Розкрийте необхідність структурних зрушень в економіці України

 Розкрийте необхідність структурних зрушень в економіці України

Структурні зрушення в економічних системах доцільно розглядати як процеси зміни пропорцій між порівняльними елементами цих систем, зумовлені нерівномірною динамікою їх кількісних характеристик. Нерівномірність темпів зростання структурних складників економічних систем приводить до зміни галузевих та територіальних пропорцій, і в цьому сенсі структурні зрушення виступають результатом економічного зростання.

Головною відмінною рисою структурних зрушень є наявність чіткої відправної точки початку цих зрушень – зміна в системі потреб суб’єктів господарської діяльності та можливість визначити, досягнута мета, чи ні. Тому можна висунути гіпотезу про те, що структурні зміни  в економіці є результатом різних структурних зрушень різної природи і спрямованості, що наочно проявилося на прикладі системної структурної кризи в Україні кінця ХХ – початку XXI ст.

Сучасна структура економіки регіонів України є результатом еволюційного розвитку секторно-галузевої структури економіки регіонів України, яка сформувалася протягом різних періодів її господарської історії.

Економіка залишається слабо диверсифікованою і вразливою до коливань кон’юнктури світових ринків, характеризується низьким рівнем інновацій та ефективності використання ресурсів, а також високою волатильністю траєкторії макроекономічної динаміки. Тому не вдається сформувати ефективний внутрішній механізм розвитку, який би сформував стійкий адаптаційний потенціал національної економіки, забезпечив її спроможність до автономної трансформації в умовах значної глобальної невизначеності. З другої половини 2000-х експортно-сировинна модель економіки почала еволюціонувати в бік моделі, що базується на підвищенні ролі внутрішнього попиту, активізації інвестиційної діяльності, орієнтації виробників на виготовлення товарів кінцевого споживання.

Зростання української економіки визначалося насамперед можливостями адаптації до зміни зовнішніх та внутрішніх інституційних та економічних умов, а не формуванням внутрішніх засад стійкого розвитку.

 Досягнення необхідних темпів економічного зростання та прискорення процесів структурної модернізації можливе за умов формування інноваційної моделі розвитку економіки України та її регіонів. Структурними пріоритетами такої моделі є зростання частки високотехнологічних виробництв обробної промисловості; телекомунікаційних, фінансових та бізнесових послуг, а також соціально орієнтованих видів економічної діяльності; досягнення раціонального співвідношення пропорцій між державним і ринковим секторами; забезпечення пріоритетності нагромадження над споживанням у відтворювальній структурі економіки, подолання територіальної соціально-економічної асиметрії.

З метою забезпечення процесів структурної модернізації в регіонах України необхідно:

– запровадити моніторинг структурних зрушень в економіці регіону, що дасть змогу підвищити якість інформаційної бази відстеження трансформаційних процесів, здійснювати прогнозування ризиків структурних реформ, своєчасно приймати рішення щодо коригування структурних пріоритетів економічного розвитку регіону. Крім того, проведення моніторингових обстежень сприятиме корегуванню чинних регіональних економічних та соціальних програм відповідно до пріоритетів структурної політики;

– розробити та запровадити у практику проведення моніторингових обстежень систему показників-індикаторів, які б відображали специфіку та ефективність структурних процесів у регіоні;

– акцентувати увагу на висвітленні тенденцій структурних зрушень в економіці регіону під час розроблення Програм соціально-економічного розвитку області та корегування регіональної стратегії;

– підвищити контроль за реалізацією заходів екологічної реструктуризації та модернізації виробничих потужностей базових галузей економіки з метою зниження ресурсомісткості виробництва та підвищення його наукомісткості, впровадження енергозберігаючих технологій, альтернативних джерел енергії;

– активізувати діяльність щодо залучення довго-строкових інвестицій у розвиток нових перспективних виробництв;

– передбачити розроблення міжрегіональних соціально-економічних та екологічних програм, які не тільки вирішуватимуть проблеми суміжних регіонів в сфері інфраструктурного забезпечення, а й забезпечуватимуть підтримки розвитку кластерно-мережевих бізнес-структур.

