Інвестиційно-інноваційна діяльність

 

 

Контрольна робота з дисципліни:

«Інвестиційно-інноваційна діяльність»

 

 

Сутність, мета та функції інвестиційного менеджменту

Термін «інвестиції» походить від латинського слова «invest», що означає «вкладати». У найбільш широкому трактуванні інвестиції являють собою вкладення капіталу з метою наступного його збільшення.

Відповідно до Закону України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.91 р. … інвестиціями є всі види майнових і інтелектуальних цінностей, вкладені в об'єкти підприємницької діяльності й інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції й ін. цінні папери; рухоме й нерухоме майно; майнові права, що випливають із авторського права; сукупність технічних, технологічних, комерційних і інших знань, оформлених у вигляді технічної документації; права користування землею, водою, ресурсами, знаннями, устаткуванням, а також інші майнові права; інші цінності.

Інвестиції класифікуються по окремих ознаках:

- по об'єктах вкладень коштів виділяють реальні й фінансові інвестиції. Під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів у реальні активи - як матеріальні, так і нематеріальні. Ще їх називають виробничими, хоча в практиці господарювання за ними закріпилася назва - капіталовкладення. Під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення коштів у різні фінансові активи, де значну частку займають вкладення коштів у цінні папери.

- по характеру участі в інвестуванні виділяють прямі й портфельні (пряма інвестиція – операція, що передбачає внесення коштів або майна в статутний капітал юридичної особи в розмірі 10-25% капіталу фірми в обмін на корпоративні права; портфельні інвестиції дають право лише отримувати дохід у вигляді дивідендів).

-по періоду інвестування розрізняють короткостроковідо одного рокуйдовгостроковіінвестиції понад один рік.

- по формах власності інвесторів виділяють інвестиції приватні, державні, іноземні й спільні.

-за роллю в економіці розрізняють валові - загальний обсяг інвестованих коштів у певному періоді, спрямованих на нове будівництво, придбання засобів виробництва й на приріст товарно-матеріальних запасів та чисті інвестиції, тобто суму валових інвестицій, зменшену на суму амортизаційних відрахувань у певному періоді. Про позитивну тенденцію розвитку економіки країни свідчить перевищення валових інвестицій над амортизаційними відрахуваннями.

Слід зазначити, що економічна сутність інвестицій реалізується в процесі інвестиційної діяльності. У відповідності до Закону України від 18.09.91 «Про інвестиційну діяльність» № 1560-ХІІ інвестиційна діяльність визначена як сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави по реалізації інвестицій. Вона відбувається на основі:

Ø інвестування, що відбувається громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, а також суспільними й релігійними організаціями;

Ø державні інвестування, які відбуваються органами влади й керування України, а також державними підприємствами й установами;

Ø спільного інвестування, що відбувається громадянами і юридичними особами України й інших країн.

Практична реалізація інвестиційної діяльності в межах країни відбувається в першу чергу за рахунок державного регулювання. Державне регулювання умов інвестиційної діяльності є комплексом сфер впливу на поведінку інвесторів за рахунок: податкової системи; амортизаційної політики, у тому числі методів прискорення амортизації основних фондів; державних норм (наприклад, екологічних) і стандартів; антимонопольного законодавства; визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами; забезпечення макроекономічної стабільності; стабільності та розвитку фінансово-кредитної системи, сприятливих умов для користування позиковими коштами; розвитку інфраструктури фондового ринку.

Макроекономічні умови для інвестиційної діяльності створюються відповідною державною політикою, яку реалізують органи центральної виконавчої влади та Національний банк. Для України це передусім Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Мінпраці, галузеві міністерства та комітети, Державна податкова адміністрація, Антимонопольний комітет. Держава може брати участь в інвестиційному процесі як безпосередньо, вкладаючи свої бюджетні кошти (централізовані бюджетні інвестиції), розвиваючи підприємства державного сектора економіки, так і опосередковано.

Крім того, інвестиційна діяльність підпорядкована нормативно-правовим актам відповідних державних органів управління. Зараз правова система України складається більш ніж 100 законів і інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну деяльність. Серед них можна відзначити Закон України «Про інвестиційну діяльність», Декрет кабміну України «Про режим іноземного інвестування», Закон України «Про державне заохочення іноземних інвестицій в Україні», Закон України «Про цінні папери й фондову біржу».

Законодавча база визначає правовий статус інвесторів – суб'єктів інвестиційної деяльності, які ухвалюють рішення щодо вкладених власних, позикових і залучених майнових й інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.

Суб'єктами інвестиційної діяльностіє:інвестори, виконавці робіт (підрядники), користувачі об'єктів інвестиційної діяльності, постачальники ТМЦ, устаткування й проектної продукції, юридичні особи (банківські, страхові й посередницькі організації, інвестиційні фонди, компанії й ін.), громадяни України, іноземні юридичні й фізичні особи, держави й міжнародні організації.

Найважливішою складовою частиною економічного управліня діяльністю компанії (фірми) є інвестиційний менеджмент.

