КОТРОЛЬНА РОБОТА з дисципліни «Міжнародні валютно-кредитні відносини»

КОТРОЛЬНА РОБОТА з дисципліни  «Міжнародні валютно-кредитні відносини»

Зміст

2. Роль МЕВ у процесі інтеграції України в систему світогосподарських зв’язків…………………………………………………………………………..…3

22. Етапи розвитку міжнародної валютної системи………….………….11

Приктична частина………………………………………………………..15

Список використаної літератури……………………………...………….17

 

2. Роль МЕВ у процесі інтеграції України в систему світогосподарських зв’язків

У широкому розумінні міжнародну економічну інтеграціювизначають і як відносини, і як процес. Інтеграцію в першому розумінні можнатлумачити як відсутність будь-якої форми дискримінації іноземних партнерів укожній з національних економік. У такому плані міжнародна економічнаінтеграція розглядається як найвищий розвитку МЕВ. Як процес інтеграціявиявляється в стиранні відмінностей між економічними суб′єктами – представниками різних держав.

Безпосередня й активна участь України всучасних ітеграційних процесах об’єктивно зумовлена перевагамиміжнародного поділу праці, а також потребою подолати штучнувідокремленість нашої держави від світового господарства, яку спричинилиодносторонній її розвиток в межах високоспеціалізованого СРСР, деформованізовнішньоекономічна політика й механізми зовнішньоекономічної діяльності,нерозвинені товарно – грошові відносини та національні ринки товарів, послуг,праці та капіталу. 

На певному рівні розвиткумікроінтеграції виникають транснаціональні корпорації. Вони є найбільшінтегрованими мікроструктурами. На рівні національних економік інтеграціярозвивається на основі формування економічних об′єднань країн з тим чиіншим ступенем узгодження їх національних політик. Тут йдеться про явищеекономічного регіоналізму. Отже, маємо дворівнему структуру інтеграційногопроцесу – на мікро- та макрорівні. Як теоретично обгрунтовані та практичноапробовані розглядають такі форми міжнародної регіональної економічноїінтеграції: зона преференційної торгівлі, зона вільної торгівлі, митний союз,спільний ринок, економічний та політичний союзи.

Зона преференційної торгівлі – зона з пільговим торгівельним режимом,коли дві або декілька країн зменшують взаємні тарифи з імпорту товарів,зберігаючи рівень тарифів в торгівлі з іншими країнами. 

У зонах вільної торгівлі діє особливий пільговий торговельний режим длякраїн-учасниць за рахунок усунення внутрішніх тарифів при їх збереженні вторгівлі з іншими країнами. 

Митний союз – це угода двох або декількох держав, що передбачаєусунення внутрішніх тарифів та встановлення спільного зовнішнього тарифу. 

В економічному союзі вільний рух факторів та результатів виробництвадоповнюється гармонізацією внутрішньої та зовнішньої політики. В країнах-учасницях функціонує, як правило, єдина грошова одиниця. Прикладом такихсоюзів є Бенілюкс, Сполученя Штати Америки, Радянський Союз. На основіекономічних створюються політичні союзи, в яких поряд з економічноюзабезпечується політична інтеграція.

При утворенні зон преференційної та вільної торгівлі, митних союзівміждержавні відносини стосуються лише сфери обміну, тобто розвиваєтьсяторгівельна інтеграція. Глибші форми міждержавної інтеграція створюютьумови для виробничої інтеграції. Рівні, форми та темпи міжнародноїекнономічної інтеграції тісно взаємопов′язані.

Розвиток процесів міжнародної економічної інтеграції зумовленийтакими факторами:

− економічним розвитком країн, груп країн та регіонів світу в умовахнерівномірного розподілу ресурсів;

− закономірностями науково-технічного прогресу;

− тенденціями демографічного розвитку;

− наявністю та необхідністю розв′язання глобальних проблем (енергетичної,продовольчої, екологічної, використання світового океану та космосу,економічного зростання та зростання народонаселення, економічної безпеки,роззброєння);

− різким скороченням відстаней за рахунок розвитку транспортно-комунікаційних мереж;

− ринковою «уніфікацією» економічного розвитку.

Проте, незважаючи на очевидні економічні переваги, процесиміжнародної економічної інтеграції відбуваються на тлі складного переплетіннясоціально-економічних та політичних проблем. Основні чинники, щозумовлюють виникнення й існування згаданих проблем, такі:

− націоналізм, традиційні конфлікти між окремими країнами та групамикраїн, ідеологічні розходження;

− політико-правові, економічні та соціально-культурні відмінності країн-учасниць; зростання затрат при реалізації регулятивних функцій нанаднаціональному рівні; суперечності, пов′язані із розширеннямінтеграційних угруповань і т.ін.

Ефективність міжнародної економічної інтеграції досягається за рахуноктаких чинників:

− усунення дискримінації та бар′єрів між країнами-учасницями інтеграційнихугруповань у переміщенні товарів, послуг, капіталу, робочої сили тапідприємництва;

− стандартизації та уніфікації у виробничо-комерційній сфері;

− динамічного ефекту завдяки розширенню ринку та економії на масштабахвиробництва;

− забезпечення достатнього рівня конкуренції.

Сучасним процесам міжнародної економічної інтеграції притаманні певніособливості, а саме:

− динамізм процесів міжнародної економічної інтеграції в цілому, зумовленийяк дією об′єктивних факторів, так і «ланцюговою» реакцією країн нарозвиток окремих інтеграційних угруповань;

− нерівномірність розвитку й реалізації форм міжнародної економічноїінтеграції, спричинена проявами очевидних відмінностей економічногорозвитку країн і регіонів світу;

− розвиток поряд з інтеграційними дезінтеграційних процесів, які маютьглибоки корені в історичних, політичних, економічних і соціальнихзакономірностях світового розвитку.

Аналізуючі сучасні тенденції світового розвитку, інтернаціоналізаціюнаціональних економік, перетворення світового економічного механізму вєдину глобальну систему, для України виникає гостра необхідність процесуактивної інтеграції до сучасної системи господарських зв′язків для успішногоподальшого економічного, соціального та політичного розвитку. 

Для ефективної й організаційно оформленої інтеграції України в сучаснісвітогосподарські зв′язки необхідні певні політико-правові, соціально-культурні, економічні та інфраструктурні передумови.

Основні політико-правові передумови інтеграції України: політичневизначення України, забезпечення теріторіальної цілісності та створенняадекватної системи національної безпеки, безумовне виконання міжнароднихзобов′язань, особливо в сфері прав людини, запровадження прийнятної формигромадянства, перегляд існуючої практики політичних зв′язків з державамиколишнього СРСР, пряма участь в регіональних і глобальних політичнихпроцесах, формування відповідного законодавства і вироблення ефективнихмеханізмів та інструментаріїв його виконання.

Економічні передумови інтеграції формуються завдяки таким чинникам:економічному та інституційному забезпеченню суверенітету, оцінціекономічного потенціалу і напрямів структурної перебудови, розробленню тареалізації обгрунтованої програми переходу до ринкових відносин зпріоритетом роздержавлення і приватизації, соціального захисту населення,оцінці експортного потенціалу, виробленню експортно-імпортної стратегії таадекватного механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності,запровадженню національної грошової одиниці з включенням її до системиміжнародних розрахунків, розв′язанню проблеми зовнішньої заборгованості тарозподілу активів колишнього СРСР шляхом відповідних переговорнихпроцесів.

До основних соціально-культурних передумов інтеграції належатьвідродження і виховання почуття власної гідності, створення умов соціально-культурної життєздатності народів України, формування сучасної, орієнтованоїна світові пріоритети системи народної освіти, розвиток контактів зукраїнцями, що проживають за межами України.