 

Назвіть способи здійснення приватизації

Приватизація в Україні здійснювалася під впливом, з одного боку, придбаного світового досвіду роздержавлення, а з іншого – соціально-економічних і політичних особливостей країни. Це і обумовлює специфіку приватизаційних процесів. Економіка України перед початком ринкової трансформації харак-теризувалася такими рисами, як тотальне одержавлення і тотальна монополізація, відсутність вільних капіталів, які могли б бути використані для приватизації, відсутність ринкової інфраструктури. Ці обставини привели до неоднозначного розуміння приватизації. З одного боку, потреба у створенні умов для формування приватного підприємництва вимагала здійснення приватизації відносно високими темпами, щоб сформувати достатній шар самостійних суб’єктів господарювання, без якого будувати ринкову еко-номіку практично неможливо. А з іншого боку, був необхідний значний обсяг вільних грошових капіталів, щоб здійснювати приватизацію державного майна. Розв’язання цієї суперечності було досягнуто шляхом об’єднання платних і безкоштовних форм приватизації. Саме в цьому і полягає основна особливість при-ватизації в Україні

Важливу роль у процесі приватизації відіграють її способи. Чинним українським законодавством пе-редбачені такі способи:

– продаж об’єктів приватизації на аукціоні (у тому числі шляхом зниження ціни, без оголошення ціни);

– продаж об’єктів приватизації за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону;

– продаж акцій (часток, паїв), що належать державі в господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність і конкуренцію покупців;

– продаж на конкурсній основі цілісного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій акціонерного товариства;

– викуп об’єктів приватизації;

– продаж акцій на міжнародних фондових ринках, у тому числі у вигляді депозитарних розписок;

– інші способи, які встановлюються спеціальними законами, що регулюють особливості приватизації об’єктів окремих галузей.

Цей перелік способів приватизації державного майна за роки незалежності України зазнав чимало змін. Загалом по Україні найпопулярнішими способами приватизації виявилися викуп об’єктів приватизації, викуп майна, зданого в оренду з викупом, продаж на аукціоні, продаж акцій відкритих акціонерних товариств.

 

Назвіть функції та види валют

Валюта - це гроші, які використовуються в міжнародних економічних відносинах. У широкому сенсі валюта являє собою грошову одиницю держави, що обертається як на внутрішньому ринку, так і за його межами. Его не якийсь новий вид, а особливий спосіб функціонування національних грошей, коли вони обслуговують міжнародні торговельні та кредитні угоди. В такому розумінні валюта має наступні значення:

• грошова одиниця країни;

• регіональна грошова одиниця і платіжний засіб в рамках інтеграційного угруповання (євро в ЄС);

• кредитні та платіжні засоби, виражені в іноземних грошових одиницях і використовуються в міжнародних розрахунках (чеки, векселі та ін.), Що отримали назву девізи.

В основі класифікації валют можуть лежати наступні критерії:

• статус і сфера обігу;

• ступінь конвертованості на національному валютному ринку;

• ступінь звернення і широта використання на світовому валютному ринку;

• обмінний статус;

• матеріально-речова форма валюти;

• відношення до валютних запасів країни;

• в залежності від стабільності курсу валют.

За статусом виділяють національну і іноземну валюти. Національна валюта - це грошова одиниця будь-якої країни, яка використовується як у внутрішньому обороті, так і в міжнародних розрахунках. Іноземною валютою є грошові одиниці іноземних держав, що знаходяться в обігу і є законним платіжним засобом в цих країнах.

Але сфері обігу розрізняють регіональні, міжнародні, світові і ключові валюти. До регіональним валют відносяться грошові одиниці, що знаходяться в обігу в тому чи іншому регіоні (євро в ЄС). Міжнародні валюти найбільш часто використовуються в торговельному обороті і міжнародних розрахунках (американський долар, фунт стерлінгів і т.д.). Долари обслуговують близько 90% загального обсягу валютних торгів і більш .50% світової торгівлі. Світові валюти - грошові знаки, які виконують всі функції грошей і використовуються всіма країнами.