Інвестиційний менеджментявляє собою процес управління всіма аспектами інвестиційної діяльності компанії (фірми).

З урахуванням системи завдань, що постають перед інвестиційним менеджментом, визначаються його функції. Основними функціями інвестиційного менеджменту є:

1. Дослідження зовнішнього інвестиційного середовища й прогнозування кон'юнктури інвестиційного ринку. У процесі реалізації цієї функції досліджуються правові умови інвестиційної діяльності; аналізується поточна кон'юнктура інвестиційного ринку й фактори, її визначальні; складається прогноз кон'юнктури інвестиційного ринку.

2. Розробка стратегічних напрямків інвестиційної діяльності компанії. Із загальної стратегії економічного розвитку компанії й прогнозу кон'юнктури інвестиційного ринку формується система цілей інвестиційної діяльності й основних її напрямків на довгостроковий період, визначаються пріоритетні завдання, розв'язувані в найближчій перспективі.

3. Розробка стратегії формування інвестиційних ресурсів компанії. У процесі реалізації цієї функції прогнозується загальна потреба в інвестиційних ресурсах, необхідних для реалізації розробленої інвестиційної стратегії по окремих етапах її здійснення; визначається можливість формування інвестиційних ресурсів за рахунок власних джерел, доцільність залучення позикових ресурсів.

4. Пошук і оцінка інвестиційної привабливості окремих реальних проектів і відбір найбільш ефективних з них. Вивчається поточна пропозиція на інвестиційному ринку; відбираються ті, які відповідають інвестиційній стратегії компанії; проводиться експертиза; розраховується рівень прибутковості й інші показники економічної ефективності й за цим критерієм провадиться ранжирування розглянутих варіантів можливого інвестування.

5. Оцінка інвестиційних якостей окремих фінансових інструментів і відбір найбільш ефективних з них. У процесі реалізації цієї функції розглядаються відповідні пропозиції цих інструментів на ринку; оцінюються окремі показники їхніх інвестиційних якостей; проводяться розрахунки їх реальної ринкової вартості; відбираються найбільш ефективні з них. Основу таких фінансових інструментів становлять акції й інші цінні папери.

6. Формування інвестиційного портфеля і його оцінка за критеріями прибутковості, ризику й ліквідності. Прорахувавши залучення обсягу інвестиційних ресурсів, показника прибутковості й рівня ризиків по кожному інвестиційному проекту й фінансовому інструменту проводиться їх відбір для реалізації. На I етапі формування інвестиційного портфеля оптимізуються пропорції між реальними й фінансовими інвестиціями; II етапі - підбираються найбільш ефективні (по співвідношенню прибутковості й ризику) інвестиційні проекти. На III етапі - оцінюється ліквідність портфеля. Сформований інвестиційний портфель можна розглядати як реалізовану сукупність інвестиційних програм.

7. Поточне планування й оперативне керування реалізацією окремих інвестиційних програм і проектів. Для оперативного управління сформованим інвестиційним портфелем розробляються різні види поточних планів, серед яких найбільш важливу роль відіграють: календарні плани реалізації окремих інвестиційних проектів і бюджети цих проектів.

8. Організація моніторингу реалізації окремих інвестиційних програм і проектів. Формується система первинних спостережуваних показників; визначається періодичність збору й аналізу інформації; виявляються причини відхилень реалізованих інвестиційних проектів від визначених строків, обсягів, ефективності й т.п.

9. Підготовка рішень про своєчасний вихід з неефективних інвестиційних проектів (продаж окремих фінансових інструментів) і реінвестування капіталу (Реінвестування – переміщення капіталу з одних активів в інші, більш ефективні).

 

Інноваційний менеджмент як наука і вид діяльності

Інноваційний менеджмент» (порівняно нове поняття в науково-управлінському середовищі) являє собою самостійну галузь управлінської науки та професіональної діяльності, яка спрямована на формування й забезпечення умов інноваційного розвитку будь-якої організації.

Функціональний інноваційний менеджмент націлений, головним чином, на ефективне управління процесом розроблення, упровадження, виробництва та комерціалізації інновації, при цьому важливим моментом є синхронізація функціональних підсистем, удосконалення координуючих дій операційної системи виробництва, управління персоналом і здійснення контролю за інноваційним процесом.

Як наука і мистецтво управління інноваційний менеджмент базується на теоретичних положеннях загального менеджменту, серед яких визначальними є закони та закономірності динамічних систем, принципи, функції, форми й методи цілеспрямованої діяльності людей у процесі управління цими системами. Мистецтво як функціональний елемент інноваційного управління забезпечує повноцінне використання знань, ідей, досвіду, прийняття творчих рішень керівниками і спеціалістами, розвиток ініціативи всіх учасників інноваційної діяльності в організації.