Формування інфраструктурних передумов насамперед пов′язане зрозвитком транспортних комунікацій, необхідних для нормальноїжиттєдіяльності суверенної держави (національні авіакомпанії, флот,транспортні корпорації), розвиток сучасних інформаційно-комунікаційнихсистем з включенням їх до міжнародних систем.

На процеси включення України до сучасної системи світогосподарськихзв′язків впливають конкретні зовнішньо- та внутрішньо-економічні фактори,що формуються в системі передумов, особливостей і шляхів інтеграції України.

Серед внутрішньоекономічних факторів принциповим є перехід Українидо ринокової економіки, для чого потрібні розроблення і реалізаціядовгострокової програми. Така програма має враховувати сучасний соціально-економічний стан та особливості України і бути адаптованою доеволюціонізуючого зовнішнього ринкового середовища і спиратися на досвідпереходу до ринкових відносин інших постсоціалістичних країн.

Дія зовнішньоекономічних факторів інтеграції обумовлена, з одного боку,станом розвитку форм зовнішньоекономічної діяльності, а з другого – середовищними умовами розвитку. Зовнішньоторгівельна діяльність України востанні роки зберегла негативні тенденції в екпорті-імпорті товарів і послуг, асаме переважно сировинна спрямованість експорту, нераціональність товарноїструктури імпорту, деформована географічна структура експорту та імпорту аждо монопольної залежності від окремих країн, вкрай нерівномірне розміщенняекспортного потенціалу країни. На зовнішню торгівлю впливали й такінесприятливі фактори, як неконкурентоспроможність більшості підприємств,товарів у якісно нових умовах зовнішньої торгівлі, велика зовнішнязаборгованість, недієва система митного контролю, нерегульованістьторгівельно-економічних відносин з країнами ближнього зарубіжжя,нерозвиненість інфраструктури зовнішньоекономічної діяльності, у тому числіінформаційної, кадрова незабезпеченність на всіх рівнях здійснення ірегулювання зовнішньоекономічної діяльності. 

Отже, незважаючи на зміни вгосподарській практиці України, загалом вона не має необхідних економічних ісоціальних передумов для включення в принципово нову для неї системуекономічних відносин. Для включення в світовий процес інтеграції тарегіоналізації Україні належить створити нову економічну систему, подолавшикризу економіки, відкритися зовнішньому світові, налагодити і зробитиактивними взаємовигідні економічні зв′язки з іншими країнами.

На сьогодні ефективна інтеграція України до світового економічногопростору є нагальним завданням розбудови державності та економіки, але длятого, щоб цей процес дійсно приніс очікувані результати, необхідно усвідомитидеякі особливості інтеграції України.

По-перше, Україна ще не визначилась повною мірою з основниминапрямами і механізмом структурної перебудови економіки критерії якоїповинні вироблятися з врахуванням особливостей розвитку світової системигосодарювання а також реальних можливостей і напрямів інтегрування до неїУкраїни. 

По-друге, дуже гостро стоять питання як безпеки у сферізовнішньоекономічних відносин, так і взагалі економічної безпеки, якінеобхідно вирішувати з позицій активного конкурентного протистояння насвітовому ринку. 

По-третє, існують певні суперечності регіональногохарактеру, усунення яких можливе тільки на довгострокових договірнихзасадах шляхом активного включення до інтеграційних процесів з визначеннямглобальних національних пріоритетів та їх збалансуванням з іншими, щоіснують у світовому економічному просторі. 

По-четверте, спроби активногоспілкування та діалогу з міжнародними фінансовими інститутами – якгарантами входження України до світового ринку і оновлення економіки – поки що спричиняють неадекватну реакцію широких кіл українськоїгромадськості, оскільки досі не визначено чітко орієнтири нашої держави ні врозвитку її внутрішньої економіки, ні в пошуках її майбутнього місця всвітовому господарстві. 

Особливості України як потенційної учасниці міжнародних економічнихугруповань наступні: відсутність досвіду державності, нерозробленістьполітико-правових регуляторів та інструментів, нерозвиненість ринковихвідносин, інерція погіршення економічного стану, запас соціальної витримкинаселення, який виснажується, розміщення в регіоні, що характеризуєтьсяінтеграцією високого рівня, конкурентність щодо аналогічних інтересів країнсхідної Європи.

Україна, як суверенна держава, поки що винятково несуттєво впливає наінтеграційні процеси, що відбуваються в світовій економіці, залишаючисьпротягом довгого часу осторонь головних світогосподарських процесів.

Наприкінці двадцятого століття, коли було відкинуто багаточисельніідеологічні догми, Україна лише почала брати активну участь в сучанихпроцесах інтеграції та глобалізації. Перебуваючи в центрі Європи, поряд здержавами, що активно перебудовують свої економінки, Україна помітновідстала та не встигає за процесами, що відбуваються в сусідніх державах.

Приймаючи до уваги ресурси та географічне положення України, а такожконкретні умови, які створює світова економіка кожній державі, Українаповинна знайти свій шлях прискорення структурних перетворень з метоюпосилення своєї ролі в світовій економіці. Україна робить лише перші кроки насвітовій арені. В цих умовах належить вирішити велику кількість принципововажливих проблем переходячи до економіки відкритого типу за короткийпроміжок часу. Помилки на цьому шляху можуть призвести до того, щозовнішня конкуренція стане не сприятливим, а руйнуючим факторомукраїнської економіки. Вся логіка розвитку України на найближчі десятиліттяпідказують необхідність балансування відносин з Заходом, де вона граничить зЄС та на сході з Росією та іншими країнами СНД. Як показує практикаглобалізації все більше набирає сили процес регіоналізації світовогоекономічного простору. Одним з найважливіших етапів в інтеграції України усвітовий простір є входження України до ЄС.

Формуючи власну інтеграційну політику, Україна має визначитися звідповідними середньо- та довгостроковими пріоритетами, виходячи з сучаснихумов функціонування національної економіки. Середньострокові інтеграційніпріоритети перебувають у двох різноспрямованих векторах. З одного боку,обережне ставлення до участі в інтеграційних угрупованнях країн з високимрівнем наднаціонального регулювання, зумовлена особливостями України яксамостійного суб′єкта інтеграції. З другого, неможливість тривалого"позаінтеграційного" розвитку в регіоні, де масштаби і динаміку економічноїінтеграції визначають не лише внутрішні, а й потужні зовнішні (глобальні)фактори.

Інтеграційна політика щодо східноєвропейських країн має орієнтуватисяна відновлення ефективних традиційних зв′язків в сфері міжнародноїспеціалізації та кооперування. Зокрема, ефективними формами інтеграції зцими країнами стають субрегіональні угруповання. Значний вплив на розвитоктакої інтеграції можуть справляти спеціальні вільні економічні зони різнихтипів, які доцільно створити у відповідних регіонах України.

Висновки Отже, не зважаючина низку проблем Україна всеж таки досягла деяких результатів в процесіінтеграції до світової системи господарських зв’язків:

•Україні вдалося зберегти свій суверенітет від спокус втягнення вреінтеграційні процеси в СНД;

•Україна врегулювала певним чином на політичному та правовому рівняхсвої стосунки з НАТО;

• Україні вдалося стати членом Ради Європи, формалізувати взаємини зЄС та увійти до низки перспективних регіональних інтеграційних утворень,таких як Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ), Черноморське економічнеспівробітництво (ЧЕС). Україну розглядають як важливого партнера в новійсистемі три- та багатосторонніх відносин країн Центральної та Східної Європи.

Завжди виключно складно прогнозувати майбутнє і шляхи розв′язанняосновних проблем, що стоять перед суспільством. Сьогодні, коли всесвітоваспівдружність знаходиться на етапі глобалізації і супутніх їй процесіврегіоналізації, ще складніше передбачити перебіг подій в майбутньому.

Особливо складно передбачити шляхи розвитку країни під часом трансформаціїїї економіки, коли ще не зроблено кінцевий вибір найбільш сприятливої моделірозвитку ринкової економіки. 

