МЕТОДОЛОГІЯ СОЦІОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
ЗМІСТ
I.ПРОБЛЕМИ МОЛОДОЇ СІМ’Ї………………………………………………………..3
Вступ……………………………………………………………………………………...3
Аналіз
соціологічних досліджень………………………………………………………4
Функції
сім’ї……………………………………………………………………………..6
Список використаної літератури………………………………………………….…10
II. ТЕХНІКА СПОСТЕРЕЖЕННЯ.
ТИПОВІ ПОМИЛКИ ПРИ ЗАСТОСУВАННІ МЕТОДУ СПОСТЕРЕЖЕННЯ………………………………………………………………10
Загальні поняття……………………………………………………………………….10
Типові помилки при
застосуванні методу спостереження………………………….11
Техніка спостереження…………………………………………………………...…….14
Види
спостережень і їхня характеристика……………………………………..……..15
Структура
методу спостереження……………………………………………………..18
Список використаної літератури………………………………………………………21
ГОЛОВНІ
РОЗДІЛИ ПРОГРАМИ ДОСЛІДЖЕННЯ………………………………..21
Вступ………………………………………………………………………………….....21
Методологічна частина програми……………………………………………………..23
Визначення об’єкта і предмета дослідження…………………………………………26
Інтерпретація основних понять……………………………………………………….28
Формулювання гіпотез дослідження…………………………………………………..30
Завдання соціологічного дослідження………………………………………………31
Список використаної літератури………………………………………………………31
ПРОБЛЕМИ МОЛОДОЇ СІМ’Ї
Вступ
Проблеми
молодої сім'ї – це, насправді, цілий комплекс психологічних, соціологічних,
економічних, юридичних проблем. Вибір життєвого шляху, придбання професії,
підвищення кваліфікації, пошук улюбленої роботи і т.д. – все це загальна
спрямованість сучасної молоді, що є дуже актуальним питанням сьогодення.
Говорячи про психологічну
зрілість людини ми, так чи інакше, маємо на увазі при цьому її вміння і готовність
долати ті чи інші труднощі, без яких немислиме життя взагалі і сімейне життя
зокрема.
Вміння
долати життєві труднощі – важливий показник психологічної і соціальної зрілості
людини. Змужніння як психологічний процес – це постійне придбання життєвого
досвіду і знань про реальні людські взаємини. Найбільший внесок у дослідження
проблем сім'ї внесли: С.В. Дармодехін (державна сімейна політика), А.Г. Харчев
(теорія), М.С. Мацковський (методологія і методика), А.І. Антонов
(народжуваність), В.А. Сисенко (стійкість шлюбу), І.С. Голод (стабільність
сім'ї), В.А. Борисов (потреба в дітях), Т.М. Гурко (молода сім'я) та ін.
Мета даної
роботи – розглянути молоду сім'ю і виявити проблеми, які виникають у неї, а
також визначити форми і методи роботи з вирішення соціальних проблем молодих сімей в
сучасному суспільстві.
Сім'я – один
із найбільш консервативних соціальних інститутів, вона опирається змінам, іноді
може створитися враження, що хвилі суспільних змін обтікають її, як острів в
бурхливому морі. У категорії сімей, які потребують особливої допомоги, на перше місце висувається молода сім'я.
Знадобилося чимало зусиль і часу, щоб в сучасному суспільстві утвердився сам
термін «молода сім'я». Це не означає, що сформувався якийсь особливий тип
сім'ї. Її проблеми входять складовою частиною в коло проблем сучасної сім'ї. Тому
ставлення до молодої сім'ї визначається тією соціальною політикою, яка проводиться щодо інституту сім'ї в
цілому.
Разом з тим
не можна не враховувати особливого значення й особливої функції молодої сім'ї в
житті суспільства. Це необхідно бачити і розуміти при визначенні її інноваційного потенціалу,
стилю життя і діяльності.
Молода сім'я
– це сім'я в перші три роки після укладення шлюбу (у разі народження дітей –
без обмеження тривалості шлюбу) за умови, що жоден з подружжя не досяг
30-річного віку. Молодою вважається сім'я з моменту укладення шлюбу або початку спільного
проживання і до народження першої дитини. Головне завдання цього періоду – перехід
від стану особистої незалежності до стану взаємозалежності подружжя. У цей час
вирішується також завдання диференціації від батьківської сім'ї, якщо це не
сталося раніше. Встановлюються нові кордони спілкування з друзями і родичами,
вирішуються конфлікти між особистими і сімейними потребами [1].
Аналіз соціологічних
досліджень
Численні дослідження
соціологів, психологів, педагогів говорять про те, що стабільна сім'я може бути
створена при певній готовності молодих людей до сімейного життя. Стабільна
благополучна сім'я може функціонувати тільки при певній підготовці молодих людей до спільного
сімейного життя [2].
Тому
соціальна робота серед молоді дуже впливає на становлення молодих сімей. Вона
розглядається як забезпечення найбільш сприятливих соціально-економічних умов
розвитку кожної молодої людини, що сприяє соціальному становленню особистості,
набуття нею всіх видів і свобод і повноцінної участі індивідів у житті
суспільства.
Для того,
щоб проаналізувати всі проблеми, які виникають у сучасній молодій сім'ї, її
необхідно розглядати у взаємозв'язку з соціальним оточенням, до якого, перш за
все, відносяться батьки подружжя, їх найближчі родичі, а також ті соціальні
інститути, з якими молода сім'я змушена вступати в контакт для підтримки
життєзабезпечення, розвитку та реального виконання своїх функцій. У зв'язку зі
складністю і багатоаспектністю досліджуваних проблем розділили їх на дві групи:
структурні проблеми (що стосуються створення і збереження структури сім'ї);
функціональні (виникають у зв'язку з певними перешкодами на шляху реалізації
основних функцій сім'ї).
До структурних
проблем відноситься функція – створення сім'ї. Необхідність створення сім'ї
повинна поступово зростати, оскільки сім'я є одним з небагатьох факторів, що підвищують
психологічну і психофізіологічну стійкість до несприятливих умов. Вона має пряме відношення до стану
здоров'я людини. Процес створення сім'ї надзвичайно складний. Третина
конфліктів в молодих сім'ях пов'язані з помилковими мотивами вступу в шлюб
(шлюб не з любові, з легковажності, змушені шлюби тощо), що призводить до
швидких розлучень.
Так, до 24
років 75% молоді вступають у шлюб, 15% – вже розлучаються. Ті ж помилкові
мотиви (орієнтація тільки на шлюб по любові, потреба в повному взаєморозумінні,
повній відповідності партнера ідеалу і т.д.), призводить до того, що досить
великий відсоток молоді не може створити сім'ю в період до 25-30 років. У
багатьох сім'ях можливість створення молоддю власної сім'ї обмежуються і
сімейними проблемами старшого покоління (незаміжньою матір’ю, неодруженим батьком).
Наступна
функція, що відноситься до структурних проблем – збереження сім'ї. Відомо, що
дестабілізація шлюбу – одна з найважливіших сучасних демографічних проблем: на
2700000 укладених шлюбів в рік припадає 930 тисяч розлучень, а половину залишившихся складають
проблемні сім'ї. Чималу частку таких сімей складають молодіжні. Причому далеко
не всі сім'ї з неблагополучними відносинами приймають рішення про розлучення,
або у зв'язку з острахом процедури і наслідків розлучення, або через
психологічну інертність, або завдяки сформованим суспільним нормам типу «діти
повинні мати двох батьків незалежно від відносин між ними». При цьому сім'я
формально зберігається, але порушуються її основні функції.
Судові
органи, що мають відношення до даної проблеми, дають надзвичайно обмежений
діапазон способів її вирішення. Всі вони зводяться до надання «часу на
роздуми». Ефективна допомога може бути надана тільки в тому випадку, якщо буде з'ясована
справжня причина конфлікту (що вимагає втручання фахівців-психологів).
Досвід
роботи психологічних сімейних консультацій показує, що такий підхід дозволяє не
тільки надати психологічну допомогу населенню в нормалізації сімейних відносин,
а й виявити шляхи вирішення інших соціальних проблем завдяки систематичному
аналізу. Широка мережа консультацій з різних питань, навчання і організація
позбавлення від шкідливих звичок – ті напрями роботи з молоддю, які можуть
допомогти у вирішенні проблеми збереження молодої сім'ї.
Складовою
частиною структурних проблем є функція – розширення сім'ї. До числа
найважливіших негативних явищ сучасності, крім нестійкості шлюбу, належить і
різке зниження народжуваності. 18-20% подружніх пар в даний час мають одну дитину,
нормальна сім'я повинна мати 2-3 дітей.
Коло причин
досить широке: від матеріально-економічних труднощів молодої сім'ї (відсутність
власного житла, недостатня кількість дитячих дошкільних установ, низькі
допомоги матерям, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною) до
медичних проблем (безпліддя та інші захворювання).
Репродуктивні
плани сімей дають досить надійний прогноз майбутньої народжуваності – приблизно
на 95%-ному рівні. Більш низькі репродуктивні бажання і плани молодих
українських сімей дають підстави припускати про подальше зниження
народжуваності.