Як вид діяльності та процес прийняття управлінських рішень інноваційний менеджмент являє собою сукупність процедур, що утворюють загальну схему управління інноваційним процесом. Ця сукупність складається з відповідних функцій управління, кожна з яких розпадається на окремі види роботи (етапи), що пов'язані з багатогранною діяльністю підприємства і виконуються у відповідній послідовності.

Склад функцій і завдань управління може бути регламентованим залежно від рівня керованої системи (економіка в цілому, галузь виробництва, корпорація, фірма чи окремий інноваційний проект) та умов її функціонування.

Інноваційний менеджмент як апарат управління інноваціями передбачає створення певної ієрархічної організаційної структури, до складу якої входять спеціалізовані підрозділи управління, керівники різних рівнів, які наділяються повноваженнями на прийняття та реалізацію відповідних управлінських рішень і несуть відповідальність за їх результати.

Розвиток інноваційного менеджменту тісно пов'язаний з «розкріпаченням» особистості та зміною методів спілкування, при цьому творчий процес створення новацій стає предметом вільного морального й емоційного вибору особистості.

Інноваційний менеджмент у загальному вигляді - це складний механізм дії керуючої системи, яка створює для інноваційного процесу та інноваційної діяльності сприятливі умови й можливості для розвитку і досягнення ефективного результату.

Дисципліна «інноваційний менеджмент» вивчає економічні, організаційно-управлінські, соціально-психологічні чинники, що впливають на інноваційні процеси, і найефективніші форми організації цих процесів. Як видно з попереднього розділу, інноваційні процеси являють собою достатньо специфічний, масштабний, складний і різноманітний за своїм змістом об'єкт управління, який для ефективного розвитку потребує використання специфічних форм і методів управлінської дії. В умовах нашої країни, коли відбувається реформування відносин власності і стимулювання розвитку підприємництва, коли нововведення стали неодмінною складовою всіх структур, від органів державної влади до середніх і малих підприємств, використання наукових методів інноваційного управління стає важливим чинником розвитку країни, її виживання, конкурентоспроможності та комерційного успіху будь-якої організації і на світовому рівні. Саме інноваційний менеджмент як система управління призначений для вирішення незадовільних ситуацій при управлінні змінами, орієнтованих на розвиток суспільства та задоволення його потреб.

Інноваційне управління створює умови як виживання, так і зростання господарських організацій, формування наукомістких галузей, що ведуть до корінних змін асортименту товарних ринків, зростання продуктивності праці, конкурентоспроможності підприємств, держави.

Як система управління інноваційний менеджмент складається з двох ланок, або підсистем: керуючої підсистеми (суб'єкта управління) і керованої підсистеми (об'єкта управління), зв'язок суб'єкта управління з об'єктами відбувається за допомогою руху інформації. Цей рух інформації являє собою сам процес управління, тобто процес розроблення і здійснення керуючої дії суб'єкта управління на об'єкт управління. Механізм керуючого впливу включає збір, обробку і передавання необхідної інформації та прийняття відповідних рішень.

Суб'єктом управління в інноваційному менеджменті можуть бути менеджери і спеціалісти різного рівня залежно від об'єкта управління. Об'єктом управління в інноваційному менеджменті можуть бути інноваційні процеси, інноваційна діяльність, інновації, економічні відносини між учасниками ринку інновацій.

Інноваційний менеджмент як система - це комплекс неформальних і формальних правил, принципів, норм, методів, ціннісних орієнтирів, організаційних форм, зв'язків і економічних відносин, які регулюють різні сфери інноваційної діяльності.

Інноваційному менеджменту, як і будь-якій іншій системі притаманні такі якості: взаємозв'язок і взаємодія всіх компонентів системи; цілісність, узгодженість і синхронність у часі, узгодженість з місією і цілями організації; адаптивність, гнучкість до змін середовища; автономність елементів організаційної структури, функцій управління; багатофункціональність і багатоаспект-ність, що реалізується через здатність до переналагодження, переорієнтації, оновлення відповідно до змін середовища.

З позицій підприємства (корпорації") механізм управління інноваційною діяльністю завжди конкретний, оскільки спрямований на досягнення конкретних інноваційних цілей шляхом впливу на конкретні чинники, які забезпечують досягнення намічених цілей, і цей вплив здійснюється за допомогою використання конкретних ресурсів або потенціалів підприємства. Таким чином, інноваційний менеджмент - це сукупність економічних, мотиваційних, організаційних і правових засобів, методів і форм управління інноваційною діяльністю конкретного об'єкта управління з метою одержання най-оптимальнішим шляхом економічних результатів цієї діяльності.