22. Етапи розвитку міжнародної валютної системи

В умовах інтеграціїекономіки різних країн валютна система відіграє все більш важливу тасамостійну роль у світогосподарських зв'язках. Вона безпосередньо впливає насоціально-економічне становище країни, зокрема на зростання виробництва,експортно-імпортні операції, на інфляцію та ціни, заробітну плату тощо.

Зростання ролі валютної системи змушує економічно розвинуті країнивдосконалювати інструменти регулювання валютної сфери на національному таміжнародному рівнях.

Світова валютна система, по своїй суті, є сукупністю певних правил ізаконів, які регулюють діяльність центральних емісійних банків на зовнішніхвалютних ринках. В процесі їх практичного застосування світова валютнасистема повинна забезпечити стабільний фундамент для довгостроковогопланування міжнародних торговельних відносин і всіляко сприяти викоріненнюрізного роду валютних обмежень та протекціоністських заходів з боку окремихкраїн та їх урядових органів.

Валютну систему можна розглядати з двох сторін. З одного боку, вона єоб'єктивною реальністю, яка виникає з поглибленням економічних зв'язків міжкраїнами. З іншого боку, ця об'єктивна реальність усвідомлюється ізакріплюється в правових нормах, інститутах, міжнародних угодах.

Таблиця 1

Еволюція світової валютної системи

№

Назвавалютноїсистеми Місце і часвиникнення

Позитивні риси і переваги

Недоліки і причини краху

1 Паризькавалютнасистема:

золотий

стандарт

Паризька

конференція

1867 р

- стабільні валютні курси;

- вільний перелив капіталу;

- симетричне автоматичне

вирівнювання платіжних

дисбалансів;

- сприятливі умови для

економічного розвитку - залежність ціновоїстабільностівідвидобутку золота;

- введення валютнихобмежень;

- безробіття,скороченнядоходів,інфляція

2

Генуезька

валютна

система:

золотозливковий

стандарт

Генуезька

конференція

1922 р.

- вилучення з обороту золотихмонет;

-ліквідаціядисбалансівзовнішніхрозрахунківздійснюваласяшляхомвикористання резервних валют - процес стабілізаціївалют розтягся наряд років, щостворило умови длявалютних війн;

- методи валютноїстабілізаціївизначили їїхиткість

3

Бреттон-Вудськасистема:

золото

доларовий

стандарт

Бреттон-

Вудськаконференція

(США)

1944 р.

- встановлення офіційних курсіввалют шляхом визначення їхзолотого вмісту і твердоїфіксації до долара;

- збереження ролі золота якплатіжного засобу тарозрахункової одиниці уміжнародному обігу;

- здійснення операцій купівлі-продажу золота лише на рівніцентральних банків країн іззабороною таких операцій длявсіх інших суб'єктів;

- центральні банки підтримувалистабільний курс своєї валютивідносно валюти країни-лідера в межах +/- 1 %за допомогою валютнихінтервенцій; - нестійкість тасуперечностіекономіки;

- посилення

інфляції, яка

негативно впливала

на світові ціни та

конкурентну

здатність фірм, та

заохочувала

спекулятивні

переміщення

«гарячих» грошей;

- нестабільність

платіжних балансів;

- невідповідність

принципів Бреттон-

Вудської валютної

системи зміненому

співвідношенню сил

на світовій арені

4

Ямайська

валютна

система:

паперового

(доларового)

стандарту

Кінгстонська

конференція

1976р.

- скасовані офіційна ціна золота;

- припинено розмін доларів назолото;

- країнам надано право виборубудь-якого режиму валютногокурсу -посиленняглобальнихплатіжних

дисбалансів;

- високаволатильністьвалютних курсів

Іншимисловами, валютна система є сукупність економічних відносин, пов'язаних зфункціонуванням валюти, і форм їх організації.

У своєму розвитку світова валютна система до сучасного часу пройшлачотири етапи. Виділяють чотири світові валютні системи – Паризька (1867),Генуезька (1922), Бреттон-Вудська (1944) та Ямайська (1976). Кожна з нихвідповідала певному етапу розвитку світової економіки і міжнароднихекономічних відносин. Головна різниця між ними полягає в механізмівстановлення курсів валют і ролі золота в міжнародних розрахунках. 

Так,Паризька валютна система – це система з механізмом автоматичногокоригування платіжних балансів на основі системи фіксованого стандарту.

Поступово золотомонетний стандарт перестав відповідати потребам економіки,що призвело до його заміни золото-зливковим стандартом в рамках Генуезькоїсвітової валютної системи. Особливістю даної системи було те, що почалиутворюватися валютні союзи та було започатковано процес реорганізаціїсвітової валютної системи в умовах геополітичних зрушень. Світова криза 20-хроків ХХ ст. підірвала основи цієї системи, в результаті чого знизивсявалютний курс основних валют.

Новий виток в розвитку світової валютної системи почався з укладанняБреттон-Вудської угоди, яка закріпила золотодевізний стандарт та визналадолар США як найбільш стабільну валюту. Особливість даної валютноїсистеми – ієрархічна цілісність світової економіки на основі глобальноголідерства і системної підпорядкованості усіх держав країні-гегемону. Аленестача золота у кінцевому рахунку призвела до девальвації долара, скороченнязолотовалютного запасу країни призвело до краху цієї системи.

Іншими причинами були нестабільність платіжних балансів окремихкраїн і вплив інфляційних процесів, неспроможність США забезпечити вільнийрозмін долара на золото, дезорганізуюча роль ТНК в валютній сфері тощо.

Деюре, сучасна світова діюча валютна система - це Ямайська. В її рамках булапроведена офіційна демонетизація золота. Це система з вбудованим механізмомавтоматичного коригування платіжних балансів, що базується на вільномуплаванні валют. Однак де-факто сучасна світова валютна система ще дотепербазується «на уламках» Бретон-Вудських угод, особливо в частині міжнародноїінституційної структури.

На початку ХХІ століття економічний розвиток міжнародних валютнихзумовлює протиріччя між різними групами країн. Основною причиноюглобальної фінансово-економічної кризи стала відмова від золотовалютногостандарту в регулюванні міжнародних економічних відносин, яка спричиниламасове необдумане кредитування, яке, в свою чергу, дестабілізувало світовуекономіку. Іншою причиною стала надмірна доларизація економіки промисловорозвинутих країн світу].

Через економічні негаразди більшість країн світу, чутливіші донерівномірного розвитку міжнародних валютних відносин. Незважаючи на цедолар США залишається провідною резервною валютою світу. Така ситуаціяпояснюється борговою кризою в єврозоні. Світовими лідерами по обсягувалютних резервів є Китай, Японія та Росія. Щодо юаню, то йомувідповідно прогнозується велике майбутнє. Китай хоч і не робив офіційних заявпро надання юаню функцій резервної валюти, проте завдяки зростаючій роліцієї країни в міжнародній торгівлі роль юаня у світі активно росте. Оцінкаперспектив перетворення юаня на резервну валюту потребує перегляду рядуфакторів. Зокрема, до найвагоміших можна віднести реформу валютногорегулювання, ємний внутрішній ринок, що забезпечується підвищеннямкупівельної спроможності населення, здешевленням імпорту та реформуваннямструктури експорту.

Позиції Китаю у міжнародній торгівлі та фінансах зумовлюють зростанняйого ваги у забезпеченні стабільності існуючої фінансової системи завдякизначній інтегрованості в систему світових фінансів. У 2011 р. центральний банкКНР підписав угоду з декількома центральними банками промисловорозвинутих країн на загальну суму 600 млрд. юанів або 95 млрд. доларів, якідають змогу торгувати без використання іноземної твердої валюти і цимзменшити можливість настання кризових явищ.