Разом з тим
дитина в молодій сім'ї з'являється, як правило, рано, що не тільки ставить
перед сім'єю масу важко вирішуваних проблем, але і дає істотне зростання
родовим травм, різних дитячих аномалій і ін. Інформаційно-просвітницька робота,
яка могла б дати величезний ефект у вирішенні цієї проблеми, ведеться на низькому рівні, або силами
педагогічних колективів, які в даний час втратили силу свого виховного впливу,
або різного роду малими підприємствами, які основні зусилля концентрують на
наданні молоді інформації про техніку сексуальних відносин. Крім проблем, пов'язаних зі
створенням і збереженням структури сім'ї, можна виділити групу проблем, що
стосуються тих функцій, які повинна здійснювати нормальна сім'я, розглянемо
другу групу функціональних проблем.
Функції сім'ї
Зупинимося
на тих функціях, які піддаються найбільшому ризику саме в молодіжній сім'ї:
господарсько-споживчої (матеріально-економічної), комунікативної (психотерапевтичної,
соціально-психологічної), педагогічної (виховної, навчальної), реактивної.
Однією з найважливіших функцій сім'ї є матеріально-економічна. В
матеріально-економічні проблеми молодої сім'ї входять: труднощі з отримання житла,
влаштування дітей в дошкільні установи, зниження рівня матеріально-фінансової
забезпеченості і т.д.
Соціальне та
моральне неблагополуччя в першу чергу відбивається на житті родини. Сучасна
сім'я опинилася у важкому матеріальному становищі. Це відноситься до будь-якої
сім'ї: родині робітника, інтелігента, студентська, пенсіонерів і т.д.
Економічний
стан суспільства не тільки безпосередньо впливає на життя сім'ї. Є й ще й прихований,
опосередкований вплив даного чинника на внутрісімейні відносини. У молодій
сім'ї (як і в будь-який інший) збільшується число конфліктів. Зовнішні
обставини впливають через сприйняття кожного чоловіка. Фахівці відзначають, що
в матеріально більш забезпечених сім'ях конфлікти, як правило, пов'язані з різними
проблемами подружніх стосунків і виховання дітей, а в малозабезпечених сім'ях
до цих конфліктів додаються конфлікти, зумовлені різного роду фінансовими
проблемами. Безумовно, складна економічна ситуація в суспільстві позначається
на сім'ї неоднозначно. Ускладнення матеріальних проблем одні сім'ї дестабілізує
та руйнує, інші, навпаки, зміцнює. Сучасна молода сім'я може бути міцна за
рахунок внутрішніх сил, а це – почуття обов'язку, любові, поваги,
відповідальності, що визначається стилем взаємин у сім'ї. Це залежить від рівня
культури, особливо моральної, від глибини почуття, що зв'язує подружжя, від
розуміння значимості сім'ї для людини.
Наступна
функція, яка відноситься до функціональних проблем – реактивна функція. Реалізація
реактивної функції сім'ї в нашому суспільстві обмежена, перш за все, у зв'язку
з особливостями державної соціальної політики протягом багатьох десятиліть.
Сьогодні
сучасна молода сім'я знаходиться в стані психологічного дискомфорту. Підвищена
тривожність, занепокоєння у зв'язку з її майбутнім, нервозність, пов'язана з
незадоволеністю сімейними відносинами зумовлюють напружену емоційну атмосферу,
яка руйнує в родині любов, особисту моральність, деформує сімейні відносини і,
в кінцевому рахунку, справляє негативний вплив на добробут сім'ї та її
стабільність.
Призначення
та першочергові функції держави полягають, насамперед, у забезпеченні
національної безпеки та процвітання суспільства.
Збереження
та захист традиційних сімейних цінностей – невід'ємна складових та передумови
соціального процвітання.
Під
традиційними сімейними цінностями маються на увазі класичні історичні уявлення
про батьківщину, важливість оформлення шлюбу та сталості шлюбних стосунків,
народження та виховання дітей у сім'ї з обох батьків, традиційні ролі чоловіка
та жінки, вірність, взаємоповагу всіх членів родини та стійкій пріоритет
збереження шлюбу над розлученням.
Хоча за
звичайних умов втручання владних органів у приватне життя громадян є
неприпустимим у ситуації, коли суспільство і церква демонструють неспроможність
вирішити проблеми, які сьогодні стоять перед Інститутом сім'ї та конкретними
родинами. Лише держава має реальні можливості та механізм впливу на ситуацію і повинна використати
їх.
Тенденції
руйнування традиційних сімейних цінностей триває у всіх розвинених країнах
західної цивілізації [3].
Молоді люди
сьогодні визначають своїми пріоритетами навчання, кар'єру та матеріальне
забезпечення, а значимість Інституту сім'ї піддають сумніву.
Найчастіше молоді
парі живуть разом без легалізації стосунків та легко переходять з одного
союзу до іншого. Різниця між громадянським та офіційним шлюбом полягає у тому,
що любов та відданість в іншому з них є не тільки моральним, але і юридичним, і
суспільним зобов'язанням, що укріплює сім'ю. Адже в разі укладання офіційного шлюбу на захист
сім'ї стає, як це не дивно звучить тепер, усе суспільство. Тож і подружжя, і
їхні батьки, а згодом і діти почуватимуться безпечніше.
В Україні
кількість шлюбів у 2-3 рази перевищує кількість розлучення. Найміцнішими є сім'ї
в Західній Україні, де традиції, звичаї та релігія значнішою мірою зберігають
своє значення.
Слід
зазначити, що розлучення є найбільш поширеним серед молоді у перші роки шлюбу.
А це є свідченням того, що сімейним цінностям треба навчатись, їх треба
виховувати. Тим більше, що чимало молодих людей виховувалися в неповних сім'ях.
Оскільки ми живемо в інформаційному суспільстві, вважаю що необхідно
законодавчо обмежити розповсюдження інформації, яка прямо заперечує або
принижує традиційні сімейні цінності.
І навпаки,
збільшити кількість та якість інформаційних продуктів, що сприяють розумінню
важливості стосунків для повноцінного життя міцної родини.
Також перед
Україною (як і перед усім світом) має постати питання про зміну державної
політики в царині охорони сім'ї та шлюбу.
Треба
розказувати і показувати в інформаційному просторі суспільну та особисту
користь від створення, існування та збереження здорової та міцної родини.
Отже, ми
довели, що доля молодої сім'ї невіддільна від долі суспільства. Моральне
здоров'я і економічне благополуччя родини – запорука суспільної злагоди,
подолання соціальної напруженості. Сьогодні важливо усвідомлювати те, що
найскладніші соціально-економічні проблеми, що накопичилися в країні, не можуть
бути вирішені без опори на молоду сім'ю, без її активної участі у суспільних
перетвореннях.
Поряд з
катастрофічним падінням народжуваності, збільшенням числа розлучень і в цьому
зв'язку ростом дитячої безпритульності та бездоглядності постає небезпека
соціальної деградації сім'ї взагалі.
Більшість
батьків не мають ні найменшого уявлення про шляхи виходу з кризи. Модний нині заклик
до виживання не повинен проектуватися на сім'ю, бо сім'я – той суспільний вузол, який
тільки і може забезпечити виживання сьогоднішнього громадянського суспільства
та його державних
інститутів. Посилення майново доходної диференціації населення веде до втрати
багатьма сім'ями віри в те, що вони можуть з часом стати власниками,
господарями своєї долі. Багато хто з них втрачають свій відносно високий соціальний статус,
оскільки змушені переходити в менш престижну сферу діяльності.
Без
продуманої і реалістичною сімейної політики, без розширення соціально-правового,
економічного захисту молодих сімей та сімей з дітьми навряд чи можна чекати
зміни демографічної ситуації на кращу. Така політика має включати в себе
систему звичних мінімальних гарантій (допомоги, компенсації, натуральної
допомоги, охорони здоров'я матері і дитини, дошкільного виховання і освіти), а
також заходи, що стимулюють економічну самостійність сім'ї (пільгові кредити,
податкові пільги, практична допомога в розвитку сімейного підприємництва, малих
сімейних підприємств і т.п.).
Для того,
щоб ефективно розвивався соціальний захист молодої сім'ї, необхідно розробити
систему федеральних і регіональних програм, методологію і технологію соціальної
експертизи життєдіяльності молодої сім'ї, сформувати механізми її
інформаційного захисту. Діюча система державних сімейної допомоги є недостатньо
ефективною: вкрай недостатня їхня частка в доході молодої сім'ї з дитиною,
допомоги не враховують рівень доходу їх одержувачів та ін. Тому потрібно, щоб
розвивалася діяльність соціальних служб щодо соціального захисту, розвивалося
надання соціально-побутових, соціально-медичних, психолого-педагогічних послуг.