Управління інноваційною діяльністю фірми, корпорації передбачає:розроблення інноваційних цілей розвитку;створення системи інноваційних стратегій;аналіз зовнішнього середовища з урахуванням невизначеності та ризику;аналіз інноваційного потенціалу фірми;оцінку ситуації на ринку;пошук інноваційних ідей, ліцензій, ноу-хау;прогноз ситуації на ринку;формування інноваційного та інвестиційного портфеля, розроблення проектів;планування та організацію наукових розробок, їх упровадження у виробництво;удосконалення організаційних структур управління;управління персоналом;оцінку ефективності інноваційної діяльності;процедуру прийняття управлінських рішень;вивчення ринкової кон'юнктури, інноваційної діяльності конкурентів;дослідження ринку для нових продуктів і технологій (ємність ринку, умови й еластичність попиту тощо);прогнозування діяльності, характеру та стадій життєвого циклу нової продукції (на цій підставі приймаються рішення про розміри виробничих потужностей, обсяги капіталовкладень); дослідження ресурсів, необхідних для проведення інноваційних процесів;аналіз ризиків інновацій, визначення методів їх мінімізації;розробку варіантів кооперації в науково-дослідній сфері з конкурентом;вибір організаційної форми створення, освоєння й розміщення на ринку нових товарів (моніторинг інноваційного проекту, внутрішній або зовнішній венчур);оцінку ефективності інвестиційного проекту; дослідження доцільності та планування найадекватнішої форми передавання технології в процесі створення, освоєння, розміщення на ринку (ліцензії, трансфери, науково-технічне співробітництво).

Інноваційний менеджмент націлений на забезпечення ефективного функціонування інноваційного процесу в рамках фірми (підприємства), з метою створення можливості її конкурентоспроможності на ринку в довгостроковій перспективі.

Критеріями ефективності інноваційних процесів є економічні показники, за допомогою яких можна визначити приріст економічного результату відносно витрат. При цьому прибуток і дохідність інновацій виступають не як мета, а як важлива умова і результат здійснення інноваційної діяльності - створення нових продуктів, технологій, послуг, що впливають на рівень життя суспільства.

Слід зазначити, що в сучасний період цінні винаходи і створення на їх основі дослідно-експериментальних зразків потребують величезних зусиль численних колективів і фінансових витрат. Часто початкова вартість інноваційного проекту багаторазово зростає, особливо, коли кілька ідей мають бути поєднані в одне життєздатне нововведення.

Специфіка управління нововведеннями така, що, з одного боку, необхідно стимулювати висування якомога більшої кількості ідей, пов'язаних з інноваціями, забезпечити достатню свободу дій співробітників інноваційного процесу, створити позитивні мотиви праці, а з іншого - необхідно здійснювати контроль за інноваційним процесом у межах стратегічного планування.

Таким чином, виходячи з вищезазначеного, основними цілями інноваційного менеджменту слід уважати:

1) забезпечення довгострокового функціонування інноваційного процесу на основі ефективної організації всіх його складових елементів і систем;

2) створення конкурентоспроможної інноваційної продукції, технологій найбільш ефективним і оптимальним иіляхом.

Слід зазначити, що цілі інноваційного менеджменту мають генетичну підпорядкованість щодо головної мети виробничої організації, а саме - задоволення суспільних потреб у продукції та послугах. Ця парадигма загальновизнана в економіці, соціології та інших науках. Бо немає потреби -відсутнє виробництво. Ключ до успіху підприємця лежить у девізі: «Знайти потреби і задовольнити їх».

 

Суть і порівняльна характеристика понять«новація», «винахід»,«відкриття» та«інновація»

У літературних джерелах зпитань інноваційного розвитку поряд з терміном „інновація” вживаються такіпоняття як „нововведення”, „новація”, „відкриття”, „винахід”.

Нововведення – це інновація, якавпроваджена у господарську практику і якісно відмінна від попередньогоаналогу. Євтушевський В.А. основною відмінною ознакою інновації віднововведення визначає отримання комерційного ефекту. Нововведення може бути елементом інновації, але не її аналогом.

Якщо проаналізувати семантику слова „інновація”, то воно походитьвід англійського „innovation”, що містить в собі латинський корінь nova (новий)та префікс „in”, який за англійською граматикою означає „в” або „введення”,тобто слово „інновація” перекладається як „нововведення”. Отже, дані терміниє ідентичними за своїм змістовним наповненням.

Якщо звернутися до Великого тлумачного словника сучасної українськоїмови, то термін „інновація” трактується у двох значеннях: 1. нововведення; 2.комплекс заходів, спрямованих на впровадження в економіку нової техніки,технологій, винаходів і т. ін., а під „нововведеням” слід розуміти – „те нове, якенедавно або тільки-но ввели”. Отже, вважаємо, що термін „нововведення” –це вітчизняний аналог терміну „інновація”. Але, оскільки, термін „інновація”закріплений у чинному законодавстві та визнаний у міжнародних нормативно-правових актах, то його вживанню необхідно надавати перевагу.

Щодо тлумачень значень термінів „відкритя”, „винахід” та „інноваця”, топогоджуємось з позицією більшості авторів щодо необхідності розмежуванняцих понять, оскільки вони мають низку відмінних ознак.