Висновки. Таким чином, одним із найбільших недоліків світовоївалютної системи є те, що вона не передбачає механізмів мінімізації наслідківкризових явищ, а покладені в її основу принципи формують залежністьекономічного стану країн від ситуації на міжнародному валютному ринку.

Практична частина

Облігації АТ “Вінницянафтопродукт” номіналом 35 грн. продається за ціною 20 грн. Визначити курс облігацій. Як зміниться ціна облігації, якщо курс облігації зменшиться на 7%.

Рішення:

Курс облігації (Ко) визначається відношенням ринкової ціни облігації до номіналу (N).

Ко =(20/35)*100 = 57

Ціна облігації при заданому їх курсі дорівнює:

P = Ко * N/100

Якщо курс облігації зменшиться на 7%, то ціна облігації буде дорівнювати:

Р = (57-57* 0,07) *35/100 = 18,55 грн.

 

Акціонерне товариство “Холдінгова компанія “Київміськбуд”” випустило 1 тисячу привілейованих акцій номіналом 20 грн. Мінімальний річний прибуток при емісії акцій було оголошено рівним 35% від їх номіналу. Чистий прибуток товариства складає 5500 грн. Визначити мінімальну суму, яку товариство повинно сплатити кожного року у вигляді дивідендів за привілейованими акціями та прибуток на прості акції.

Рішення: 

Дивіденд на одну акцію дорівнює:

D1 = 20 35/100 = 7 грн.,

тоді величина дивіденду за всіма випущеними привілейованими акціями буде дорівнювати:

D = 1000 7 = 7000 грн.

Прибуток на прості акції – це різниця між чистим прибутком і виплаченим дивідендом за привілейованими акціями.

П(ЗА) = 5500 – 7000 = - 1500 грн.

Акції корпорації номіналом 2 тис. грн. були куплені за ціною 5,5 тис. грн. за півроку до виплати дивіденду. Дивіденд за акціями за рік був проголошений у розмірі 15% річних. Після оголошення про виплату дивідендів курс акцій склав 5,8 тис.грн. Визначити поточну прибутковість акцій у вигляді ефективної ставки відсотків.

Рішення:

Розмір річного дивіденду за акцією дорівнює

D = 0,15*2000 = 300 грн

Поточна прибутковість акції за термін з моменту її покупки визначається сумою річного дивіденду і можливим прибутком від продажу акції:

П= (300+5800-5500)/(5500*0,5) 0,22

тобто поточна прибутковість складає 22%.

 

Список використаної літератури

Інформаційно-аналітичнийпорталУкраїнськогоагентствафінансового розвитку. Прогноз розвитку світової валютної системи до2015 року [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ufin.com.ua/analit_mat/drn/097.htm.

Кержковська Д. Проблеми і перспективи розвитку світової валютної системи в умовах глобальної економічної кризи / Д.Р. Кержковська // Механізм регулювання економіки. – 2010. – № 1. – С. 237-244.

Кравчук Н.Я. Дивергенція глобального розвитку: сучаснапарадигма формування геофінансового простору / Н. Кравчук. – К.:Знання, 2012. - 782 с.

Мироненко Г. Чинники трансформації і перспективи збереженнячинної світової валютно-фінансової системи [Електронний ресурс] –Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=1746.

Черняк О. Проблеми і перспективи розвитку світової валютної системи в умовах глобальної економічної кризи / О.Черняк // Науковий вісник ЧДІЕУ. – № 1 (5). – 2010. – C. 34-36.

Шаповалова С. М. Спеціальні права запозичення як інструментглобалізації економіки / С. М. Шаповалова, Г. М. Карамишева //Актуальні проблеми економіки. – 2010. – № 9(111). – С. 17–23.

Можаев П.А. Пространственые структуры мирового хозяйства / П.А.Можаев // Пресс – Соло, 1999 – 280 с.

Юрченко А.Е. Взаимосвязь процессов регионализации и интеграции. –Вестник МСУ. Харьков. – 2006. т.ІХ. №1 – с.12-14.

Адміністративна реформа в Україні: шлях до Європейської інтеграції: Зб.наук. пр. – К., 2008. – 315 с.

Стеченко Д.М. Управліня регіональним розвитком : Навч. посіб. – К.: Вищашк., 2017. – 225 с.

Трансформацій і процеси економіки України в регіональному вимірі / За ред.проф. Школи І. М. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2014. – 360 с.

Модульна контрольна робота з дисципліни «Трудовий потенціал»

 

Модульна контрольна робота з дисципліни «Трудовий потенціал»

Варіант 4

1. Складові соціального захисту населення: сутність та характеристика кожної складової

Соціальне забезпечення є одним із важливих напрямів соціальної політики, що полягає у встановленні та підтримці суспільно необхідного матеріального та соціального статусу всіх членів суспільства.

Соціальний захист - захист певного рівня доходу для населення, яке в силу будь-яких причин не може забезпечити своє існування, а саме: хворих, сиріт, безробітних, інвалідів, літніх людей, одиноких матерів, багатодітних сімей.

Основні принципи соціального забезпечення: націлювання;  гуманність;  складність; забезпечення прав і свобод особистості.

Проаналізуємо основні компоненти соціального захисту населення України:

  1) соціальне забезпечення;

  2) соціальна допомога;

  3) соціальне страхування.

  Соціальне забезпечення - це надання певним категоріям громадян соціальних виплат за рахунок коштів бюджетів.  Соціальні виплати для малозабезпечених сімей, сімей з дітьми, жертв війни та політичних репресій.  Право на соціальне забезпечення стосується соціальних прав, це одне з природжених прав людини, яке визнається міжнародною спільнотою та закріплено в основних міжнародних правових документах.

Право на соціальне забезпечення закріплено в основних міжнародних правових документах:

-         Загальна декларація прав людини (ООН, 1948 р.),

-         Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (ООН, 1966 р.),

-          Європейська соціальна хартія (Рада Європи, 1961 р.),

-         Переглянута Європейська соціальна хартія (Рада Європи, 1996 р.) )).

Підсоціальною допомогоюрозуміють короткострокову виплату з метою компенсації втраченого заробітку або додаткова підтримка громадян у разі соціального ризику за бюджетні кошти або соціального страхування.  Соціальні виплати - страхування, а не страхування.

  Страхові характеристики за рахунок коштів соціального страхування, права застрахованої особи, першочерговою метою є компенсація втраченого заробітку, сума залежить від заробітку.

Право на отримання страхової допомоги мають незастраховані люди, що фінансуються за рахунок бюджету, спрямовані на суб’єкти, що підлягають фінансовій підтримці.

Соціальне звільнення –це повне або часткове звільнення певних категорій громадян від виконання обов'язків або додаткових прав у випадку соціального ризику.

 Соціальне страхування - захист економічно активного населення від соціальних ризиків на основі колективної солідарності в компенсації.  Основними соціальними ризиками, пов'язаними з втратою працездатності, працею, а отже, доходом, є захворювання, старість, безробіття, материнство, нещасний випадок, виробничі травми, професійні захворювання, смерть годувальника. Система соціального страхування фінансується за рахунок спеціальних позабюджетних фондів  від внесків роботодавців і працівників, а також державних субсидій.

Є дві форми соціального страхування:

 - загальнообов’язкове страхування–це страхування при державній підтримці, тобто кошти державного бюджету;

- добровільне страхування –це страхування за відсутності державної допомоги, власні кошти, або кошти залучених приватних організацій.

Громадяни отримують допомогу за допомогою грошових виплат, а самевиплат пенсії та допомоги на випадок хвороби, старості, безробіття, втрати годувальника тощо.Можливі випадки фінансування через фінансування медичних послуг, професійного навчання тощо.