Ключові валюти - грошові знаки, що є умовними одиницями міри вартості, в яких виражені ціни. Ключовий валютою часто виступає долар США.

За ступеня конвертованості на національному валютному ринку розрізняють частково конвертовану, вільно конвертовану, неконвертовану, зовні і внутрішньо конвертовані валюти. До вільно конвертованих належать валюти, вільно і необмежено обмінюються па інші валюти (американський долар, англійський фунт стерлінгів, японська ієна, євро, канадський долар і ін.). Частково конвертованими вважаються валюти країн, де існують валютні обмеження для резидентів і обмеження на окремі види обмінних операцій. Неконвертованими (замкнутими) валютами користуються країни, де практикують заборону обміну національних валют на іноземні, обмеження і заборони щодо ввезення та вивезення, купівлі та продажу, обміну національної та іноземних валют і інші інструменти валютного регулювання (Північна Корея, колишній СРСР).

За ступеня обігу та використання на світовому валютному ринку виділяють широко використовуються, обмежено використовуються і рідко використовуються (екзотичні) валюти. До широко використовуваним відносять "великої п'ятірки" валют - долар США, євро, швейцарський франк, японську ієну, британський фунт, а також деякі інші вільно конвертовані валюти. Обмежено використовувані валюти мають Ірландія, Фінляндія, Австрія, Сінгапур, Норвегія, Швеція, Оман, Кувейт, Індія, Китай. Рідко використовуваним валют супроводжують обмеження за обсягами операцій, ринку термінових угод і т.д. До них відносять грошові знаки Індонезії, Таїланду, Малайзії, В'єтнаму, Кореї, Філіппін.

і ПАР).

За обмінним статусу валюта може бути базовою і валютою котирування. Валюта, що купується або продається, тобто торгується, називається базовою , або котируемой, а служить для оцінки торгованих валют валютою котирування.

За матеріально-речовій формі розрізняють готівкову і безготівкову валюти. Безготівкова існує у вигляді записів на рахунках. Готівкова - це платіжний засіб, що складається з банкнот і монет. У світовій економічній практиці ходіння готівкової валюти обмежена.

За відношенню до валютних запасів країни виділяються резервні та інші валюти. Резервними називаються національні валюти провідних країн, де інші держави накопичують і хропуть свої валютні резерви і використовують їх в міжнародних валютно-кредитних відносинах. До таких належать американський долар, євро, англійський фунт стерлінгів, японська ієна, швейцарський франк.

В залежності від стабільності курсу валют розрізняють:

1) тверду валюту, що характеризується стабільним валютним курсом, рух якого слідують фундаментальним макроекономічним закономірностям. Основними ознаками твердої валюти є наступні:

• розвиток економіки країни не повинно визначатися кон'юнктурою цін на сировинні ресурси;

• щорічні коливання номінального валютного курсу, як правило, не повинні перевищувати ± 10% від базового курсу на початок року;

• періоди номінального знецінення курсу національної валюти повинні змінюватися періодами се номінального зміцнення;

2) м'яку валюту, що відрізняється нестабільним валютним курсом.

Валюта виконує в міжнародних економічних відносинах такі функції:

• виступає в якості рахункової одиниці ціни товарів. Світовий ринок висуває певні вимоги до товарів за ціною, якістю, відповідності екологічним стандартам. Ціни на світовому ринку виражаються, як правило, в ключових валютах. Однак ціни на деякі товари на національних ринках (автомобілі, квартири) нерідко вимірюються в так званих умовних одиницях;

• опосередковує обмін товарів на міжнародному ринку. В даному випадку валюта виступає в якості міжнародного засобу обігу. Потреба у використанні міжнародного засобу обігу закріплюється за стійкими вільно конвертованими валютами;