Автори Тлумачного економічного та фінансовогословника французької, німецької та іспанської термінології, наголошують натаких відмінних рисах винаходу (відкриття) від інновації:

1) винахід або відкриття виконуються, як правило на фундаментальномурівні (парова машин, електрика тощо), а інновації – на рівні технологічно, тобтоприкладного порядку (транзистори, пластмаси тощо);

2) відкриття може бути зроблено винахідником-одинаком або аматором, аінновація розробляється комплексними промисловими лабораторіями;

3) відкриття за своїм змістом є „безкорисним” актом, а інновація має наметі підвищення продуктивності в результаті застосування цього нововведенняу процесі виробництва чи управління;

4) відкриття може відбутися випадково, а інновація є результатомкомплексного використання елементів (систематичні технічні розробки,науково-дослідницькі програми тощо).

Більшістю авторів відкриття та/або винахід розглядаються як один з етапівінноваційного процесу. Наприклад у В.А. Євтушевського інноваційний процес виглядає наступним чином: відкриття → винахід → новинка → нововведення→ інновація; у С.М. Ілляшенка– відкриття → експериментальний зразок →промисловий зразок → новинка → нововведення → інновація.

Щодо співвідношення значень термінів „інновація” та „новація”, товідповідно до Великого тлумачного словника сучасної української мови ціслова тотожні за змістом, але серед науковців є різні підходи. Зокрема,А.В. Тичинський визначає новацію як творчу думку, що проявляється уелементах виробничо-технічної діяльності, яка може мати подальший розвитоку формі нововведення та інновації. Краснокутська Н.В. під новацієюрозуміє кінцевий метод, принцип, новий порядок, винахід, новий продукт,процес, якісно відмінний від попереднього аналога, що є результатомінтелектуальної діяльності. Новація з моменту впровадження увиробництво, побут, інші сфери діяльності стає нововведенням (інновацією).

Отже, новація – це узагальнена категорія для визначення результатівнаукової думки, які ще не перейшли на стадію впровадження та комерціалізації.

АналізекономічнихсловниківА.Б. Борисова,В.Г. Золотогорова, Б.А. Райзберга, Л.Ш. Лозовського, О.Б. Стародубцевої свідчить, що автори розкриваючи зміст терміну „інновація” акцентуютьувагу на таких аспектах:

1) інновація – це нововведення в галузі техніки, технології, форморганізації праці та управління;

2) інновації ґрунтуються на використанні досягнень науки (науково-технічного прогресу) та передовому досвіді;

3) інновації передбачають вкладення коштів (буквально – інвестиції вновацію).

Визначення вищезазначених авторів не розкриваютьрезультату інноваційного процесу, а саме, отримання різних видів ефектів(економічного, соціального, екологічного тощо).

В іноземних джерелах зустрічаємо більш загальнийпідхід до визначення інновацій, а саме, під інновацією розуміють розробку тареалізацію нової ідеї (синтез знань), яка втілюється у новому продукті, процесі,послузі, що відрізняються оригінальністю, корисністю та цінністю і призводятьдо змін у способах управління, приносять суспільству користь.

Проаналізуємо дефініції терміну „інновація” вітчизняних науковців.Зубець М. і Тивончук С. розуміють під інновацією новацію, якаматеріалізується у новий продукт, пройшовши стадії науково-технічного йінноваційного циклів.Дане визначення не є повним,оскільки результатом інноваційного процесу може виступати не лише новийпродукт, але й процес (управління, організації праці, технологічний), послуга.Дацій О.І., визначаючи інновацію як проведення змін у техніці, технології,організації, екології, економіці, а також у соціальній сфері наголошує напріоритеті економічного ефекту. Інновація поряд зекономічним ефектом може спричиняти й інші види ефектів, наприклад,екологічний.

Ілляшенко С.М., Євтушевський В.А. розглядають інновацію яккінцевий результат впровадження результату наукової діяльності з отриманнямкомплексу ефектів.

Отже, провівши моніторинг дефініцій терміну „інновація” можемовизначити такі основні підходи до його визначення:

- як процесу;

- як результату;

- як зміни;

- як інвестування в новацію.

Інновація (на мікрорівні) – це кінцевий результатінноваційного процесу, який призвів до якісних змін у будь-якій сферідіяльності підприємства.

Давши таке визначення інновації слід зупинитись на дефініції терміну„інноваційний процес”. Щодо тлумачення самого терміну у літературних джерелах суттєвих розбіжностей не спостерігається. Інноваційний процес, якправило, визначається (і ми погоджуємось з цією думкою) як структурнийбагатоетапний процес створення, впровадження та комерціалізації результатівнаукової діяльності.

Проведений аналіз підходів дотлумачення категорії „інновація” дозволяє зробити наступні висновки:

1. Терміни „інновація” та „нововведення” є ідентичними за своїмзмістовним наповненням. Але, оскільки, термін „інновація” закріплений учинному законодавстві та визнаний у міжнародних нормативно-правових актах,то його вживанню необхідно надавати перевагу.

2. Слід розмежовувати поняття „відкриття”, „винахід” та „інновація”,оскільки останнє має низку відмінних рис:

- прикладний характер;

- обов’язковістю впровадження та отримання різного роду ефектів;

- не обов’язковою є науково-технічна новизна, оскільки інновація моженосити модифікуючий або поліпшуючий характер.