 

 

2. Освіта її вплив на трудовий потенціал суспільства

Роль освіти у формуванні трудового потенціалу для «кадрового потенціалу» (кадровий потенціал групи людей може перевищувати суму кадрових потенціалів окремих представників групи через приведення в дію эмерджентного механізму). Для регіону або країни синергічний ефект неможливий, так як групи людей не об'єднані спільною метою, отже, для даного рівня коректніше використовувати термін «трудовий потенціал».

Говорячи про потенціал окремого індивідуума, доцільніше використовувати поняття «трудовий потенціал», оскільки термін «кадри» не може бути застосований до окремої людини, він передбачає узагальнену характеристику групи індивідуумів.

Якщо говорити про якісне наповнення трудового потенціалу, то на сьогоднішній день ефективно розглядати його, по-перше, в рамках компетентнісного підходу, оскільки в наш час, коли бизнессредовище вкрай динамічне та агресивне, індивідууму не достатньо володіти лише певним, отриманими в процесі освіти, набір вузькопрофесійних знань, навичок і умінь. По-друге, з позиції принципів стійкого розвитку — світ стоїть на порозі ресурсного кризи і сьогоднішнім поколінням необхідно переглянути і значно вдосконалити механізми використання світових ресурсів, однак слід зазначити, що в даному випадку мова йде не тільки про невідновлюваних і відновлюваних природних ресурсах, а й про культурну спадщину суспільства. По-третє, з урахуванням особливостей економічних, соціальних і культурних глобалізаційних процесів. По-четверте, в рамках концепції корпоративної соціальної відповідальності.

Таким чином, до сучасної освіти пред'являються нові досить жорсткі вимоги - сьогодні фахівець повинен стати носієм знань, навичок і умінь, які необхідні для сталого розвитку суспільства (раціонального використання ресурсів і захисту навколишнього середовища, виконання активної громадянської позиції), охорони і поліпшення стану здоров'я, розвитку і підтримки культурної спадщини.

Сьогодні бізнес-середовище характеризується дуже високою динамічністю завдяки розвитку інформаційних технологій, а внаслідок глобалізаційних процесів — мультикультурністю, отримані знання в середньому застарівають протягом року. На цьому тлі для підтримки конкурентоспроможності фахівця у нього повинні бути сформовані наступні компетенції:

• орієнтація на зміни (висока адаптивність);

• постійне освоєння нових знань і навичок (уміння вчитися);

• навички ефективної комунікації, у тому числі міжкультурної;

• вміння працювати в команді та ефективно співпрацювати;

• прагнення до вдосконалення професійного рівня і як наслідок — бізнес-процесів.Прогнозований найближчим часом екологічний (ресурсний) криза також висуває свої вимоги до сучасних працівникам.  Згідно з принципами сталого розвитку, сьогоднішні покоління повинні максимально ефективно використовувати природні ресурси.  Отже, можна виділити ще одну ключову компетенцію - «екологічну» (набір знань, навичок і умінь, необхідних для раціонального використання природних ресурсів та захисту навколишнього середовища).

 

3. Сутність поняття трудовий потенціал

Трудовий потенціал соціуму виражається в потребі до трудової діяльності і в загальному потенціалі до трудової дієздатності. Потенціал соціуму до праці може бути виражений якісно і кількісно.

Кількісне вираження відображена насамперед у трудових ресурсах, під якими мається на увазі виражена цифровим способом кількість населення, яке здатне до праці. Кількісного вираження стосується також облік робочого часу, який в процесі своєї трудової діяльності відпрацьовує населення, що є працездатним.

Якісне вираз відображено в рівні здоров'я і кваліфікації працездатного населення, соціально-особистісних складових кожного конкретного працівника.

Перерахуємо складові, що входять в структуру потенціалу до праці:

- особистісний трудовий потенціал або потенціал до праці конкретної особистості;

- організаційний трудовий потенціал або потенціал до праці конкретного підприємства, організації;

- галузевий трудовий потенціал, регіональний трудовий потенціал, коли потенціал до праці розглядається на регіональному або галузевому рівні.

Трудовий потенціал поділяється на рівні:

- рівень трудового потенціалу, що відображає можливості в праці конкретної людини (особистий);

- рівень трудового потенціалу, що відображає можливості в праці певного колективу в організації (локальний);

- рівень трудового потенціалу, який відображає можливості в праці на регіональному чи галузевому рівні;

- рівень трудового потенціалу, який відображає можливості в праці в рамках сукупності перерахованих вище рівнів.

Трудовий потенціал людини і тієї чи іншої фірми в цілому усередині теорії предмета прийнято завжди розрізняти. Трудовий потенціал фірми формується на базі злиття трудових потенціалів працівників. Трудовий потенціал людини виступає фундаментом для формування потенціалу до праці на всіх рівнях, які стоять вище його.

Під організаційним потенціалом до праці розуміється комплекс різного роду параметрів, що характеризують працівників підприємства у їх взаємозв'язку. Параметри можуть бути демографічними, функціональними, соціального плану, професійного плану, особистісного плану. Всі ці параметри враховуються поряд з якістю взаємин співробітників всередині підприємства. Сучасний ринок диктує свої умови побудови подібних структур потенціалу до праці всередині організації. Жорсткі та стійкі зв'язки елементів на даний момент не прийнятні. Ринок вимагає гнучкості, мобільності в процесі перебудови під швидко мінливі умови.

Трудовий потенціал підприємства з точки зору теорії поділяється на такі складові:

- кадровий трудовий потенціал;

- професійний трудовий потенціал;

- кваліфікаційний трудовий потенціал;

- організаційний трудовий потенціал.

Зміст трудового потенціалу працівника як особистості:

- високий рівень комунікації при співробітництві;

- високий рівень творчого та аналітичного потенціалу;

- високий рівень морального потенціалу.

У процесі діяльності з управління співробітниками враховуються характеристики, що виражаються кількісно і якісно. Крім цих характеристик враховується рівень розвитку особистості того чи іншого працівника на поточний і майбутній моменти часу.

Можливості співробітника в процесі реалізації його потенціалу до праці повинні збігатися з потрібними результатами. Рівень професіоналізму, кваліфікованість, раціональна розстановка працівників по робочих місцях – все це впливає на те, як сильно буде тим або іншим працівником виявлений його трудовий потенціал. Співробітник повинен бути (крім іншого) якісно вмотивований і бути в повному задоволення від своєї трудової діяльності.

Ефективність в управлінні персоналом досягається за допомогою двох ключових факторів:

- впровадження системи, яка дозволяє ефективно реалізовувати потенціал до праці у кожного працівника;

- впровадження механізму, який дозволяє всім співробітникам підприємства бути в ефективній взаємодії один з одним.

Постійне зростання трудового потенціалу організації забезпечується злиттям трудового потенціалу особистостей у їх ефективній взаємодії.

 

4. Джерела інформаційного забезпечення системи управління трудовим потенціалом суспільства

Джерела системи інформаційного забезпечення управління трудовим потенціалом: перепис населення; статистичні звіти; інформаційно-аналітичні звіти; довідкові перевірки та перевірки суб'єктів господарювання та регіонів.

 Користувачами цих даних є законодавча, виконавча та судовагілка органів державної влади всіх рівнів, які оперують ними в управлінні формуванням, розподілом та використанням трудового потенціалу в рамках своєї компетенції.

Великий масив зібраної та досліджуваної інформації знаходиться у відкритому доступі через організацію різних публікацій, а також в електронній системі з метою забезпечення наукових досліджень зацікавленими сторонами, серед яких вчені, студенти, працівники різних компаній та організацій.

 Формування інформації банків повинно бути адаптоване до кожного напряму управління трудовим потенціалом, наприклад, "ринку праці", "Навчання", "Професійна орієнтація" тощо.

 Інформація про управління працездатністю ділиться на орієнтовну,оперативну та науково-дослідну.

