількісного методу, щоб звести до мінімуму витрати на
їхній контроль.
3. Основні поняття
теорії управління запасами.
Витрати виконання замовлення (витрати замовлення) —
накладні витрати, пов'язані з оформленням замовлення. У промисловому
виробництві такими витратами є витрати на переналагодження устаткування й
підготовчі операції.
Витрати зберігання — витрати, пов'язані з фізичним
змістом товарів на складі, плюс можливі відсотки на капітал, вкладений у
запаси. Звичайно вони виражені в абсолютних одиницях або у відсотках від
закупівельної ціни й пов'язані з певним проміжком часу.
Упущений прибуток (витрати дефіциту) — витрати, пов'язані
з незадоволеним попитом, що виникає через відсутність продукту на складі.
Сукупні витрати за період являють собою суму витрат
замовлення, витрат зберігання й упущеного прибутку. Іноді до них додаються
витрати на закупівлю товару.
Строк виконання замовлення — час із моменту замовлення до
моменту його виконання.
Крапка відновлення — рівень запасу, при якому робиться
нове замовлення.
4. Принципи
прогнозування.
Прогнозування має базуватись на таких принципах:
- цілеспрямованість;
- змістовний опис поставлених завдань;
- системність - принцип, який передбачає наявність
єдиного об'єкта як сукупності елементів прогнозування і потребує
взаємоузгодженості прогнозів об'єкта прогнозування та зовнішніх умов;
- варіантність - принцип, який потребує розробки різних
варіантів прогнозу, виходячи з прогнозу змін зовнішніх умов;
- безперервність - принцип, який передбачає узгодженість
планування і перспективного прогнозування за умов визначальної ролі останнього,
потребує коригування прогнозів мірою надходження нових даних;
- верифікованість - принцип, що потребує визначення
достовірності, точності й обґрунтованості прогнозів;
- побудова прогнозу на підставі системи методів і
моделей, які характеризуються певної послідовністю та ієрархією;
- наукова обґрунтованість;
- урахування вимог об'єктивних законів розвитку
суспільства, використання світового досвіду;
- багаторівневий опис;
- опис об'єкта як цілісного явища і водночас як елемента
складнішої
системи;
- інформаційна єдність;
- використання інформації на однаковому рівні
узагальнення і цілісності ознак;
- послідовне вирішення невизначеності;
- ітеративна процедура просування від поставлених цілей і
умов, що склалися, до визначення можливих напрямків розвитку;
- адекватність об'єктивним закономірностям розвитку;
- виявлення й оцінка стійких взаємозв'язків і тенденцій
розвитку об'єкта;
- альтернативність - виявлення можливості розвитку об'єкта
за умови різних траєкторій розвитку підприємства, різноманітних взаємозв'язків
і структурних співвідношень при зміні вихідних умов.
5. Класифікація
прогнозів:
- прогнози, які характеризують тенденції і перспективи
розвитку конкретного процесу від визначеної дати у теперішньому до визначеної
дати в майбутньому
- прогнози, які характеризують найбільш вірогідний стан
явища на певну дату в майбутньому.
- прогнози, які характеризують бажаний стан явища в
майбутньому.
За функціональною ознакою (напрямком прогнозування)
прогнози можна поділити на пошукові (трендові) та нормативні (програмні,
цільові) типи.
Пошуковий прогноз ґрунтується на умовному продовженні в
майбутнє тенденцій розвитку підприємства в минулому і сьогоденні та не враховує
чинників, здатних змінити ці тенденції. Він прогнозує розвиток підприємства на
майбутнє за умов збереження існуючих тенденцій.
Нормативний прогноз - це визначення шляхів і строків
досягнення можливого стану об'єкта, який обирається ціллю. Мається на увазі прогнозування
досягнення бажаного стану на основі заданих норм, ідеалів, стимулів, цілей.
Нормативний прогноз здійснюється, на відміну від пошукового, у зворотному
порядку: від заданого стану у майбутньому до існуючих тенденцій та можливостей
їх змін для досягнення бажаних цілей.
За періодом прогнозування, тобто часом, на який
розрахований прогноз, виокремлюють:
- поточні прогнози - до одного місяця (до року);
- середньострокові - до 5 років;
- довгострокові - до 15 років і більше.
6. Якісні методи прогнозування попиту на запаси.