3. Новація – це узагальнена категорія для визначення результатів науковоїдумки, які ще не перейшли на стадію впровадження та комерціалізації.

4. Інновація (на мікрорівні) – це кінцевий результат інноваційного процесу,який призвів до якісних змін у будь-якій сфері діяльності підприємства.

 

Основні завдання інвестиційної політики держави

Кожна держава світу зобов’язана проводити та реалізовувати раціональну економічну політику. Це явище вважається складним, так як складається з чималої кількості взаємопов’язаних і невід’ємних елементів. Однією зі складових економічної політики є інвестиційна політика держави.

Механізм впливу на функціонування економіки, зокрема на підприємництво, і називається інвестиційною політикою держави. Вона складається з великої кількості взаємопов’язаних методів впливу, ефективне використання яких призводить до очікуваного результату. Цілями раціональної інвестиційної політики є:

·                     Формування сприятливого ділового клімату;

·                     Стимулювання підприємництва;

·                     Удосконалення соціально-гуманітарної сфери;

·                     Сприяння безперешкодної реалізації проектів, які мають цінність для інтенсивного економічного розвитку держави;

·                     Мінімізація ризикованості бізнесу в державі;

·                     Створення максимально спрощених умов для входження в економіку держави інвесторів з-за кордону.

Державна інвестиційна політика зазвичай існує на рівні держави, регіону або окремого підприємства. Для того щоб впливати на якість інвестиційного потенціалу, держава застосовує такі інструменти впливу як:

·                     Податкова політика;

·                     Грошова і кредитна політика;

·                     Амортизаційна політика;

·                     Наукова та технічна політика.

Реалізуючи фіскальну політику, держава повинна вирішити важливе завдання, а саме, як забезпечити податкові платежі в бюджет, в достатній кількості і одночасно залучити інвесторів лояльною податковою політикою. Також пріоритетним завданням фіскальної політики вважається раціональний розподіл грошових потоків, що циркулюють в межах держави.

Управління обліковою ставкою, масою грошей і кредитуванням відображається в грошово-кредитній політиці. Головною метою впливу на ці складові економіки є стимулювання попиту на інвестиції всередині держави. Реалізація грошово-кредитної політики здійснюється центральним банком держави.

Ступінь розвитку наукового і технічного потенціалу визначає інтенсивність і якість інвестиційного потенціалу будь-якої країни. Головна роль у здійсненні науково-технічної політики належить державі, яка займається її менеджментом і визначенням пріоритетних напрямків розвитку. Також держава повинна піклуватися про фінансування розвитку науково-технічного потенціалу.

Амортизаційна політика являє собою складний процес регулярної переоцінки основних фондів, що знаходяться в розпорядженні держави.

В реалізації інвестиційної політики великі держави повинні враховувати специфіку економічного розвитку всіх регіонів, що входять до його складу. При аналізі інвестиційного потенціалу регіонів враховуються:

·                     географічне положення;

·                     сукупність природних ресурсів;

·                     ступінь розвитку транспортної інфраструктури;

·                     геополітичне становище;

·                     екологічна ситуація;

·                     привабливість території для зарубіжних інвесторів.

Однією з основних завдань держави в сфері інвестиційної політики є гармонійне поєднання інвестиційних потенціалів всіх регіонів з метою формування загальнодержавного ділового клімату. Тому можна сміливо говорити про те, що регіональна інвестиційна політика є невід’ємною складовою державної.

Перед державою стоїть важлива мета, яка стосується формування і затвердження програм інвестиційного розвитку регіонів та їх окремих економічних об’єктів. Бажано, щоб реалізація таких програм ретельно контролювалася з боку центрального і регіонального уряду.

Держава повинна контролювати і раціонально розподіляти фінансові потоки, що циркулюють між окремими регіонами. Також актуальним є вирішення завдання ефективного розподілу доходів і витрат регіональних бюджетів.

У нас особливо гострим залишається питання про страхування інвестицій від втрат, несприятливих економічних умов та інших важкопрогнозованих ситуацій. Це питання має регламентуватися ефективною і прозорою законодавчою базою.

Зараз нашадержава в сфері інвестиційної політики має вирішити ряд таких актуальних завдань, серед яких можна виділити:

1.                Тісний взаємозв’язок пріоритетів і реалізованих інвестиційних проектів.

2.                Раціоналізація державних витрат, спрямованих на реалізацію інвестиційних програм різного рівня.

3.                Розширення прав інвесторів.

4.                Акцент на державному інвестуванні.

5.                Перевага проектів з меншим терміном окупності.

Реалізація державної політики в сфері інвестування потребує збільшення обсягу інвестицій, що надходять від приватних інвесторів. Це повинні бути не тільки фінансові інвестиції, а й вливання інноваційних технологій і інтелектуального капіталу.