Оперативнаінформація - цеінформація, яка надходить із відповідних об'єктів та охоплює різні дані. До оперативної інформації відносять:інформацію про населення, робітників та службовців у галузях економіки регіону, на підприємствах, асоціаціях, організаціях; про учнів випускних класів середніх шкіл, професійно-технічної освіти, студентів вищих та середніх спеціальних закладів; пенсіонери та інваліди працездатного віку.

 На основі опрацьованої інформації розробляється поточний баланс трудових ресурсів;  прогнози населення за статтю та віком для регіонів, міст, районів;  прогноз потреб у робочій силі для галузей економіки.

 Аудит управління накопиченими матеріалами та економіко-соціологічні дослідження стають основою формування дослідницької інформації.  Це досить трудомістко і важливо, оскільки збільшує можливість надійного управління трудовим потенціалом, у багатьох випадках є єдиним джерелом необхідної інформації з певного питання.

Орієнтовнаінформація –це результат прогнозування економічного та соціального розвитку регіонів за цільовими комплексними програмами. Орієнтовна інформація охоплює більше даних про структуру джерел формування трудового потенціалу, сертифікацію робочих місць та збалансованість із кількістю працівників, потребою у кваліфікованих робочих місцях тощо.

 Кожна група даних зберігається в окремих банках інформації.  Кожному типу інформації встановлюється термін зберігання, після якого матеріали зберігаються в архіві.

 Інформаційне поле дає можливість повністю обґрунтувати регулювання, прогнозування та управління якістю трудового потенціалу.

БЖД

 

Зміст

 

8. Чим визначається економічна шкода від нещасних випадків………..………………………………………………………………….3

6. Вплив електромагнітних полів радіочастот на організм людини та захист від них........................................................................................................10

Задача 1……………………………………………………………………12

Задача 2………………………………………………………………….13

Список використаної літератури. 15

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

8. Чим визначається економічна шкода від нещасних випадків

 

Розглядаючи визначення розміру моральної шкоди, слід зазначити, що це питання вирішується лише судом, проте сторони можуть пропонувати суду свої варіанти. Оскільки випадки та обставини, за яких може бути заподіяна моральна шкода, можуть бути різними, законодавець допускає відшкодування такої шкоди грішми, майном або в інший спосіб (ст. 23 ЦК України). Проте найбільш поширеним у судовій практиці є саме грошове відшкодування такої шкоди.

У зв’язку із цим найбільша проблема для суду - це обчислення розмірів грошової компенсації моральної шкоди, оскільки щодо майнової шкоди це питання не виникає, через те, що розмір об’єктивно існує у вигляді ціни речі, втраченої вигоди тощо. Принцип еквівалентного відшкодування, що властивий цивільному праву, при відшкодуванні моральної шкоди неможливий, оскільки вона не має вартісного еквівалента. Тому завжди вона має умовний характер. Судова практика може відпрацьовувати лише критерії оцінки, закладені у ст. 23 ЦК України.

Так, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та духовних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають суттєве значення. Зокрема, це доповнюється в п. 9 постанови Пленуму ВСУ - про стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих та виробничих обставинах, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану тощо.

Найголовніше, що нерідко відсутнє в судових рішеннях, у них обов’язково повинні наводитися мотиви визначення розміру моральної шкоди. Суди першої та другої судових інстанцій перебувають у вигіднішій позиції, аніж Верховний Суд України, тому що вони напряму спілкуються зі сторонами, бачать їх, а саме це вказує на визначення розумності та справедливості. ВСУ важко, не маючи цих можливостей, змінювати розмір шкоди, за винятком прямих зловживань. Крім того, ВСУ не може встановлювати нові факти, досліджувати нові докази, по-іншому переоцінювати встановлені нижчестоящими судами докази (ст. 335 ЦПК), тому наявні випадки, коли суд касаційної інстанції зменшує або збільшує розмір морального відшкодування, напевне, є неправильними, адже при цьому порушуються вимоги ст. 335 ЦПК щодо меж касаційного перегляду справи. Інший випадок, коли касаційний суд наводить випадки порушення судами норм процесуального закону (щодо належності, допустимості доказів тощо) і змінює розмір моральної шкоди, а не залишає ті ж докази, даючи їм іншу оцінку.

Важливим є те, що розмір моральної шкоди не залежить від розміру відшкодування майнової шкоди та чи була вона відшкодована, хоча ці обставини можуть братися до уваги, та може бути зменшений судом з урахуванням ступеня вини потерпілого і матеріального становища відповідача (лише фізичної особи). Пленум ВСУ в своїй відповідній постанові вимагає від суддів, щоб вони обов’язково зазначали мотиви, з яких виходили, визначаючи розмір морального відшкодування, що, на жаль, суди роблять дуже рідко, беручи до уваги і вказуючи, в основному, лише об’єктивні, а не суб’єктивні критерії.

Уперше ЦК України вказує, що моральна шкода може стягуватись не одноразово, а періодичними платежами (ст. 1168 ЦК України). Як вона буде діяти, важко сказати і таких прикладів судова практика, напевне, ще не знає. Проте, важливим є те, що за один травмуючий факт можна лише один раз пред’явити позов. Разом з тим виникає питання, як бути, коли, наприклад, спотворено обличчя і наслідки виявляться пізніше і поступово (спочатку не взяли в армію, потім дівчина відмовилася від пропозиції одружитися і т. д.)? Вихід один - усі можливі в майбутньому наслідки зазначати в позові, тобто давати суду програму дій, адже суд нові обставини сам не визначає, а оцінює те, що зазначено і доведено позивачем. У цьому разі може бути призначена відповідна експертиза (і обов’язково, якщо розмір шкоди доволі великий), що суди пропонують учасникам процесу надзвичайно рідко.

Новою для ЦК України є вимога врахування засад розумності та справедливості при встановленні розміру моральної шкоди. Це зазначено лише для відшкодування моральної шкоди. На відміну від ст. 4401 ЦК УРСР 1963 року, новий ЦК України не встановлює меж розміру моральної шкоди (ані мінімального, ані максимального). Якщо згадати, в період так званого «маршу протесту на суди ЗМІ» стосовно надвеликих розмірів відшкодування моральної шкоди при вирішенні позовів про поширення ними неправдивої інформації Верховна Рада України розглядала декілька варіантів законопроекту щодо встановлення максимального розміру моральної шкоди у спорах зі ЗМІ, проте їх не прийняли. Єдине, що було зроблено, це збільшено розмір державного мита при висуванні вимоги про моральну шкоду до ЗМІ у спорах про захист честі та гідності (зміни до Декрету КМУ «Про державне мито» від 3 квітня 2003 року).

Отже, чинне законодавство не містить методики чи способів обчислення моральної шкоди. Більшість учених вважають, що для визначення сум морального відшкодування потрібні спеціальні знання, оскільки кожен випадок має свої відмінні риси. Людина - істота біопсихосоціальна, порушення функціонування однієї зі складових її організму спричиняє погіршення функціонування всього організму.

Сьогодні науковці пропонують різні методики вирахування розміру моральної шкоди. Відомі методики вітчизняної вченої О. Штефан та російського дослідника О. Ерделевського. Так, методика Ерделевського ґрунтується на: а) презюмуванні моральної шкоди - страждань, які повинна відчути «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина; б) визначення базисного рівня розміру компенсації за страждання, спричинені заподіянням тяжкої шкоди здоров’ю, що приймається в розмірі 720 мінімальних розмірів зарплати (дохід працюючої людини за 10 років); в) розробленій шкалі співвідношень розмірів компенсації моральної шкоди на основі співвідношень максимальних санкцій Кримінального кодексу, що передбачають відповідальність за посягання на аналогічні права людини; г) розробленій формулі, за допомогою якої можна визначити розмір компенсації та яка враховує критерії, що повинен прийняти до уваги суд при вирішенні відповідного питання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6. Вплив електромагнітних полів радіочастот на організм людини та захист від них

У процесі еволюції біосфера постійно знаходилась та знаходиться під впливом електромагнітних полів (ЕМП) природного походження (природний фон): електричне та магнітне поля Землі, космічні ЕМП, в першу чергу ті, що генеруються Сонцем. У період науково-технічного прогресу людство створило і все ширше використовує штучні джерела ЕМП. В теперішній час ЕМП антропогенного походження значно перевищують природний фон і є тим несприятливим чинником, чий вплив на людину з року в рік зростає. Джере­лами, що генерують ЕМП антропогенного походження є телевізійні та радіотрансляційні станції, установки для радіолокації та радіонавігації, високовольтні лінії елект­ропередач, промислові установки високочастотного нагрівання, пристрої, що забезпечують мобільний телефонні зв'язки, антени, трансформатори і т. п. По суті, джерелами ЕМП можуть бути будь-які елементи електричного кола, через які проходить високочастотний струм. Причому ЕМП змінюєтьсй з тою ж частотою, що й струм, який його створює.