Необхідно, щоб у кожному районі була спеціалізована соціальна служба, що
займається питаннями захисту молодої сім'ї з метою:
-
забезпечення необхідних умов для виконання молодою сім'єю її основних функцій:
народження і виховання здорових дітей, суміщення трудової діяльності та
сімейних обов'язків з особистими інтересами самої людини;
- сприяння
адаптації молодої сім'ї до соціально-економічних змін, стимулювання економічної
самостійності, формування повноцінної системи соціальних послуг;
- надання
гарантій допомоги молодій сім'ї, якщо в силу незалежних від неї причин сім'я не
може самостійно вийти на прийнятний рівень достатку і соціального благополуччя
і т.д.
Таким чином,
аналіз сучасної ситуації свідчить про необхідність державної підтримки молодого
первинного осередку суспільства. При цьому мова не йде про підтримку сімейного
утриманства, мова йде про створення сприятливого простору для функціонування
сім'ї, умов для самореалізації її інтересів. Необхідний закон "Про
державну підтримку молодої сім'ї в Україні". У ньому повинні бути
закладені діючі механізми, що дозволяють молодій сім'ї самостійно вирішувати
житлові, соціальні, фінансові та інші проблеми. Особливої уваги і делікатного підходу
вимагає питання, пов'язане із здійсненням найважливішої функції сім'ї – її
репродуктивним призначенням. У переважній більшості країн світу турбота про
народження дітей введена в ранг державної політики. Але, незважаючи на вкрай
низьке дітонародження, наша держава недостатньо стимулює цей процес (наприклад,
слабо підтримуються багатодітні сім'ї, відсутня цілеспрямована підготовка
молоді до сімейного життя та свідомого батьківства).
Використана
література
1.Голод С.И.
Семья и брак: историко-социологический анализ / С.И. Голод. – СПб.: Питер, 2009.
– 298 с.
2.Зуйкова
Е.М. Молодая семья / Е.М. Зуйкова, Н.В. Кузнецова. – М.: Европа, 2009. – 436 с.
3. Шлюб,
сім’я та дітородні орієнтації в Україні. – К.: АДЕФ - Україна, 2008. – 134 с.
ТЕХНІКА СПОСТЕРЕЖЕННЯ. ТИПОВІ ПОМИЛКИ ПРИ ЗАСТОСУВАННІ
МЕТОДУ СПОСТЕРЕЖЕННЯ
План
Загальні поняття
Типові помилки при
застосуванні методу спостереження
Техніка спостереження
Види
спостережень і їхня характеристика
Структура
методу спостереження
Загальні
поняття
Основними
характеристиками соціологічного дослідження є систематичність, планомірність,
спрямованість на виконання певного завдання. Цей вид наукового методу пізнання,
як правило, використовують у комплексі з іншими методами збирання емпіричної
інформації, як-от: анкетування, інтерв’ю, вивчення документів.
Перевагою
соціологічного спостереження є широка та різнобічна інформація про явище,
процес, дію. Але інколи така інформація інтерпретується соціологом залежно від
досвіду, соціальних установок та орієнтацій, загальної поінформованості про
проблему, яка вивчається. У такому випадку отриману інформацію завдяки
спостереженню потрібно доповнити матеріалами опитування чи аналізом документів,
які містять більш змістовну та різнобічну інформацію.
Важливою
умовою достовірності інформації, яка була отримана в процесі спостереження, є
її надійність. Спостереження вважається надійним у тому випадку, коли при
повторному проведенні спостереження (у тих же умовах на попередньому об’єкті та
незалежно від того, ким воно повторювалось) отримуємо результати, які незначно
відрізняються від попередньої інформації.
Спостереження
використовується як на початку соціологічного дослідження, так і протягом
усього пошуку надійної та достовірної інформації. Результати спостереження
фіксуються в протоколі, де нотуються час та місце проведення, основні
характеристики процесу, дії, події.
Типові помилки при застосуванні методу спостереження
Спостереження має ряд переваг у порівнянні з
іншими соціологічними методами. Головні з них-безпосередній зв'язок дослідника
з об'єктом його вивчення, відсутність ланок, що опосередковують, оперативність
одержання інформації. Ці достоїнства, однак, не виключають ряд недоліків.
Спостерігач чи вільно мимоволі впливає на досліджуваний процес, вносить у нього щось таке, що
не присуще його природі. Оперативність же обертається локальністю, обмеженістю
досліджуваної ситуації, нездатністю охопити сукупність всіх ознак пізнаваного
явища. Інакше кажучи, цей метод дуже суб'єктивний, особистісні якості
спостерігача не минуче позначаються на його результатах. Тому, по-перше,
останні підлягають обов'язковому повторному огляду іншими методами, по-друге,
до поводження спостерігачів пред'являються особливі вимоги. Характер цих вимог
залежить, насамперед, від того, який різновид спостереження вони здійснюють.
Недоліки методу спостереження обумовлені,
насамперед, наявністю активності соціальних об'єкта і суб'єкта, що може
привести до необ'єктивності результату. До найбільш серйозних обмежень цього
методу, які необхідно враховувати соціологу, відносяться наступні:
1. Настрій спостерігача під час досліду може
негативно впливати на характер сприйняття подій і оцінку фактів. Це вплив
особливо великий, коли в спостерігача занадто слабко виражений спонукальний
мотив до спостереження.
2. На відношення до досліджуваного досить
сильний вплив робить соціальний стан спостерігача. Його власні інтереси і
позиція можуть сприяти тому, що одні акти поводження що спостерігаються
виявляться відбитими фрагментарно, а інші-можливо менш важливі – можуть бути
оцінені як більш значимі. Наприклад, критичне відношення юнака до свого
педагога з погляду одного спостерігача може оцінюватися як ознака його
самостійності, а з погляду іншого – як норовистість і крайня невихованість.
3. Тенденція чекання в спостерігача полягає в
тім, що він виявляється занадто прихильний визначеній гіпотезі і фіксує лише
те, що відповідає їй. Це може привести до того, що спостерігач просто не побачить істотних і
важливих властивостей що спостерігаються, що не укладаються в його первісну
гіпотезу. Більш того, що досліджувані можуть уловити цю схильність і змінити
своє поводження, як у кращу, так і в гіршу сторону.
4. Комплексність спостереження може бути не
тільки його достоїнством, але і недоліком, що приводить до втрати істотного
серед величезного набору фіксованих якостей.
5. Зрозуміло, обставини в житті повторюються,
але далеко не у всіх деталях, і однократність обставин, що спостерігаються,
може перешкоджати фіксації всіх деталей.
6. Попередні спостереження особи, зустрічі і
знайомства спостерігача з досліджуваним можуть привести до зсуву всієї картини
спостереження під впливом зустрічей симпатій, що сформувалися, чи антипатій.
7. Існує небезпека фіксації замість реальних
фактів їхніх неправильних трактувань і оцінок.
8. Коли настає психологічна утома спостерігача,
він починає рідше фіксувати другорядні події, пропускає деякі з них, робить
помилки і т.д..
9. Даному методу присущі галоефект, заснований
на загальному враженні, виробленому досліджуваним на спостерігача. Це нагадує
шкільний ефект відмінника, коли той погано виконав контрольне завдання вчителя,
але останній під впливом авторитету відмінника ставить йому завищену оцінку.
10. Ефект поблажливості полягає в прагненні
спостерігача дати досліджуваним завищену оцінку. Вихідна позиція спостерігача
може бути такою: "Усі люди гарні, навіщо ж оцінювати їх погано?"
Ефект поблажливості може викликати і симпатії до досліджуваних, турбота про
власний престиж і т.д..
11. Ефект ревізора складається в прагненні
спостерігача вишукувати в діяльності і поводженні досліджуваних тільки недоліки
за принципом "немає добра без худа" і занижувати оцінку.
12. При використанні методу спостереження
трапляються помилки усереднення, що виявляються в остраху крайніх оцінок подій,
що спостерігаються. Оскільки екстремальні ознаки зустрічаються набагато рідше,
ніж середні, спостерігач піддається спокусі фіксувати тільки середньо типове і
відкидає крайності. У наслідок цього результати спостереження стають
"знебарвленими". Тут на шкоду істині спрацьовує ефект середньої величини:
одна людина з'їла двох курок, а інша – ні однієї, а в середньому виходить, що кожний з'їв по курці, тобто
неправда.
13. Логічні помилки цього методу засновані на
тім, що спостерігач фіксує зв'язки між ознаками, що не мають насправді цих
зв'язків. Наприклад, існують неправильні уявлення про те, що моральні люди
обов'язково добродушні, добродушні - довірливі, а довірливі – гладкі і т.д..
14. Помилка контрасту складається в прагненні
спостерігача фіксувати в якості, досліджуваних, яких немає, в ролі нього
самого.
15. Результати спостереження часто піддані
впливу факторів, що заважають: невідповідності ситуації спостереження якостям,
що виявляються, присутності третіх облич, особливо безпосередніх начальників і
т.д..
16. Обмеженість кількості облич, що
спостерігаються, викликає труднощі в поширенні результатів спостереження на
більш широкі сукупності соціуму.
17. Спостереження вимагає великих витрат часу,
а також людських, матеріальних і фінансових ресурсів. Наприклад, на 100 годин
спостереження приходиться 200 годин запису і близько 300 годин для складання
звіту про підсумки спостереження.
18. Пред'являються високі вимоги до
кваліфікації соціологів - виконавців. Тому необхідні витрати на їхню підготовку
й інструктаж.