Перед державою особливо гостро стоїть питання залучення коштів іноземних інвесторів. Закордонне інвестування допомогло б вирішити проблему недостатнього фінансування економіки за рахунок бюджетних коштів.

Щоб удосконалити реалізацію інвестиційної політики держава повинна:

·                     гарантувати права всіх учасників інвестиційного процесу;

·                     сприяти чесній конкуренції між інвесторами;

·                     відслідковувати порушення антимонопольного законодавства;

·                     попрацювати над протиріччями в існуючому інвестиційному законодавстві;

·                     удосконалити функціонування інфраструктури ринку інвестицій;

·                     спростити процедури оформлення документів, необхідних для реалізації інвестиційних проектів;

·                     удосконалити консультативну та аналітичну роботу в сфері інвестування.

 

Позитивні і негативні наслідки прискореного темпу життєдіяльності

Швидкоплинне нарощення глобалізації співпало у часі із становленнямнезалежної української держави. Тому, одним із найважливіших питань удослідженні впливу глобалізації на національні економіки є визначенняпроблем та перспектив розвитку України у глобальному світовому середовищі.

Сьогодні в розвитку України як незалежної держави одним ізпріоритетних напрямків соціального розвитку є входження у світовуспільноту повноправним її членом на принципах рівноправності та взаємноївигоди, для того щоб отримати додаткові імпульси економічного зростання,збільшити ефективність та конкурентоздатність національної економіки іголовне – підвищити рівень життя населення.

За рейтингами міжнародних економічних організацій Україна за рівнемконкурентоспроможності посідає одне з останніх місць. Курс уряду налібералізацію зовнішніх відносин не виправдав покладених на нього надій і не реалізував конкурентні переваги нашої держави. Доцільність лібералізації зовнішньоекономічних відносин мала б бути досліджена наперших етапах відкриття кордонів, оскільки далеко не однакові умови тарозбіжності обумовлювали суттєву різницю між економічними системамиУкраїни від високорозвинених країн. Показники розвитку української економіки порівняно із найбільшими торговельними партнерами свідчать про недоречність беззастережного відкриття кордонів. Так, за данимиСвітового банку, ВНП на душу населення в Україні є одним з найнижчих усвіті (вона посідає 135 місце). Виробничо-промисловий комплекс Українинездатний адаптуватися до попиту на світовому ринку, про що говоритьдосить низький ВНП на душу населення.

Такий досить тяжкий стан економіки є результатом дії цілої низки факторів, найголовніші з них такі: майже повна зношеність обладнання в усіхгалузях економіки, нераціональна сировинна й напівфабрикатна структура промисловості країни, тяжкі наслідки Чорнобильської катастрофи,психологічна неготовність певних груп населення до умов життя в іншійекономічній системі. Але найголовніший чинник – це якість здійснення трансформаційних перетворень у країні.

Слід зауважити, що перехідні країни не є однорідними. Серед нихвирізняються три групи держав із різними можливостями участі у глобальнихпроцесах.

У першу групу входять Латвія, Польща, Словаччина, Словенія,Угорщина, Чехія, де склалися сприятливі умови для швидкого завершенняперехідного етапу. Незважаючи на суперечності та труднощі перехідногоперіоду, у цих країнах з 1994р. почалось економічне зростання. В Естонії,Литві падіння економіки припинилося у 1995р.

Друга група країн із перехідною економікою представленабалканськими державами, які не мали розвинутої промисловості. Проте балканські країни в умовах командно-адміністративні системи у значнихмасштабах зберегли приватний сектор. Ця обставина значно прискорилапроцес ринкових перетворень і час виходу з економічної кризи.

За розвитком зовнішньоекономічних зв'язків Україна поступаєтьсянавіть країнам другої групи. Згідно з доповіддю «Україна ЄС: на шляху чотирьох свобод», підготовленою консультативною компанією АНТ Consulting Group, інтеграційний потенціал України обмежується певнимифакторами. Перешкодою для членства в ЄС є різні рівні економічного розвитку України та європейських країн. Рівень життя українцівстановить 15% від середнього показника по ЄС. Крім того, мізерною є часткаУкраїни в зовнішній торгівлі – усього 0,4%. З більшістю країн торговельнівідносини є незначними. Прямих іноземних інвестицій на душу населення припадає лише два відсотки від середнього рівня по ЄС.

У фундаменті розвитку національних економік в умовахглобального світового ринку лежать інновації. Однак Україна ще несформувала новий шлях розвитку, заснований на інноваціях і ефективномувикористанні інтелектуальної власності. Частка промислових підприємств, наяких впроваджуються інновації, становить 10 %, тоді як у розвинутих країнахнормою вважається 60–80 %. У зв’язку з цим необхідно підсилити рольдержави в регулюванні інноваційної діяльності, а саме: стимулюватистворення необхідних умов для формування і розвитку середовища генераціїзнань, реалізації повного інноваційного циклу, а також налагодження каналівдля дифузії інновацій. В умовах обмеженості всіх видів ресурсів і припостійній загрозі випередження зі сторони конкурентів все більш істотнурольвідіграєможливістьсвоєчасного адекватного визначенняперспективності тих чи інших наукових досліджень і моделювання процесувпровадження результатів науково-дослідної діяльності в українськуекономіку з урахуванням динамічних змін глобального світу.