• використовується в якості засобів накопичення. Так, ключові валюти входять до складу золотовалютних резервів країни. У складі золотовалютних резервів Російської Федерації, оцінені в 418,8 млрд дол., Більшу частину складають долари, але останнім часом їх частка скорочується за рахунок євро. Наявність золотовалютних резервів необхідно для усунення короткострокових коливань і підтримки стабільного курсу національної валюти (за рахунок проведення так званих валютних інтервенцій);

• використовується в якості міжнародного засобу платежу. Як засіб платежу валюта виступає основою фінансових, кредитних відносин, між країнами, між країною і міжнародними організаціями. Як засіб платежу між країнами використовуються, як правило, долари США. Погашення заборгованості країн міжнародному валютному фонду (МВФ) може здійснюватися в спеціальних правах запозичення (СДР). СДР є міжнародною розрахунковою одиницею.

Валюти, що мали раніше золотий вміст, виступали в якості мірила національного багатства і виплати військових репарацій і контрибуцій.

 

Розкрийте суть правового режиму зовнішньоекономічної діяльності

Правовий режим ЗЕД - це особливий порядок регулювання зовнішньоекономічної діяльності, що виражається в комплексі взаємопов'язаних між собою економіко-правових заходів (стимулюючих та обмежуючих), спрямованих та досягнення цілей такої діяльності згідно з визначеними законодавцем принципами.

Принципи зовнішньоекономічної діяльності закріплені та конкретизовані в ст. 2 Закону "Про ЗЕД".

Усі учасники зовнішньоекономічної діяльності при її здійсненні повинні дотримуватися таких принципів: суверенітету народу України у здійсненні ЗЕД; свободи зовнішньоекономічного підприємництва; юридичної рівності і недискримінації; верховенства закону; врахування та захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.

Законодавство про ЗЕД, визначаючи цілі регулювання у сфері зовнішньоекономічної діяльності (ст. 7 Закону "Про ЗЕД"), передбачає дві основні категорії економіко-правових засобів, що в комплексі забезпечують досягнення таких цілей: 1) стимулюючих; 2) обмежувальних.

До кола стимулюючих належать:

а) права суб'єктів ЗЕД: загальні для всіх суб'єктів господарювання та спеціальні, закріплені законом для суб'єктів ЗЕД;

б) пільги для суб'єктів ЗЕД, що надаються за наявності передбачених законом умов (реалізації на території спеціальної/вільної економічної зони затверджених інвестиційних проектів відповідно до укладених інвестиційних договорів з органом управління відповідної С(В)ЕЗ; ввезення на територію України майна як вклад іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями тощо).

Сучасне законодавство про ЗЕД не передбачає спеціальних пільг для суб'єктів ЗЕД (такі пільги передбачалися ч. 2 ст. 11 Закону "Про ЗЕД" до їх скасування Законом № 2157-1V від 04.11.2004). Надання пільг суб'єктам ЗЕД може мати місце на підставі законів, що регулюють певний вид господарських відносин (щодо трансферу технологій, правового режиму господарської діяльності на територіях пріоритетного розвитку або спеціальних (вільних) економічних зон) і поширюються на суб'єктів, які відповідають встановленим цими законами вимогам.

До обмежувальних заходів, що є складовою правового режиму ЗЕД, належать заборони та обмеження. Зокрема, до категорії перших слід віднести заборону здійснення певних категорій зовнішньоекономічних операцій (реекспорту товарів, імпортованих за рахунок Державного валютного фонду України та валютних фондів місцевих рад народних депутатів України; експорту та імпорту товарів, заборонених відповідно до вивезення з території України/ввезення в Україну; субсидованого імпорту, демпінгового імпорту).