Завершимо опис соціологічного спостереження
переліком розповсюджених прорахунків у його застосуванні:
1. Програма спостереження недостатньо
продумана, нечітко визначені категорії спостереження, у силу чого в одну
категорію попадають різні класи ознак.
2. Категорії спостереження не мають органічного
зв'язку з гіпотезою дослідження.
3. Категорії спостереження мають тільки
описовий чи тільки оцінний характер.
4. У число одиниць спостереження невключені
значимі властивості ситуації, що спостерігається.
5. Умови спостереження сформульовані аморфно,
що визначає труднощі реєстрації одиниць спостереження.
6. Масові спостереження початі раніш, ніж
готовий весь інструментарій.
7. Інструментарій не одержав належної
апробації.
8. Не врахована специфіка наукового призначення
використовуваного різновиду спостереження.
9. Професійна підготовка й особистісні якості
спостерігача не відповідають тому набору функцій, що їм реально прийдеться
виконувати.
10. Відсутній класифікатор контент-аналізу
щоденників спостерігачів.
11. Кодування карток спостереження не відповідає програмі
обробки даних.
12. Записана за допомогою технічних засобів
інформація не співвіднесена з даними спостереження, отриманими іншими способами.
13. Підсумковий протокол спостереження не включає всієї отриманої
інформації.
14. Не підраховані коефіцієнти стійкості
спостереження , згода спостерігачів у надійності спостереження.
15. Результати спостереження неперевірені
іншими методами.
Техніка спостереження
Помітимо, що не усяке візуальне чи слухове
сприйняття досліджуваного об'єкта є спостереженням у науковому розумінні. Щоб
перетворити його в науковий метод, необхідно здійснити наступний ряд
дослідницьких процедур:
1. Вичленувати в програмі дослідження ті задачі
і гіпотези, що будуть зважуватися й улаштовуватися даними спостереження.
2. Визначити в загальній програмі чи
дослідження спеціальній програмі спостереження: об'єкт спостереження (весь
колектив підприємства, окрема група його, лідери страйкового руху чи щось
інше); предмет спостереження, тобто сукупність цікавлячих спостерігача
властивостей (ознак) об'єкта (факторів його поводження); категорії
спостереження, тобто конкретні ознаки з вище згаданої сукупності, що одночасно
відповідають наступним вимогам: вони особливо значимі для рішення визначених у
загальній програмі дослідження задач і гіпотез; виражають ті поняття, що
визначені в програмі; мають кількісний характер, тобто можуть бути заміряні;
ситуації, що спостерігаються, тобто ті, при яких можуть проявитися категорії
спостереження; умови спостереження, тобто ті вимоги до ситуації, при наявності
яких спостереження робити можна (чи не можна); одиниці спостереження, тобто ті
акти поводження що спостерігаються, у яких виявляються категорії спостереження
в обговорених ситуаціях за певних умов.
3. Підготувати інструментарій спостереження,
тобто: щоденник спостереження, де будуть фіксуватися його результати в
закодованій чи загальнозрозумілій формі, а також дії спостерігача і реакції що
спостерігаються; картки для реєстрації одиниць спостереження в строго
формалізованому і закодованому виді (цих карток повинно бути рівно стільки,
скільки одиниць спостереження); протокол спостереження – методичний документ,
що узагальнює дані всіх карток і містить, як мінімум, три оціночні показники;
коефіцієнт стійкості спостереження , що характеризує збіг результатів,
отриманих тим самим спостерігачем у різний час; коефіцієнт згоди спостерігачів,
що показує ступінь збігу даних, отриманих одночасно різними спостерігачами в
різний час; аудіо візуальні технічні засоби фіксації одиниць спостереження;
програму обробки даних спостереження.
4. Випробувати інструментарій, внести в нього,
якщо це буде потрібно, належні корективи, розмножити його в необхідній
кількості екземплярів.
5. Скласти план чи сітковий графік виконання спостереження
(хто, де, коли його проводить).
6. Розробити інструкцію спостерігачам, провести
їхнє навчання й інструктаж.
7. Здійснити комплекс операцій безпосереднього
спостереження в повній відповідності з вище зазначеними вимогами і
рекомендаціями.
Види
спостережень і їхня характеристика
Вважається, що спостереження виникло і дотепер
використовується найчастіше в антропології – науці про походження, еволюцію
людини і людських рас. Антропологи спостерігають спосіб життя, звичаї, вдачі і
традиції забутих і нечисленних народів, племені громад, їхні відносини і
взаємодія. З антропології в соціологію прийшли не тільки методологія і методика
спостережень, але і їхня класифікація. Однак спостереження в повсякденному житті
і наукове спостереження – далеко не те саме.
Кожен вид соціологічного спостереження має свої
достоїнства і недоліки. Завдання соціолога полягає в тім, щоб вибрати,
модифікувати вид спостереження , максимально відповідній природі й особливостям
досліджуваного об'єкта. Так, за допомогою не контрольованого спостереження
досліджуються в основному реальне життєві ситуації з метою їхнього опису. Цей
вид спостереження дуже феноменологічний, проводиться без твердого плану і
носить пошуковий, розвідувальний характер. Він дозволяє лише
"намацати" проблему, котору згодом можна буде піддати контрольованому
спостереженню. Останнє носить більш строгий характер і полягає в контролі,
збільшенні кількості спостерігачів, проведенні серій спостережень і т.д.
Види спостережень: невключене і включене
спостереження, підрозділяючи останнє на сховане (інкогніто) і відкрите;
лабораторне, польове і лабораторно – польове спостереження;
стандартизоване і не стандартизоване
спостереження; систематичні, епізодичні і випадкові спостереження.
Не включеним називають спостереження, призначене для
фіксації актів традиційного (звичайного, звичного) і відкритого (неприхованого від інших)
поводження. Здійснюючи його, спостерігач зобов'язаний знаходитися поза
досліджуваним об'єктом, сприймати це й об'єкт збоку, жодним образом не втручаючись
в природній хід подій, у тому числі не задаючи досліджуючим ніяких питань.
Ідеальний спостерігач невключеного спостереження намагається бути невидимкою.
Оскільки цей ідеал не досяжний, спостерігачу слід поводитися так, щоб на нього
звертали як найменше уваги, щоб зменшити перешкоди, внесені їм у явище, що
спостерігається. Йому протипоказана яскравий одяг, екстравагантність манер
поводження, зайва демонстрація своєї зацікавленості досліджуваними подіями. Він
повинний мати стійку психіку, флегматичний темперамент, здатність зберігати
самовладання при різких змінах ситуації, терпіння і стійкість у збереженні
своєї позиції стороннього спостерігача.
Включене спостереження зветься так тому, що
спостерігач навмисно включається у досліджуваний об'єкт, бере участь у
процесах, що відбуваються в ньому. Відкритому варіанту включеного спостереження
властиво те, що ті що спостерігаються знають про факт перебування серед них
дослідника і мають представлення про ціль його діяльності. Такому спостерігачу
буде потрібно уміння швидко й ефективно налагоджувати контакти з незнайомими
людьми, товариськість, доброзичливість, тактовність, стриманість і
толерантність (терпимість до інших людей).
Включене спостереження, що проводиться
інкогніто (приховано) , коли не знають про спостерігача, думають, що він – один
з них, іноді ототожнюється з науковим шпигунством. Тут спостерігачу
знадобляться не тільки вищезгадані якості, але й артистизм, уміння реагувати
одночасно набагато сигналів (максимальні можливості одночасно зафіксувати
дев'ять параметрів) , швидко систематизувати і надовго (точніше до моменту
заповнення відповідної методичної документації) запам'ятати їх, здатність не
збитися з дослідницької позиції під впливом різноманітних обставин, зберігати
нейтралітет при конфліктах між досліджуваними і багато інших якостей, близькі
до якостей розвідника.
Включене спостереження, однак, принципово
відмінне від шпигунства в звичайному розумінні. Його ціль – не шкода, а користь
об'єкту, використовувані в ньому прийоми одержання інформації повинні
відповідати нормативам наукової етики. Це значить, що дослідник – спостерігач
фіксує лише ті акти поводження (події), на реєстрацію яких націлює дослідницька
програма. Це значить, що він немає права розголошувати отриману інформацію,
використовувати її не для наукових, а яких – не будь інших цілей. Це значить,
нарешті, що дослідник несе відповідальність не тільки за якість зібраної й
обробленої їм інформації, але і за всі наслідки свого втручання в досліджувані
соціальні явища.
Специфічні вимоги до професійних знань і умінь,
а також особистісним якостям соціолога пред'являють і інші різновиди
спостереження.
Метод моментних спостережень у статистиці ,
фіксація чи наявності чи відсутності окремих елементів досліджуваного процесу
на визначені моменти часу без обліку тривалості цих елементів. Є різновидом
вибіркового спостереження і застосовується при вивченні використання робочого
часу й експлуатації виробничого устаткування в промисловості, купівельного
попиту в роздрібній торгівлі, використання вагонного парку на транспорті.