Отже, ми можемо говорити, що для України необхідно вирішитипершочергові задачі щодо формування чіткої, здійсненної, реалістичноїінноваційної стратегії із чіткими етапами та оціночними критеріями дієвоїнаціональної інноваційної системи. Зарубіжний досвід свідчить, щоінноваційна політика нашої держави повинна будуватися на такій основі:

1. адаптація інноваційної системи України до умов глобалізації тапідвищення її конкурентоспроможності;

2. переорієнтація системи продукування інновацій на ринковий

попит споживача;

3.створення привабливих умов для творців інновацій,стимулювання інноваційної активності підприємництва;

4.системний підхід в управлінні інноваційним розвитком,інформатизація суспільства;

5.розвиток економіки знань;

6.розвиток людського інтелектуального капіталу;

7.ефективна координація національної інноваційної системи;

8.різке, кратне підвищення інноваційної активності існуючихсуб’єктів інноваційної діяльності та динаміка появи нових інноваційнихпідприємств;

9.дієздатна інноваційна інфраструктура;

10. створення високоінтелектуальних виробництв.

Ще одним важливим фактором функціонування економіки углобалізованому економічному середовищі є міжнародні торгівля. Приєднання до СОТ має для України стратегічне значення з точки зорудвох важливих факторів: це умова для подальшої інтеграції країни уєвропейські і світові процеси і структури системного реформування національної економіки згідно з принципами відкритості.

Але існують і мінуси цього процесу. Насамперед – це ризик втратиукраїнськими аграріями до 40% внутрішнього ринку для збуту своєїпродукції.

Поглиблення інтеграції національної макросистеми в глобальнийекономічний простір – вступ України до СОТ та початок переговорів з ЄСпро створення зони вільної торгівлі – відкривають перед українськимсуспільством нові можливості реалізації ресурсного потенціалу в системііжнародного поділу праці. Внутрішній ринок нашої країни поступово стає

частиною глобального ринку. В економічному сенсі — це майжебезперешкодне транскордонне перетікання ресурсів, товарів та послуг.

Однією із найважливіших для національної економіки формоюпереливання ресурсів в умовах глобалізації є закордонні інвестиції.

Забезпечення інвестиційної привабливості України для іноземних інвесторівза рахунок приєднання країни до загальноприйнятих у світі регулятивнихнорм є пріоритетною складовою зовнішньоекономічної політики нашоїкраїни, оскільки сучасне становище держави вимагає змін. Іноземніінвестори не довіряють політичній та економічній нестабільності в країні ітому забирають свої капіталовкладення, а це негативно впливає на розвитоквиробничої промисловості.

 

Список використаної літератури

1. Антонюк Л.Л., Поручник А.М., Савчук В.С. Інновації: теорія, механізм розробки такомерціалізації: Монографія. – К.: КНЕУ, 2003. – 394 с.

2. Бернар И., Колли Ж-К. Толковый экономический и финансовый словарь:французская, английская, немецкая, испанская терминология: В 2-х т.т. – Т ІІ: Пер. с фр. –М.: Международные отношения, 1997. – 760 с.

3. Борисов А.Б. Большой экономический словарь. – М. Книжный мир, 1999. – 895 с.4. Бузько І.Р., Вартанова О.В., Голубенко Г.О. Стратегічне управління інвестиціями таінноваційна діяльність підприємства. Монографія. – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2002.– 176 с.

5. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. – К.: Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2003. – 1440 с.

6. Дацій О.І. Розвиток інноваційної діяльності в агропромисловому виробництвіУкраїни. – К.: ННЦ ІАЕ, 2004. – 428 с.

7. Золотогоров В.Г. Энциклопедический словар по экономике. – Мн.: Полымя, 2010. –571 с.

8. Зубець М., Тивончук С. Розвиток інноваційних процесів в агропромисловомувиробництві. – К.: Аграрна наука, 2004. – 192 с.

9. Краснокутська Н.В. Інноваційний менеджмент: Навч. Посібник. – К.: КНЕУ, 2013. –504 с.

10. Менеджмент та маркетинг інновацій: Монографія / За заг. ред. д.е.н., проф. С.М.Ілляшенка. – Суми: ВТД „Університетська книга”, 2004. – 616 с.

11. Райзберг Б.А., Лозовский Л.Ш., Стародубцева Е.Б. Современный экономическийсловарь – 2-е изд., исправ. – М.: ИНФРА–М, 2014. – 479 с.

12. Тычинский А.В. Управлениеинновационной деятельностью компаний:современные подходы, алгоритмы, опыт. – Таганрог: ТРТУ, 2006

13. Управління інноваціями в сучасній організації / Під ред. В.А. Євтушевського. – К.:Нічлава, 2016. – 359 с.