Більш різноманітними є обмеження, що можуть мати різні форми, зокрема:

- ліцензування зовнішньоекономічних операцій - комплекс адміністративних дій органу виконавчої влади з питань економічної політики з палання дозволу на здійснення суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності експорту (імпорту) товарів; розрізняють (1) автоматичне ліцензування (надання дозволу на здійснення протягом визначеного періоду експорту (імпорту) товарів, щодо яких не встановлюються квоти (кількісні або інші обмеження); не справляє обмежувального впливу на товари, експорт (імпорт) яких підлягає ліцензуванню) і (2) неавтоматичне ліцензування (надання суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності дозволу на здійснення протягом визначеного періоду експорту (імпорту) товарів, щодо яких встановлюються певні квоти (кількісні або інші обмеження); використовується н разі встановлення квот (кількісних або інших обмежень) та експорт (імпорт) товарів);

- квотування  товарів, що підлягають експорту/імпорту; розрізняють: глобальні квоти (встановлюються по товару без зазначення конкретних країн/груп країн, куди товар експортується або з яких він імпортується), групові квоти (встановлюються по товару (товарах) з визначенням групи країн, куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується; квота експортна (імпортна) - граничний обсяг певної категорії товарів, який дозволено експортувати з території України (імпортувати на територію України) протягом встановленого строку та який визначається у натуральних чи вартісних одиницях; індивідуальні квоти;

- застосування спеціальних санкцій до суб'єктів ЗЕД у разі порушення ними спеціального законодавства; накладення штрафів; індивідуальний режим ліцензування; тимчасового зупинення ЗЕД (ст. 37 Закону "Про ЗЕД");

- дотримання спеціального порядку встановлення і використання технічних, фармакологічних, санітарних, фітосанітарних, ветеринарних та екологічних стандартів і вимог (ст. 18 Закону "Про ЗЕД");

застосування спеціальних імпортних процедур (ст. 19 Закону "Про ЗЕД"), до яких належать: застосування процедури міжнародних торгів або аналогічних їм процедур; режим попередніх імпортних депозитів, що вносяться у банки;

- дотримання вимог митного (відповідно - Митного кодексу України та Закону "Про Митний тариф України") та валютного регулювання (згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та з урахуванням положень Закону України від 28.11.2002 р. "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом");

- обов'язковість обліку та звітності зовнішньоекономічних операцій суб'єктів ЗЕД, що здійснюється в передбаченому Законом "Про ЗЕД" (ст. 22) порядку;

- застосування (як виняток) дискримінаційних заходів до іноземних суб'єктів ЗЕД у випадках та порядку, визначених частинами 2-4 ст. 389 ГК і ст. 29 Закону "Про ЗЕД"; підставою для цього можуть бути дискримінаційні та недружні дії іноземних держав до українських суб'єктів господарювання (аналогічні заходи в такому випадку встановлюються для суб'єктів господарювання відповідної держави, що здійснюють в Україні ЗЕД, у тому числі інвестування); - дотримання встановлених вимог щодо захисту економічної конкуренції, національної економіки (в тому числі національного виробника) та національної безпеки (статті 20, 30, 31): зовнішньоекономічна діяльність здійснюється з дотриманням суб'єктами ЗЕД законодавства про захист економічної конкуренції, за винятком передбачених Законом випадків, зокрема щодо:

а) державної монополії (виключно уповноваженими Україною як державою суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності може здійснюватись експорт та імпорт озброєння, боєприпасів, військової техніки та спеціальних комплектуючих виробів для їх виробництва, вибухових речовин, ядерних матеріалів (включаючи матеріали у вигляді тепло випромінюючих зборок), технологій, устаткування, установок, спеціальних неядерних матеріалів і пов'язаних з ними послуг, джерел іонізуючого випромінювання, а також інших видів продукції, технологій і послуг, які в даний час використовуються при створенні озброєнь і військової техніки або становлять державну таємницю України, яка визначається законами України; дорогоцінних металів та сплавів, дорогоцінного каміння; наркотичних і психотропних засобів; експорт творів мистецтва і старовинних предметів з музейних фондів України),

б) заходів проти недобросовісної конкуренції та зростаючою імпорту при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності (здійснення імпорту в обсягах та/або за умов, що заподіюють значну шкоду або створюють загрозу заподіяння значної шкоди українським виробникам відповідних товарів).