Дозволяє також одержати необхідну інформацію для розрахунку основних
характеристик процесів масового обслуговування (потоку заявок в одиницю часу і
середнього рівня обслуговування). Метод є найбільш прийнятним для визначення ефективності
змін в організації праці інженерно-технічних працівників і службовців.
Метод моментних спостережень полягає в
проведенні спостережень через випадкові чи постійні інтервали часу з оцінками про
стан досліджуваного об'єкта в той чи інший момент часу. Спеціальні реєстратори
протягом робочої зміни по наміченому маршруті через визначені інтервали роблять
обхід робочих місць і фіксують елементи робочого часу.
У лабораторних спостереженнях, проведених у
штучно створених умовах, підвищується значимість уміння дослідника регулювати
на ці умови і контролювати їхній вплив на об'єкт, а також таких рис, як
принциповість і акуратність, технічна грамотність (у зв'язку з використанням
аудіо візуальних засобів спостереження).
У польових спостереженнях, здійснюваних у
звичайному соціальному житті і даючих більш об'єктивну інформацію, особливу
роль грають знання змісту невербальних реакцій людей (посмішок, жестів),
оперативна пам'ять, аналітичність мислення спостерігача, його здатність
відмежовувати один від одного окремі ознаки досліджуваного об'єкта, розподіляти
свою увагу на всі ці ознаки і переключати його на одину з них.
Стандартизоване спостереження, якому властиві
чітко формалізовані процедури й інструменти, припускає підвищену здатність
спостерігача до зосередження уваги на подробицях і самоконтролю, а також
пунктуальності, ретельності і педантизму.
Не стандартизоване спостереження, коли
заздалегідь невизначена велика частина елементів, що підлягають реєстрації,
вимагає багато в чому протилежного – солідної теоретичної підготовки в області
соціології, психології, соціальній психології і конфліктології, уміння з
однаковою увагою стежити, як мінімум, за 5 – 7 параметрами ситуації, здатності
швидко переключати увагу, не зациклитись лише на якому-небудь одному прояві
категорії спостереження.
Випадкові, непередбачені дослідницькою
програмою, спостереження, при яких одиниці спостереження жорстко
нерегламентовані, можуть стати евристично коштовними лише за умови розвиненості
теоретичного мислення, наукової уяви й інтуїції соціолога. Але ці якості
необов'язкові в систематичному спостереженні, націленому на регулярну фіксацію
(за графіком і в чітко регламентованих методичних документах) одиниць
спостереження, визначених не самим спостерігачем, а науковим керівником
дослідження.
Як бачимо, дослідники-спостерігачі в різних
випадках виконують принципово відмінні функції – у діапазоні від простої
технічної реєстрації до істинно наукової творчості. Успішність використання
характеризуючого методу багато в чому залежить від того, на скільки професійно
особистісні якості відповідають специфіці типу спостереження. Тому підбор,
підготовка й інструктування спостерігачів – дуже відповідальний етап реалізації
даного методу.
Структура
методу спостереження
Соціологічне спостереження в залежності від
його видів у більшому чи меншому ступені піддається програмуванню. У структурі
методу спостереження прийнято виділяти такі елементи: 1) встановлення об'єкта і
предмету спостереження, його одиниць, а також визначення мети і постановка
дослідницьких задач; 2) забезпечення доступу до ситуацій, що спостерігаються,
одержання відповідних дозволів, зав'язування контактів з людьми; 3) вибір
способу (виду) спостереження і розробка його процедури; 4) підготовка
технічного устаткування і документів (тиражування карток спостереження,
протоколів, інструктаж спостерігачів, підготовка фото чи телекамер і т.д.) ; 5)
проведення спостереження, збір даних, нагромадження соціологічної інформації;
6) запис результатів спостережень, що може виконуватися у виді: короткочасних
записів "по гарячих слідах" ; заповнення спеціальних карток
(приміром, для спостереження за новачком, що з'явився в групі, а також за
поводженням його найближчого оточення можна використовувати модель картки
спостереження) ; заповнення протоколів спостереження, що є розширеним варіантом
карток спостереження; ведення щоденника спостереження; використання відео-,
фото-, кіно- і звукової апаратури; 7) здійснення контролю за спостереженням, що
припускає: звертання до документів; проведення повторних спостережень;
звертання до інших подібних досліджень; 8) складання звіту про проведення
спостереження, що повинний містити основні положення програми спостереження;
характеристику часу, місця і ситуації; інформацію про спосіб спостереження;
докладні описи фактів, що спостерігаються; інтерпретацію результатів
спостереження.
Таким чином, у самому загальному виді процедура
соціологічного спостереження передбачає такий порядок дослідницьких дій
соціолога.
1. Визначення мети і задач спостереження (для
чого спостерігати і з якою метою?).
2. Вибір об'єкта і предмету спостереження (що
спостерігати?).
3. Вибір ситуації спостереження (у яких умовах
спостерігати?).
4. Вибір способу (виду) спостереження (як
спостерігати?).
5. Вибір способу реєстрації події, що
спостерігається (як вести записи?).
6. Обробка й інтерпретація отриманої за
допомогою спостереження інформації (який результат?).
Без чіткої відповіді на всі ці питання
ефективно здійснити соціологічне спостереження важко. При всій привабливості
спостереження як методу збору соціологічної інформації, його порівняльній
простоті в нього, як уже відзначалося, є чимало слабких місць. Насамперед це
труднощі з репрезентативністю (вірогідністю) даних. При здійсненні
спостереження важко охопити великі кількісні явища. Звідси виникає імовірність
помилок в інтерпретації подій і вчинків людей з погляду мотивів їхніх дій.
Імовірність помилок існує ще і тому, що соціолог не тільки спостерігає. У нього
є власна система відліку, спираючи на який, він по-своєму тлумачить,
інтерпретує ті чи інші факти і події. Однак при всій суб'єктивності сприйняття
основний зміст матеріалів відбиває й об'єктивну ситуацію.
Практика використання спостереження не тільки
підтверджує принципову здатність даного методу подавати об'єктивну інформацію,
але і служить вирішальним засобом виявлення і подолання суб'єктивності
результатів. З метою одержання об'єктивної інформації про досліджуване
соціологічне явище, використовуються наступні способи контролю: спостереження
за спостереженням, контроль за допомогою інших соціологічних методів, звертання
до повторного спостереження, виключення з записів оцінних термінів і т.п. Таким
чином, соціологічне спостереження вважається достовірним, якщо при його повторенні
в тих же умовах і з тим же об'єктом воно дає ті ж результати.
Чи можна
спостерігачу втручатися в процес, що спостерігається? Відповідь
на це питання залежить від мети дослідження. Якщо ціль дослідження полягає в
тому, щоб описати і проаналізувати (діагностувати) ситуацію, то втручання
спотворить картину і може привести до небажаного для дослідження перекручування
інформації.
Для цього існують способи домогтися мінімальних
помилок при діагностичному спостереженні. Один з них полягає в тім, щоб
дослідник зробив так, що люди не знають, що за ними спостерігають. Інший спосіб
– створити не правильне уявлення про мету спостереження. Звичайно, ці способи
можуть показатися аморальними, але щоб домогтися правдивості інформації,
досліднику краще не показувати своїх цілей, особливо в тому випадку, якщо,
довідавшись про них, люди зможуть неправильно витлумачити задачі дослідження.
Якщо ж ціль дослідження полягає в прийнятті
визначених управлінських рішень, то втручання буде корисно, тому що дозволить
змінювати хід подій і оцінювати отримані результати. Саме цим цілям служить
стимулююче включене спостереження.
Переваги включених спостережень очевидні: вони
дають найбільш яскраві, безпосередні враження про середовище, допомагають краще
зрозуміти вчинки людей і дії соціальних верств. Але з цим же зв'язані основні
недоліки такого способу. Дослідник може втратити здатність об'єктивно оцінювати
ситуацію, як би внутрішньо переходячи на позиції тих, кого він вивчає, занадто
"вживається" у свою роль співучасника подій. Тому, як правило,
підсумком включеного спостереження є соціологічне есе, а не строго науковий
трактат.
Існують і моральні проблеми включеного
спостереження: наскільки взагалі етично, маскуючись під рядового учасника
якоїсь спільності людей, у дійсності досліджувати їх?
Шляху підвищення надійності даних при
спостереженні.
У польових умовах, при простому безструктурному
і не включеному спостереженні вести запис дуже складно. Це вже справа навичок і
винахідливості дослідника. Можна застосовувати заздалегідь розроблені коди.
Можна застосовувати маскувальні прийоми (наприклад, учню на підприємстві вести
записи, нібито зв'язані з роботою). Можна використовувати гарну пам'ять і
реєструвати спостереження пізніше, у спокійній обстановці.