Якісні (неформалізовані) методи пропонуємо поділити на
три групи: метод експертних оцінювань (метод Дельфи, мозкового штурму), метод опитування,
метод сценаріїв.
Метод Дельфі, який здійснюється анонімно. Експерти
працюють стаціонарно, надаючи відповідь в анкеті, не піддаються впливу чужої
думки стосовно певної проблематики. За даної методики технологія опрацювання експертного
опитування регулюється зворотним зв’язком, а саме анкетування можна проводити у
кілька турів, що дає змогу підвищити якість результатів прогнозування.
Застосування методу експертної комісії передбачає
визначення групи експертів, яких опитують колективно. В результаті формується
висновок щодо перспективності певних товарів та їх прогнозована реалізація. На
відміну від Дельфі, за даною методикою спеціалісти обмінюються досвідом,
думками та виводять об’єктивний результат.
Метод мозкового штурму використовується для визначення
перспектив нового товару, шляхом активного обговорення обраними експертами
певної проблематики. Кожен має право висловити власні думки, припущення, навіть
абсурдні. Кінцевим етапом є складання результатів дослідження.
7. Кількісні методи прогнозування попиту на запаси.
Кількісні методи базуються на інформації, яку можна
одержати, знаючи тенденції зміни параметрів або маючи статистично достовірні
залежності, що характеризують виробничу діяльність об'єкта управління.
1. Аналіз часових
рядів. Часові ряди бувають моментні й інтервальні. Для
прогнозування з використанням аналізу часових рядів потрібна достатня кількість
інформації в минулому для передбачення майбутнього стану. Попередня інформація
дає можливість визначення тенденції розвитку процесу.
Для аналізу часових рядів використовують методи:
1) плинної середньої та зваженої плинної середньої;
2) експоненціального згладжування;
3) екстраполяції на основі аналітичних показників;
4) екстраполяції тренду.
2. Каузальні методи
прогнозування використовуються тоді, коли прогнозована
величина залежить від великої кількості складних факторів, які можна використовувати
тільки за наявності обчислювальної техніки та відповідного програмного
забезпечення (наприклад, пакетів: Statistica, SPSS,
Excel, Mathcad, Mathlab, Maple тощо).
Каузальні методи прогнозування поділяються на такі:
- багатовимірні регресійні моделі, які є узагальненням
вищенаве- деного
методу проекціювання тренда, коли враховується не один, а
кілька факторів і
залежності можуть бути як лінійні, так і нелінійні;
- економетричні моделі — це складні моделі, які
враховують велику кількість параметрів і розв'язуються як екстремальні задачі
або зводяться до розв'язання великих систем лінійних або нелінійних рівнянь;
- комп'ютерна імітація.
3. Методи
екстраполяції використовують за відносно стабільного розвитку
підприємства (чи окремих показників його діяльності) або за наявності сезонних
чи циклічних коливань з чітко вираженим трендом. Під трендом (від англ. trend —
напрям, тенденція) розуміють тривалу тенденцію
зміни економічних показників в економічному
прогнозуванні. Якщо ж розвиток показників фінансово-господарської діяльності
підприємства у попередніх періодах характеризується значною нестабільністю і
суттєвим коливанням фінансових показників, то їх екстраполяція на майбутні
періоди буде неможливою, а отже, недоцільним є використання відповідних методів.
Три основні групи методів прогнозування за
допомогою екстраполяції:
- методи визначення середніх величин;
- екстраполяція тренду;
- експоненціальне згладжування.
4. Методи
визначення середніх величин. Прогнозні
показники досить часто розраховуються як середнє значення відповідних
показників у попередніх періодах. Середні величини обчислюються здебільшого за
алгоритмом середньої арифметичної простої чи середньої арифметичної зваженої. Найпоширенішим
у процесі прогнозування є метод визначення ковзної середньої, за використання
якого прогнозні показники розраховуються як середні величини відповідних
показників за nпопередніх періодів.
5. Експоненціальне згладжування є одним з методів
короткострокового фінансового прогнозування, який базується на аналізі ряду
динаміки. Розрізняють експоненціальне згладжування першого та вищого порядків. Згідно
з цим методом прогнозні показники на плановий період розраховуються з
використанням прогнозних і фактичних даних звітного (попереднього) періоду.
Немає коментарів:
Дописати коментар