 

Перерахуйте нормативно-правові акти, що регулюють захист економічної конкуренції

Впливати на конкуренцію можна перш за все за допомогою її нормативно-правового регулювання. Таке регулювання здійснюється шляхом закріплення у нормативно-правових актах правил здійснення господарської діяльності, а також послідуючого контролю за цією діяльністю.

Проявом нормативного регулювання є комплекс нормативно-правових актів про конкуренцію, який включає два великі блоки:

1) законодавство про захист економічної конкуренції;

2) інші нормативно-правові та рекомендаційні акти про конкуренцію.

Є кілька точок зору щодо визначення змісту законодавства про захист економічної конкуренції.

1. Законодавство, про захист економічної конкуренції складається з конституційних норм (наприклад, ст. 42 Конституції України) та законодавчих актів, що безпосередньо регулюють конкурентні відносини та є виявом державної політики щодо захисту конкуренції (законодавчі акти про конкуренцію та обмеження монополізму, банківську діяльність, інвестиційну діяльність, зв’язок та інші акти).

2. Законодавство про захист економічної конкуренції містить вищезазначені норми Конституції України і законодавчі акти, а також укази Президента України та постанови (розпорядження) Кабінету Міністрів України (наприклад, про підтримку конкуренції в окремих галузях економіки).

3. Законодавство про захист економічної конкуренції охоплює не лише зазначені види нормативних актів, а й усе цивільне законодавство, оскільки конкуренція забезпечується такими юридичними принципами та категоріями, як рівність, свобода договору, відшкодування збитків та відповідальність.

Законодавство про захист економічної конкуренції включає:

1. Конституцію України.

2. Закони України.

3. Укази Президента України.

4. Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України.

5. Відомчі акти Антимонопольного комітету України та інших міністерств і відомств.

Акти законодавства про захист економічної конкуренції розміщені відповідно до вертикальної ієрархії норм про конкуренцію.

Конституція України має вищу юридичну силу. Аналіз конституційних положень свідчить про те, що Конституція розглядає підтримку та захист економічної конкуренції як обов’язкову діяльність держави і водночас як гарантію забезпечення права на здійснення підприємницької діяльності, що не заборонена законом.

Наступною сходинкою у вертикальній ієрархії норм законодавства про захист економічної конкуренції є закони України. Центральне місце серед них посідають закони України “Про захист економічної конкуренції” (найважливіші його положення буде розглянуто в наступному параграфі), “Про Антимонопольний комітет України” та “Про захист від недобросовісної конкуренції”.

Норми, спрямовані на захист та розвиток економічної конкуренції, містяться також у підзаконних актах, зокрема указах Президента України, постановах та розпорядженнях Кабінету Міністрів України. Як приклад можна навести Указ Президента України “Про Основні напрями конкурентної політики на 2002—2004 роки”, постанову Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку надання Кабінетом Міністрів України дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб’єктів господарювання”.

Підзаконними актами, що визначають механізм та напрями захисту економічної конкуренції, також є відомчі акти Антимонопольного комітету України. Перелік їх зокрема, включає: Правила розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Типові вимоги до узгоджених дій суб’єктів господарювання для загального звільнення від попереднього одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії суб’єктів господарювання, Положення про порядок подання заяв до органів Антимонопольного комітету України про надання дозволу на узгоджені дії суб’єктів господарювання (Положення про узгоджені дії). Положення про порядок подання заяв до органів Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб’єктів господарювання (Положення про концентрацію), Методика визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку.

До інших нормативно-правових актів про конкуренцію можна віднести закони та підзаконні акти, що захищають економічну конкуренції в окремих галузях і сферах економіки України. Сьогодні в Україні існує низка законів, що містять окремі норми, спрямовані на захист економічної конкуренції.