Надійність даних підвищується, якщо виконувати
наступні правила: а) Максимально класифікувати елементи подій, що підлягають
спостереженню, користуючись чіткими індикаторами. Їхня надійність перевіряється
в випробних спостереженнях, декілька спостерігачів реєструють по єдиній
інструкції ті самі події, що відбуваються на об'єкті, аналогічному тому, що
буде вивчатися. б) Якщо основне спостереження здійснюється декількома особами,
вони зіставляють свої враження і погоджують оцінки, інтерпретацію подій,
використовуючи єдину техніку ведення записів, тим самим підвищується стійкість
даних спостереження. в) Той самий об'єкт варто спостерігати в різних ситуаціях
(нормальних, і стресових, стандартних і незвичайних), що дозволяє побачити його
з різних сторін. г) Необхідно чітко розрізняти і реєструвати зміст, форми
прояву подій, що спостерігаються, і їхні кількісні характеристики
(інтенсивність, регулярність, періодичність, частоту. д) Важливо стежити за
тим, щоб опис подій не змішувався з їхньою інтерпретацією. Тому в протоколі
варто мати спеціальні графи для запису факту даних і для їхнього тлумачення. е)
При включеному чи невключеному спостереженні, виконуваному одним дослідником,
особливо важливо стежити за обґрунтованістю інтерпретації даних, прагнучи до
того, що б перевірити ще раз свої враження за допомогою різних, можливих
інтерпретацій. Наприклад, бурхлива реакція зборів на виступ може бути наслідком
схвалення, невдоволення з приводу висловленого оратором, реакцією на його жарт
чи репліку з залу, на допущену їм помилку чи застереження, на сторонню дію під
час виступу... В усіх цих випадках робляться особливі замітки, що пояснюють
протокольний запис. ж) Корисно удатися до незалежного критерію для перевірки
обґрунтованості спостереження. Дані спостережень "збоку" можна
проконтролювати за допомогою інтерв'ю з учасниками подій; матеріали включеного
спостереження бажано перевірити невключеними по тій же програмі чи по наявних
документах.
Основним недоліком цього методу є
необ'єктивність спостерігача. Людина дуже рідко оцінює ситуацію абсолютно
неупереджено. Особистісні особливості спостерігача виразно позначаються на його
враженнях. Спостереженню не підлягають події минулого, багато явищ і процеси
масового характеру, вичленовування невеликої частини яких, робить їхнє вивчення
непредставницьким.
Спостереження використовується в основному як
додатковий метод, що дозволяє зібрати матеріали для початку чи роботи допомагає
перевірити результати інших методів збору інформації.
Список
використаної літератури
1. Бутенко И.А. Анкетный опрос как общение
социолога с респондентом. - М.: Наука, 1989.
2. Волович В.И. Надежность информации в
социологическом исследовании. - К.: Наук. думка, 1974.
3. Гречихин Г.Л. Лекции по методике и технике
социологических исследований. - М.: Изд-во МГУ, 1988.
4. Паніна Н.В. Технологія соціологічного
дослідження: Курс лекцій. — К.: Наук. Думка, 1996. — 232 с.
ГОЛОВНІ РОЗДІЛИ
ПРОГРАМИ ДОСЛІДЖЕННЯ
План
Вступ
Методологічна частина програми
Визначення об’єкта і предмета дослідження
Інтерпретація основних понять
Формулювання гіпотез дослідження
Завдання соціологічного дослідження
Вступ
Дослідження спрямовується на вивчення явища або процесу. За
В.І. Ядовим програма дослідження – це викладення його теоретико-методологічних
передумов (загальної концепції) у відповідності з основними цілями здійснюваної
роботи та гіпотез дослідження з вказівкою правил процедури, а також логічної
послідовності операцій для їх перевірки. Є стратегічним документом,
ознайомившись з яким можна зрозуміти концепцію дослідження. Програма допомагає
уникнути помилок у процесі проведення дослідження та при аналізі його
результатів, зробити дії і контроль логічними послідовними. У програмі
відбивається певна послідовність, поетапність дослідження. Кожний етап -
відносно самостійна частина пізнавального процесу, для якого характерні свої специфічні задачі, вирішення
яких пов’язане з загальною метою дослідження.
Програма виконує три основні функції:
-
методологічну - дає можливість
сформулювати наукову проблему, заради якої проводиться дослідження, та визначити відношення цього
дослідження до тих, що виконувались раніше. Формулюються мета та необхідні для
її досягнення завдання, визначаються об’єкт і предмет дослідження, гіпотези.
-
методичну - містить логічний план
дослідження, завдяки якому можна здійснити перехід від теоретичних положень до
емпіричних фактів, а від цих фактів до нових теоретичних обґрунтувань та практичних
рекомендацій
-
організаційну - дозволяє
розподіляти та закріплювати за певними учасниками дослідження конкретні ділянки
роботи, тобто раціонально поділяти труд, завчасно планувати, визначати
послідовність та проводити контроль поетапного ходу дослідження.
Програма містить 2 частини: методологічну і методичну: Методологічна
частина:
1.
Опис проблемної ситуації
(формулювання та обґрунтування проблеми)
2.
Вказівка цілі
3.
Визначення об’єкта та предмета
дослідження
4.
інтерпретація основних понять
(логічний аналіз)
5.
Формулювання гіпотез та визначення
завдань
Методична частина
6.
Визначення обсягу вибірки
(досліджуваної сукупності)
7.
Опис використовуваних методів
збирання первинної соціологічної інформації
8.
Логічна структура
використовуваного інструментарію
9.
Методика обробки інформації (у
тому числі на ЕОМ)
Програму обов’язково доповнює робочий план, у якому
впорядковуються етапи роботи, строки виконання дослідження, оцінюються необхідні
фінансові ресурси.
Методологічна частина програми
Визначення проблемної ситуації. Її основу складає реальна
суперечність у розвитку соціального організму. Соціальна проблема – це
поставлена самим життям суперечлива ситуація, що носить масовий характер та
зачіпає інтереси тих або інших соціальних інститутів. Для дослідника соціальна
проблема виступає як стан «знання про незнання» якихось певних сторін,
кількісних та якісних змін, тенденцій розвитку, причин та інших характеристик
якогось соціального явища або процесу. Проблема – це завжди суперечність між
знаннями про потреби людей у певних практичних або теоретичних діях та
незнанням шляхів, методів та засобів їх здійснення. Наприклад, це може бути
незнання причин різкого збільшення народжуваності дітей з порушеною психікою,
погіршення рейтингу відомих політиків, зростання злочинності на побутовому
грунті, плинності кадрів на виробництві.
Вирішити проблему – це значить отримати нове знання або
створити теоретичну модель, що пояснює те або інше явище, процес, виявити
фактори, за допомогою яких потім можна буде впливати на розвиток явища або
процесу у бажаному напрямку. Замовлення досліднику формулюється у вигляді
позначення якої-небудь проблемної ситуації, вказівки на якусь соціальну суперечність
або просто вказівки на незадовільне положення справ у тій або іншій сфері.
Перед дослідником постає задача перевести проблемну ситуацію у формулювання
проблеми, яку належить дослідити. Це вимагає від нього проведення спеціальної
теоретичної роботи.
По-перше, необхідно встановити реальне існування даної
проблеми: а) чи є показник, що кількісно або якісно характеризує дану проблему;
б) чи є облік та статистика з цього показника; в) чи достовірні облік та статистика
з цього показника.
По-друге – виділити уже відомі елементи проблемної
ситуації, які не вимагають спеціального аналізу та будуть виступати в якості
інформаційної бази для розгляду невідомих елементів (наприклад, відомі дані
статистики та обліку є важливим готовим матеріалом).
По-третє – виділити у проблемній ситуації головні та
другорядні компоненти, для того щоб правильно визначити основний напрямок
дослідницького пошуку
По-четверте – намагатися знайти готовий спосіб вирішення
проблеми. Звернутися до спеціальної літератури, що присвячена досліджуваному
предмету, причому це може бути не тільки соціологічна література, але й з
суміжних галузей; звернутися до колег, провести бесіди з експертами.
Розглянемо детально послідовність та приблизну структуру
опису соціологічної проблеми:
1)
Сутність або зміст. Наприклад,
низька ефективність виробництва, висока соціально-психологічна напруженість у
трудовому колективі тощо. При визначенні проблеми слід встановити з чим все це
порівнюється і на якій підставі. У даних прикладах слід дати відповідь, чому ми
вважаємо, що ефективність виробництва низька, а соціальна напруженість висока?
Низька та висока порівняно з якими стандартами?
2)
Організаційне та фізичне
знаходження. У якому організаційному підрозділі (ділянках. Відділах) та
фізичних об’єктах (заводи, склади, контори) була виявлена проблема. Наскільки
широко вона розповсюджена в організації. Які підрозділи вона зачіпає.
3)
Володіння проблемою. Чи є проблема
«відкритою» (знайомою усім) або «закритою» (тобто відомою групі осіб)? Які люди
(управлінці, робочі, спеціалісти) зачіпаються проблемою і найбільш зацікавлені
у її вирішенні?
4)
Абсолютна та відносна величина.
Наскільки важлива проблема у абсолютних величинах? Наприклад, обсяг втраченого
робочого часу або грошей; обсяг невикористовуваних виробничих потужностей.
Наскільки вона важлива у відносному вираженні? Як вона впливає на підрозділи, у
яких виявлена, і на людей, які володіють нею? Наскільки вона важлива для
організації в цілому? Що може отримати організація від її вирішення?