Ступінь впливу ЕМП на організм людини залежить від діапазону частот, інтен­сивності та тривалості дії, характеру випромінювання (неперервне чи модульоване), режиму опромінення, розміру опромінюваної поверхні тіла, індивідуальних особливостей організму.

ЕМП можуть викликати біологічні та функціональні несприятливі ефекти в організмі людини. Функціональні ефекти проявляються у передчасній втомлюваності, частих болях голови, погіршенні сну, порушеннях центральної нервової (ЦНС) та серцево-судинної систем. При систематичному опроміненні ЕМП спостерігаються зміни кров'яного тиску, сповільнення пульсу, нервово-психічні захворювання, деякі трофічні явища (випадання волосся, ламкість нігтів та ін.). Сучасні дослідження вказують на те, що радіочастотне випромінювання, впливаючи на ЦНС, є вагомим стрес-чинником.

Біологічні несприятливі ефекти впливу ЕМП проявляються у тепловій та нетеп-ловій дії. Нині достатньо вивченою можна вважати лише теплову дію ЕМП, яка при­зводить до підвищення температури тіла та місцевого вибіркового нагрівання органів та тканин організму внаслідок переходу електромагнітної енергії у теплову. Таке нагрі­вання особливо небезпечне для органів із слабкою терморегуляцією (головний мозок, око, нирки, шлунок, кишківник, сім'яники). Наприклад, випромінювання сантиметрового діапазону призводять до появи катаракти, тобто до поступової втрати зору.

Механізм та особливості нетеплової дії ЕМП радіочастотного діапазону ще докінця не з'ясовані. Частково таку дію пояснюють специфічним впливом радіочастотного випромінювання на деякі біофізичні явища: біоелектричну активність, що може при­звести до порушення усталеного протікання хімічних та ферментативних реакцій; віб­рацію субмікроскопічних структур; енергетичне збудження (часто резонансне) на мо­лекулярному рівні, особливо на конкретних частотах у, так званих, «вікнах прозорості».

Простір навколо джерела ЕМП умовно поділяють на ближню зону (зону індукції) та дальню зону (зону випромінювання). Для оцінки ЕМП у цих зонах використовують різні підходи. Ближня зона охоплює простір навколо джерела ЕМП, що має радіус, який приблизно дорівнює 1/6 довжини хвилі. В цій зоні електромагнітна хвиля ще не сформована, тому інтенсивність ЕМП оцінюється окремо напруженістю магнітної та електричної складових поля (в більшій мірі несприятлива дія ЕМП в цій зоні обумовлена електричною складовою). В ближній зоні, зазвичай, знаходяться робочі місці з джерелами електромагнітних випромінювань НЧ, СЧ, ВЧ, ДВЧ. Робочі місця, на яких знаходяться джерела електромагнітних випромінювань з довжиною хвилі меншою ніж 1 м (УВЧ, НВЧ, НЗВЧ) знаходяться практично завжди у дальній зоні, у якій електромагнітна хвиля вже сформувалася. В цій зоні ЕМП оцінюється за кількістю енергії (потужності), що переноситься хвилею у напрямку свого поширення.

Допустимі рівні напруженості ЕМП радіочастотного діапазону відповідно до ГОСТ 12.1.006-84 наведені в табл.1.

Таблиця 1.

Допустимі рівні напруженості електромагнітного поля радіочастотного діапазону

 

 

Діапазон частот, Гц	Допустимі рівні напруженості ЕМП		Допустима поверхнева густина потоку енергії, Bm/ м2
	За електричною складовою (Е), В /м	За магнітною складовою (H), А/ м
60 кГцдо 3 МГц	50	5	-
3 МГц до ЗО МГц	20	-	-
30 МГц до 50 МГц	10	0,3	-
50 МГц до 300 МГц	5	-	-
300 МГц до 300 ГГц	-	-	10

Дотримання допустимих значень ЕМП контролюють шляхом вимірювання напруженості на робочих місцях і в місцях можливого знаходження персоналу, в яких є джерела ЕМП. Контроль необхідно проводити періодично, однак не рідше ніж один раз на рік, а також при введенні в експлуатацію нових чи модернізованих установок з джерелами ЕМП, після їх ремонту, переналагодження, а також при організації нових робочих місць.

Засоби та заходи захисту від EMвипромінювань радіочастотного діапазону поділяються на індивідуальні та колективні. Останні можна підрозділити на організа­ційні, технічні та лікувально-профілактичні. До організаційних заходів колективного захисту належать:

—розміщення об'єктів, які випромінюють ЕМП таким чином, щоб звести домінімуму можливе опромінення людей;

—«захист часом» - перебування персоналу в зоні дії ЕМП обмежуєтьсямінімально необхідним для проведення робіт часом;

—«захист відстанню» - віддалення робочих місць на максимально допустиму відстань від джерел ЕМП;

—«захист кількістю» - потужність джерел випромінювання повинна бутимінімально необхідною;

— виділення зон випромінювання ЕМП відповідними знаками безпеки;

—проведення дозиметричного контролю.

Технічні засоби колективного захисту передбачають:

—екранування джерел випромінювання ЕМП;

—екранування робочих місць;

—дистанційне керування установками, до складу яких входять джерела ЕМП;

—застосування попереджувальної сигналізації.

До лікувально-профілактичних заходів колективного захисту належать:

- попередній та періодичні медогляди;

- надання додаткової оплачуваної відпустки та скорочення тривалості робочої зміни;

- допуск до роботи з джерелами ЕМП осіб, вік яких становить не менше 18 років, а також таких, що не мають протипоказів за станом здоров'я.

Одним із найбільш ефективних технічних засобів захисту від EMвипромінювань радіочастотного діапазону, що знаходить широке застосування у промисловості є екранування. Для екранів використовуються, головним чином, матеріали з великою електричною провідністю (мідь, латунь, алюміній та його сплави, сталь). Екрани виготовляються із металевих листів або сіток у вигляді замкнутих камер, шаф чи кожухів, що під'єднуються до системи заземлення. Принцип дії захисних екранів базується на поглинанні енергії випромінювання матеріалом з наступним відведенням в землю, а також на відбиванні її від екрана.

Захист приміщення від впливу зовнішніх ЕМП можна забезпечити шляхом оклеювання стін металізованими шпалерами та встановлення на вікнах металевих сіток.

Як засоби індивідуального захисту від EMвипромінювань застосовуються халати, комбінезони, захисні окуляри та ін. Матеріалом для халатів та комбінезонів слугує спеціальна радіотехнічна тканина, в структурі якої тонкі металеві нитки утворюють сітку. Для захисту очей використовують спеціальні радіозахисні окуляри ОРЗ-5 (ЗП5-90), на скло яких нанесено тонку прозору плівку напівпровідникового олова.

Задача 1

У виробничому приміщенні розміщені джерела надлишкового тепловиділення, а також випаровування шкідливих рідин і не лише в середині витяжних шаф, а й поза ними.

Визначити необхідну кількість повітря для видалення надлишкових тепловиділень та для зменшення концентрацій шкідливих випаровувань у приміщенні до гранично допустимих, якщо в повітря щогодини надходить G_і (кг) шкідливих випаровувань, сумарна площа всіх вихідних отворів витяжних шаф F (м²) і швидкість пароповітряної суміші в цих отворах V (м/с), а концентрація парів у повітропроводі місцевої вентиляції С_jм.

 

Вихідні дані

сумарна площа всіх вихідних отворів витяжних шаф становить 6,0 м²;

швидкість пароповітряної суміші в цих отворах – 0,4 м/с;

надлишкове тепло q_н – 135кДж/год;

температура видаленого повітря, t_вид – 307 К;

температура проточного повітря, t_пр – 297 К;

маса випарованого бензину, G_б – 3,8 кг/год;

маса випарованого ацетону, G_ац – 1,3 кг/год;

концентрація пари бензину у повітропроводі місцевої вентиляції, С_{б м} – 105 мг/м³;

концентрація пари ацетону у повітропроводі місцевої вентиляції, С_{ац м} – 200 мг/м³;

концентрація пари бензину в проточному повітрі, С_{б пр} – 3 мг/м³;

концентрація пари ацетону в приточеному повітрі, С_ацпр – 6 мг/м³;

Розв’язок

Необхідну кількість повітря для видалення надлишкових тепловиділень з приміщення до нормованих значень температури розраховують за формулою:

,

Де q_н – виділення надлишкового тепла за годину, кДж/год; С_п – питома теплоємність повітря, (1 кДж/(кг·К)); t_вид – температура видаленого повітря, К; t_пр – температура приточного повітря, К; ρ_пр – густина приточного повітря (1,239 кг/м³).

Тоді необхідна кількість повітря для видалення надлишкових тепловиділень буде становити:

 м³/год.

Необхідна кількість прокаченогозагальнообмінною вентиляцією повітря в приміщенні для видалення шкідливих речовин визначається за формулою:

,

Де G_і – кількість шкідливих випаровувань в приміщенні, кг/год;

С_ГДК – гранично допустимі концентрації шкідливих речовин, мг/м³;

С_пр – концентрація шкідливих парів у припливному повітрі, мг/м³.

Кількість повітря, що видаляється місцевою вентиляцією становить:

,

Де F – площа перерізу витяжного пристрою, м².

V – швидкість газоповітряної суміші в цих отворах, м/с.

Отже

 м³/год

Оскільки концентрація парів бензину у повітропроводі місцевої вентиляції 105 мг/м³ а парів ацетону – 200 мг/м³, то місцева вентиляція може видаляти

8640 м³/год *105 мг/м³=907200 мг/год або 0,91 кг/год парів бензину

Та 8640 м³/год *200 мг/м³=1728000 мг/год або 1,7 кг/год парів ацетону.

Отже, таку кількість парів ацетону та бензину видалить місцева вентиляція. Тоді кількість парів ацетону, яку необхідно видалити, становить

3,8-0,91=2,89 кг/год.

Оскільки кількість парів ацетону, яку видаляє місцева вентеляція дорівнює 1,7 кг/год, а маса випарованого ацетону дорівнює 1,3 кг/год, тобто вентиляція видаляє всі пари ацетону.

 

Отже, кількість повітря необхідна для видалення парів ацетону:

 м³/год,

За розрахунками приймаємо, що для видалення шкідливих речовин необхідна кількість прокаченого повітря повинна становити 14670 м³/год, як найбільший об’єм, необхідний для видалення шкідливих речовин.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Задача 2

В приміщенні офісу об`ємом V паркетну підлогу площею F покрили нітролаком. Визначити масову концентрацію парів ацетону в повітрі в момент завершення роботи. Якщо вона виявиться більшою за нижню межу займання (НМЗ) ацетону (НМЗ = 62,5 г/м³) з урахуванням часткового витоку пароповітряної суміші назовні, який складає 5% парів ацетону, та вирахувати тиск у приміщенні в момент можливого вибуху, а також потужність вибуху за умови, що час горіння τ.

Температура і барометричний тиск до вибуху становили відповідно t і В., витрати лаку Q, а вміст ацетону в лаку σ.

Реакція горіння ацетону

С₃Н₆О + 4О₂ + 4*3,76 Н₂ = 3СО₂ + 3Н₂О + 4*3,76 Ν₂

Приблизне значення температури горіння суміші ацетону з повітрям під час вибуху 2000 К^о.

Вихідні дані:

F = 120м²                      В = 0,99·10⁵ Па

V =150 м³                     σ = 5%

t = 28^оС                         τ =0,035 с

Q = 0,20 кг/м²

Розвязування:

1.    Визначимо масу нітролаку, яку витратили на покриття підлоги

2.     Визначимо масу ацетону, яка міститься в нітролаку

.

3. Визначимо густину випаровування ацетону в 1 м³ повітря

3. Визначимо густину випаровування ацетону в 1 м³ повітря на момент закінчення фарбування

Оскільки масова концентрація парів ацетону дорівнює 68,4 г/м³ є вищою за НМЗ( нижню межу займання) ацетону (62,5 г/м³), отже відбудеться вибух.

Ми виявили кількість ацетону в лаку після того як приміщення пофарбували і 5 % ацетону випарувалося.

5.  маса ацетону після того, як пофарбували приміщення.

6. З реакції горіння ацетону визначимо n¹- кількість молекул продуктів горіння та n - кількість молекул, що вступають в реакцію горіння ацетону.

С₃Н₆О + 4О₂ + 4*3,76 Н₂ = 3СО₂ + 3Н₂О + 4*3,76 Ν₂

n¹: С₃Н₆О + 4О₂ + 4*3,76 Н₂ = 3+3+4+3,76=21,4

n: С₃Н₆О + 4О₂ + 4*3,76 Н₂ = 1+4+4+3,46=20,4

7. Визначимо тиск в момент вибуху в середині приміщення за формулою

де Р_поч- тиск (початковий) до вибуху, в Па; Т_поч- температура у приміщенні до вибуху, К; Т_вбх - температура під час вибуху, К; n¹- кількість молекул продуктів горіння; n - кількість молекул, що вступають в реакцію горіння ацетону.

Потужність вибуху розраховується за величиною роботи,еквівалентною кількості теплоти, що виділиться при згоранні ацетону.

Теплотворна здатність ацетону q= 8350 ккал/кг.

8. Знаходимо потужність вибуху :

.

Список використаної літератури

 

1.                Буріченко Л.А., Гулевець В.Д., Охорона праці в авіації: Підручник/ За ред. Буріченка. – К.: НАУ, 2003. – 448с.

2.                Державні санітарні правила і норми роботи з візуальними дисплейними терміналами електронно-обчислювальних машин ДСанПіН 3.3.2.007-98, затверджені постановою Головного державного санітарного лікаря України від 10.12.1998 № 7 – Режим доступу: http://mozdocs.kiev.ua/view.php?id=2445.

3.                Жидецький В.Ц Основи охорони праці. К.: Знання, 2010 – 375 с. Львів.

4.                Закон України «Про охорону праці» // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, № 49, ст.668.

5.                Кодекс законів про працю України // Затверджується Законом № 322-VIII від 10.12.71 ВВР, 1971, додаток до № 50, ст. 375.

6.                Наказ Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду «Про затвердження Правил охорони праці під час експлуатації електронно-обчислювальних машин» від 26.03.2010 № 65 – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0293-10.

7.                Наказ Міністерства доходів і зборів України «Про затвердження Примірної інструкції з охорони праці під час експлуатації електронно-обчислювальних машин» від від 5.09.2013 № 443 – Режим доступу: http://minrd.gov.ua/data/normativ/000/000/62827/Prim_rna_nstrukts_ya.doc.