5)
Часові рамки. З якого часу існує
дана проблема? Чи спостерігалася вона один раз, кілька разів або виникає періодично?
Яка тенденція: проблема стабілізувалася, посилюється або ослаблюється?
Таким чином, попередній аналіз проблемної ситуації дозволяє
чітко сформулювати проблему. Буває, що отримане формулювання значно
відрізняється від початкового.
Класифікація соціальних проблем. У соціології виділяють 5
підходів при класифікації соціальних проблем. Вони групуються в залежності від
мети дослідження, носія проблеми, масштабів її розповсюдження, часу дії
суперечності, її глибини.
В залежності від цілі дослідження :
-
проблеми гносеологічного –
викликаються недостачею інформації про стан, тенденції зміни важливі з точки
зору управлінської функції соціальних процесів. Вони з’являються, коли виникає
необхідність отримати якесь додаткове, нове знання про соціальне явище або
процес або створити теоретичну модель для того, щоб більш глибоко його вивчити
та пояснити. Це проблеми, породжені недостачею знання;
-
проблеми предметного характеру –
соціальна дезорганізація, суперечності або конфлікти, викликані зіткненнями
інтересів тої або іншої соціальної групи населення, соціальних інститутів. Це
веде до дестабілізації суспільного організму, а з іншого боку - спонукає до
активних дій, є головним фактором соціальних змін, розвитку. Основна мета
полягає у виробленні практичних рекомендацій для регулювання соціальних процесів;
-
Комплексні: поєднують предметну та
гносеологічну сторони соціальної проблеми. Наприклад, при розгляді проблеми
безробіття соціологічне дослідження буде орієнтоване як на вивчення соціальних
факторів, що ведуть до цього явища, так і на розробку системи конкретних
заходів для усунення або хоча б зміни направленості дій цих факторів. Отже, у
центрі у ваги у першому випадку буде знаходитися науковий аспект проблеми, а у
другому - практичний. У кінцевому підсумку проблема безробіття зводиться до 2
центральних питання – що породжує безробіття та як його уникнути
Часто неможливість вирішення соціальної проблеми за
допомогою наявних засобів викликає необхідність звернення до науки. Наприклад,
предметні сторони соціальної проблеми звичайно вирішуються засобами накопиченого
знання на рівні спеціальних соціологічних теорій. У тому випадку, якщо їх не
вдається вирішити на основі уже накопичених знань, то природно виникає необхідність
у науковому пошуку нових, ще не відомих соціальних закономірностей, в отриманні
додаткової інформації, яку можна було б використати для вирішення практичних
соціальних проблем. Бувають випадки, коли виявляються такі соціальні процеси та
явища, природа яких теоретично ще не була конкретизована, а отже не існувало
відповідних алгоритмів для їх опису, прогнозування та впливу на них з боку
суспільства.
За носіями: суперечність, що зачіпає інтереси окремих
соціально-демографічних національних, професійних, політичних та інших груп,
соціальних інститутів, виробничих підприємств, державних закладів.
За масштабами розповсюдженості: загальнодержавні (соціальна
проблема зачіпає інтереси та потреби всього суспільства в цілому, стає соцієтальною,
а можливо і глобальною); регіональною (зачіпає інтереси цілих регіонів,
етнонаціональних спільнот, великих соціальних груп та суспільних інститутів); місцеві
(обмежена рамками деякого колективу, організації, поселення, міського району,
міста).
За часом дії суперечності: короткострокова (незадоволеність
студентів формою навчання); середньострокова (проблема адаптації працівників
підприємства до нових умов трудових відношень у зв’язку з переходом до ринку); тривала
(суперечності, що породжують житлову проблему, девіантна поведінка частини населення).
За глибиною суперечності: однопланові - зачіпають якийсь
один бік соціального явища або процесу (альтернативність вибору того або іншого
кандидата у президенти, прийняття сільськими жителями ідеї приватної власності
на землю); системні – проблема в якій відбивається дисбаланс всієї системи
елементів цілісного явища або процесу (зростання злочинності у зв’язку зі
зміною структури девіантної поведінки, набуттям масового характеру такими його
елементами як рекет, наркоманія, проституція); проблеми, породжені
суперечностями функціонального характеру - порушення усталених раніше
причинно-наслідкових зв’язків соціального явища або процесу (ломка усталених
розподільчих відношень в суспільстві та ідеологічних уявлень населення у
зв’язку з розширенням приватних форм власності).
Формулювання проблеми. У ній повинна відбиватися і сама
проблемна ситуація, і реальна суперечність, що її визначає. Важливо уникати
висування нереальних проблем (не відбивають реальної соціальної ситуації або
вирішені), проблем дуже широкого плану. Недоцільно вивчати кілька проблем в
межах одного дослідження (це ускладнює інструментарій, можне знизити якість
інформації, знижується оперативність, втрачається актуальність, складно вивчати
кілька проблем на одному об¢єкті).
Мета дослідження – це модель очікуваного кінцевого
результату (вирішення проблему), що досягається шляхом проведення
соціологічного дослідження. Мета залежить від того, яке це дослідження:
теоретичне чи прикладне. Теоретичне спрямоване на отримання нових теоретичних
знань про структуру, функції, форми та закономірності розвитку об’єкта. У
результаті розробляються нові методики дослідження, відпрацьовується
інструментарій та окремі процедури дослідження. Прикладне дослідження
направлене на вирішення конкретних практичних задач удосконалення об’єкта. В
результаті з’являються пропозиції про можливий подальший розвиток соціального
об’єкта та розробляються конкретні практичні програми та рекомендації для
прийняття управлінських рішень, що здатні підвищити ефективність, удосконалити
об’єкт. Ця інформація, що допомагає виявити шляхи та засоби вирішення найбільш
важливих проблем, перевірити та оцінити практичні віддачу окремих засобів, форм
та методів.
Визначення об’єкта і предмета дослідження
Соціальна проблема ніколи
не існує сам по собі, вона завжди передбачає наявність свого носія, з яким ця
проблема безпосередньо пов’язана. У широкому смислі, об’єкт – це безпосередній носій соціальної
проблеми (категорія людей). В якості об’єктів можуть виступати люди, їх діяльність
та умови у яких вони працюють (молодь, пенсіонери, система соціального захисту).
Наприклад, говорячи про рівень знань, при маємо на увазі рівень знань у
конкретної групи людей, школярів, студентів, робочих. Всі вони можуть бути
носячи відміченої проблеми, а отже – бути об’єктом дослідження.
Разом з тим причини
проблеми можуть лежати за межами об¢єкта
дослідження. Це веде до умовного розширення його масштабів, що дозволяє виявити
причини проблеми. Тому виділяються 2 об¢єкти
дослідження: основний та додатковий. Наприклад, у нас проблемна ситуація -
погана активність студентів на заняттях. Причиною цього може бути як
незацікавлене ставлення студентів до даного предмета, так і низька кваліфікація
лектора. Тому тут необхідно виділяти 2 об’єкта дослідження: студенти і лектор.
При описі об’єкта повинні бути враховані наступні вимоги:
1.
Повинні бути чітко дані такі
параметри: позначена професійна (або галузева) приналежність; просторова
обмеженість: а) географічний регіон (країна, республіка, ркай, область); б)
населений пункт (місто, поселення, село); в) підприємство (колгосп), заклад,
навчальний заклад; функціональна направленість (виробнича, соціально-політична,
сімейно-побутова)
2.
Вказані часові параметри.
3.
Повинен піддаватися кількісним
вимірюванням.
Предмет включає в себе ті сторони та властивості об¢єкта, які в найбільш повному вигляді виражають досліджувану проблему
(суперечність, що в ній приховується) та підлягають вивченню (зв¢язок між ефективністю викладання та майстерністю викладачів). Предмет
виступає як концентроване вираження взаємозв¢язку проблеми та об¢єкту
дослідження. Наприклад, при дослідженні міграційних процесів, метою дослідження
(заради чого проводиться дослідження) буде оптимізація міграційних процесів у
певному районі; задачею (що робиться заради досягнення мети) – знаходження
найкращих шляхів цієї оптимізації (для практично орієнтованого дослідження) та
встановлення закономірностей міграції населення (для теоретично орієнтованого
дослідження), об’єктом дослідження – населення різних територіальних одиниць:
республіки, області, району, окремого населеного пункту, а предметом – міграція
(переселення людей з одного місця проживання у інше).
Об’єкт може мати кілька предметів дослідження. В рамках
одного об’єкта може виникнути кілька проблем, тому предмет буде окреслювати
межі пізнання об’єкта, інші боки або особливості якого на даний час залишаються
поза увагою
У одній і тій же проблемній ситуації, у одному і тому ж
об’єкті дослідник може виділити різні аспекти, які можуть стати предметом
дослідження. Наприклад, при дослідженні проблеми підвищення ефективності вищої
освіти, предмет оду можуть бути виділені: способи відбору найбільш талановитої
молоді, матеріальні умови побуту та навчання студентів, організація навчального
процесу, педагогічна майстерність викладачів. Від об’єкту і предмета залежить
вибір методу збирання та аналізу даних. Наприклад, анкета викладача буде
відрізнятися від анкети студента, хоча проблема одна – погана активність студентів
на заняттях.
Інтерпретація основних понять
У програмі дається вичерпна інтерпретація основних понять.
Характер аналізу основних понять впливає на логіку побудови інструментарію
збору первинної інформації. Виділення складових елементів досліджуваного явища
дозволить надалі правильно пояснити результати дослідження. Інтерпретація
понять – це процедура тлумачення, уточненням смислу понять, які будуть
застосовуватися у ході дослідження. Використовуються загальноприйняті наукові
визначення понять,що знаходяться у довідниках, тлумачних словниках, енциклопедіях,
підручниках, довідниковій літературі. Використання широко розповсюджених,
усталених у масовій свідомості повсякденних уявлень про поняття приводить до
труднощів, оскільки в цьому випадку зміст поняття розкривається не повністю або
помилково.
Різні поняття мають різний рівень абстракцій. Наприклад,
якщо поняття «політична інформованість» може інтерпретуватися без особливої
праці (ступінь усвідомленості з питань суспільно-політичного життя всередині
країни а за кордоном), то більш об’ємним поняттям таким як «соціальна
активність», «девізія», «рівень культури», що мають десятки відмінних
визначень, буває важко дати наукову інтерпретацію Для цього необхідно додатково
вивчити відповідну наукову літературу. Часто основне поняття містить в собі
інші, більш приватні поняття, які мають менш високий рівень абстракції.
Наприклад, основне поняття соціальна активність включає в себе такі більш конкретні
поняття: «трудова активність», «громадсько-політична активність», «активність у
сфері пізнання» тощо. Тоді інтерпретація набуває багатоступеневого характеру.
Види інтерпретації: теоретична – полягає у розкритті змісту
основних понять через поняття меншої общності; емпірична– це виділення
емпіричних (спостережуваних) ознак, які конкретизують зміст основних понять; операціональна
– це подальше розчленування емпіричних індикаторів основного поняття на більш
прості операційні поняття, які будуть піддаватися вимірюванню.
Формулювання гіпотез дослідження
Гіпотеза – це обґрунтоване припущення про структуру
соціальних об’єктів, характер зв’язків між досліджуваними соціальними явищами
та можливих підходів до вирішення соціальних проблем. Це наукове припущення, що
висувається для пояснення яких-небудь фактів, явищ та процесів, які необхідно
підтвердити або спростувати, припущення про характер та причини виникнення
проблеми. Їх формулюють однозначно, уникаючи розпливчатих понять. Гіпотеза може
бути сформульована тільки в результаті попереднього аналізу об’єкта. Вона є
своєрідним прогнозом очікуваного рішення дослідницької задачі. Висунення
гіпотез визначає внутрішню логіку всього процесу дослідження, послідовність
кроків, прийомів, методів, що застосовуються дослідником. В результаті
перевірки гіпотеза спростовується або підтверджується.
Класифікація гіпотез:
-
Гіпотези-основи – це гіпотези, що доводяться
за допомогою виводимих з них гіпотез-наслідків, вони не завжди мають прямі
емпіричні ознаки. Гіпотези-основи розгортаються у довгий ланцюг
гіпотез-наслідків, сформульованих у менш загальних поняттях.
-
Гіпотези-наслідки – виводяться з
гіпотез-основ та служать засобом їх доказу. Для цих гіпотез обов’язково
наявність емпіричних ознак, які можна перевірити різними засобами. Підтверджуваність
гіпотез-наслідків буде доказом обґрунтованості гіпотез-основ. Якщо отримані у
ході дослідження дані не підтвердилися гіпотезами-наслідками, то гіпотеза
спростовується. Щоб підвищити підтверджуваність гіпотези, необхідно прагнути до
висунення можливо більшої кількості взаємозв’язаних гіпотез, при цьому до
кожної гіпотези необхідно вказати як можна більшу кількість емпіричних
показників змінних, що входять у неї. Проблема справжності гіпотези таким чином
не вирішується, проте підвищується ймовірність її обґрунтування.
По відношенню до головних задач дослідження: Основні
вказують на наявність найбільш суттєвих зв’язків об’єктів, завдяки їм вирішуються
основні проблеми дослідження; Неосновні гіпотези – вказують на побічні, але
також достатньо важливі для вирішення основних проблем дослідження зв’язки
об’єкта. Основні гіпотези слідують з
основних задач, неосновні – з неосновних. Якщо гіпотези основи та наслідки логічно
взаємозв’язані між собою, то основні і неосновні гіпотези відносяться до різни
х задач та мов би співіснують друг з другом.
За ступенем розробленості та обґрунтованості: первинні
висуваються на початкових етапах дослідження. Часто називають «робочими», тому
що вони є мов би будівним матеріалом для виведення обґрунтованих гіпотез; вторинні
висуваються на основі перевірки, замість первинних гіпотез, якщо те спростовується
емпіричними даними.
За змістом припущень: Описові – це або припущення про
суттєві властивості досліджуваних об’ктів, тобто класифікаційні, або про
характер різних зв’язків між елементами об’кта – структурні, або про ступінь
тісноти зв’язків взаємодії – функціональні гіпотези; пояснювальні – більш
глибокі, визначають причинно-наслідкові зв’язки, виявляють причини, факти, які
були установлені в результаті підтвердження описових гіпотез. Пояснювальні
можуть бути класифікаційними, структурними та функціональними; прогнозні –
допомагають розкрити об’єктивні тенденції у функціонуванні та розвитку досліджуваних
об’єктів. Це найбільш глибокі гіпотези, на практиці вони зустрічаються більш рідко,
тільки у масштабних соціологічних дослідженнях.
Перевірка гіпотез може бути здійснена двома способами:
емпіричним та логічним. У першому
випадку шляхом відповідної інтерпретації входящих до її складу понять, а
у другому випадку – шляхом відновлення повної логічної форми відповідних
тверджень та міркувань.
Завдання соціологічного дослідження
Завдання соціологічного дослідження – це система конкретних
вимог, направлених на аналіз та вирішення проблеми. Формулюються у
відповідності з метою та гіпотезами. Вони, як проміжні цілі, без яких неможливо
отримати кінцевий результат. Послідовне вирішення їх повинне привести до
досягнення мети.
Завдання поділяють на основні, приватні та додаткові.
Основні: орієнтовані на вирішення центральної проблеми, відповідають цілі
(визначення ступеня ефективності – пошук факторів, що визначають удосконалення;
вивчення стану роботи – вимірювання ставлення до заходів). У теоретично
орієнтованому дослідженні основними будуть теоретичні (наукові) задачі, а
практичні задачі будуть приватними; у практично орієнтованому дослідженні
навпаки. Крім головних і приватних програмних задач часто виникають і
додаткові, які не обов’язково повинні бути логічно пов’язані з метою та
основними задачами. Додаткові – орієнтовані на підготовку майбутніх досліджень,
розглядають різні аспекти проблеми та способи її вирішення. Ці задачі можуть
ставитися для перевірки додаткових гіпотез, які не пов’язані з даною проблемою,
вирішення яких-небудь методичних питань. Часто додаткові задачі не отримують
кінцевого вирішення у дослідженні, але при підготовці нового дослідження за
новою програмою можуть допомогти. Число побічних задач повинно бути обмежене.
Так висунення додаткових гіпотез вимагає з’ясування ще якихось питань, тому і
висуваються додаткові задачі. Наприклад, при аналізі поганої активності
студентів на заняттях в якості додаткових задач можуть виступати оцінка
матеріального положення та трудової діяльності у позанавчальний час, ступінь
забезпеченості студентів підручниками, виявлення політичних інтересів,
вимірювання структури дозвілля тощо.
Мета дослідження логічно диктує структуру основних задач
теоретичного та практичного дослідження, які уточнюються у вигляді ряду
приватних програмних задач. При формулюванні мети, основних та приватних задач,
необхідно враховувати певну послідовність висунення програмних задач. Ця
послідовність розглянута В.А.Ядовим.
Послідовність висунення програмних задач в залежності від
основної мети дослідження
По мірі розвитку дослідницького процесу приватні завдання
уточнюються та виникають нові. Часто у описових та аналітичних соціологічних
дослідженнях виділяють наукові основні задачі, вирішення кожної з яких веде до
висунення приватних та додаткових задач. Такі дослідження є комплексними, що
складаються мов би з кількох відносно автономних «приватних» досліджень.
Використана література
1. Методологія та методи соціальних досліджень/ Борисова
Ю.В. Навчальний посібник. – К.: ДЦССМ, 2003. – 216 с.
2. Паніна Н.В. Технологія соціологічного дослідження: Курс
лекцій. – К., 2007. – 320 с.
3. Нестуля О.О. Соціологія: практикум. Модульний варіант:
Навч.посіб. (для студ.вищ.навч.закл.) /О.О.Нестуля, С.І.Нестуля,
С.Ж.Верезомська. – К.6 Центр учбової літератури, 2009. – 272 с. – С.83-101.
4. Лекции по методике конкретных социальных
исследований /под редакцией Г.М.Андреевой. – М.: Издательство московского
университета, 1972. – 202 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар